Економічне регулювання та структура рекреаційної сфери

 

Вступ

1. Принципи формування рекреаційної індустрії

2. Економічне регулювання та структура рекреаційної сфери

Висновки

Список використаних джерел

 

 

Під час формування політики перспективного розвитку рекреаційної індустрії треба виходити з того, що існує ряд об'єктивних і суб'єктивних факторів, які в тій чи іншій мірі визначають реальні умови її реалізації.

Серед факторів суб'єктивного характеру відзначимо два.

1. Основні механізми і норми регулювання відносин в економічному житті, в тому числі і в рекреаційній сфері, будуть формуватись на державному рівні. Отже, можливості регіону в питаннях економічного сприяння розвитку відпочинкової індустрії будуть досить обмежені. Прогрес в тій сфері залежатиме від економічної ситуації в державі, що, з одного боку, фактично нівелює шанси на державну підтримку глобальних ініціатив і проектів, з другого – вимагає підприємницької активності як окремих організацій так і осіб. Тому в найближчі роки виправдає себе варіант окремого – локального розвитку рекреаційного регіону і надання відповідних послуг.

2. Ринкова економіка – це відкрита система, яка передбачає її інтеграцію з європейськими і світовими структурами. Географічний фактор і наявний природній потенціал дають підстави вважати, що завдяки їм рекреаційний регіон має шанси прискорити своє «входження» в світ саме через ринок рекреаційних послуг як вигідний сектор вкладання капіталу [7, 19].

В умовах тотального дефіциту ресурсів, відсутності кадрів, низького рівня сервісу і т. п. закономірним є великий інтерес в участі іноземних інвесторів у розвитку рекреаційної сфери. Без цього досягнути світових стандартів у рекреаційному обслуговуванні, забезпечити попит на послуги і розширити ринок їх збуту буде важко. Тому прогрес в цій галузі значною мірою буде залежати від того, як і яка політика буде здійснюватись по відношенню до іноземних інвесторів.

 

 

Суб'єктивні обставини, пов'язані з дією внутрішніх і зовнішніх чинників, безумовно, впливатимуть на хід подій і в основному визначатимуть стратегічні орієнтири розвитку рекреаційної індустрії.

Треба рахуватись і з тим, що об'єктивно існують несприятливі фактори, без врахування яких будь-які програми і проекти не принесуть бажаних результатів.

До таких несприятливих факторів можна віднести:

- населення регіону мало підготовлене до рекреаційного підприємництва;

- відсутні стабільні економічні механізми економічного регулювання господарських відносин;

- економічні важелі і стимули розвитку рекреаційної сфери лише формуються;

- соціальна інфраструктура загального призначення (дороги, транспортне сполучення, зв'язок, водопровідного – забезпечення, каналізація, торгівля, громадське харчування) розвинута слабо, рівень сервісу надзвичайно низький;

- відсутність широкого асортименту продуктів харчування, їх низька якість, невідповідність світовим стандартам і нормам;

- не розвинуті сучасні системи інформаційного забезпечення рекреаційного бізнесу, відсутня всеохоплююча реклама;

- дефіцит висококваліфікованих менеджерів у сфері рекреаційного бізнесу;

- загальна культура господарювання невисока;

- деформовані традиції і звичаї народу;

- санітарно-екологічиа ситуація в багатьох рекреаційних центрах досить напружена, що знижує попит в зарубіжних партнерах [7, 37].

Окремо треба відзначити політичний фактор, вплив якого на формування попиту і контингент відпочиваючих останнім часом надзвичайно зріс. Рекреаційний бізнес дуже чутливий до політичних катаклізмів. Цей фактор у поєднанні з падінням життєвого рівня населення, ростом цін на путівки і вартості послуг в найближчі роки буде серйозним гальмом розвитку рекреаційної індустрії.

Принциповим моментом формування стратегії розвитку рекреації в регіоні є питання офіційного визнання місця і ролі цієї галузі в економічній структурі, відповідно визначення курсу практичних дій на різних рівнях державної влади. Розрахунки вчених підтверджують, що доцільність прискореного використання рекреаційного потенціалу свідчить про те, що дана галузь повинна стати рівноправною сферою впливу і сприяння органів державної влади, як і будь-яка інша галузь виробництва.

У такому випадку вирішується кардинальне питання – встановлюється баланс інтересів державних і представницьких органів влади, з одного боку, об'єктів, фірм і організацій – з іншого. При цьому завдання перших – установити єдині для всіх правила розвитку, визначати загальну стратегію дій в залежності від кон'юнктури ринку і відповідний режим економічного сприяння діяльності фірм і організацій, встановлювати територіально-екологічні регламенти розвитку.

Державна політика повинна бути спрямована на формування сприятливого ринкового середовища, соціально-ефективного, економічно вигідного і екологічно допустимого для територій розвитку рекреаційного бізнесу.

Наступний принциповий момент – визначення місця і ролі рекреаційної сфери в системі соціально-економічних пріоритетів територіального розвитку: 3 усіх потенційно можливих варіантів заслуговують на увагу два.

Перший – рекреаційна сфера залишається в полі зору державних і представницьких органів влади, розвивається як другорядна галузь соціальної інфраструктури, в основному функціонуючи за залишковим принципом фінансування. Рівень сервісу і обслуговування при цьому визначається фінансовими можливостями колективів, які в умовах економічної кризи обмежені в коштах. Різні форми тиску на органи державної влади можуть дати фрагменті фінансові і ресурсні ін'єкції в ці об'єкти, що не знімає проблему як таку [5, 54].

Отже, на основі досліджених факторів слід висловити думку, що ігри такому підході до справи досягнення світових стандартів рекреаційного обслуговування віддаляється в часі, а значить, ринок послуг звужується, за рахунок росту диспропорцій між існуючим ресурсним потенціалом і ефективністю його використання втрачається пряма економічна вигода для території.

Другий варіант – рекреаційна