Сучасна українська термінографія

 

Вступ

1. Українська термінографія за часів УРСР

2. Сучасна українська термінографія

Висновки

Список використаних джерел

 

 

Історія термінотворення - процес зміни одного періоду формування й становлення терміносистеми на інший, за якого простежується тісний зв'язок кожного наступного з попереднім, що в цілому становить безперервний рух і розвиток.

Тенденції розвитку української термінографії початку ХХ ст. були логічним продовженням термінологічної роботи, розпочатої у попередні десятиліття. Первісне нагромадження термінів різних галузей знань, нечисленні науково-теоретичні праці стали тим підґрунтям, на якому у 20-ті роки розпочалася систематична праця над упорядкуванням наукової термінології. Зростання кількості наукових праць, підручників, а звідси й збільшення потреби в унормованій науковій термінології зумовило появу публікацій з аналізом стану та тенденцій розвитку термінології.  Загальні процеси українського термінотворення зумовлювали особливості розвитку окремих терміносистем в період українізації, коли "вперше за свою історію українську мову нормалізовано, вперше нормалізація відбулася на наукових засадах".

Здобувши доступ у всі ділянки життя, українська мова потребувала усталеної термінології, у зв'язку з чим стає інтенсивнішим процес творення окремих термінів, виникає потреба у систематизації, уніфікації і впорядкуванні як наявних, так і новостворених терміносистем. 

 

1. Українська термінографія за часів УРСР

 

Упродовж 1925-1928 рр. лексикографічні термінологічні розвідки проводилися Українським бібліографічним товариством в Одесі. За цей час було укладено і видано 6 термінологічних словників природничо-математичного, технічного, історичного спрямування, а також "Короткий російсько-український словник бібліотечної термінології". Однак, маючи позитивні результати в опрацюванні фахових термінологій, одеські термінологи відчували нагальну потребу в наукових, координаційних зв'язках  з Інститутом української наукової мови ВУАН, оскільки з утворенням ВУАН та відкриттям Інституту української наукової мови центр термінологічної роботи переноситься до Харкова і Києва. У Державному видавництві України почав роботу військовий сектор, який займався видавничою справою. У результаті в 1925-1926 рр. було видано 265 тис. примірників військової літератури, а у 1928-1929 рр. - 645 тисяч. У Харкові у 1928 році виходить "Російсько-український словник військової термінології" (упорядники Є. та О. Якубські). У цей же час виходить "Словник технічної термінології" К. Туркала та В. Фаворського, "Словник технічної номенклатури. Мануфактурні виробництва (проєкт)" Ф.Лоханька, "Словник природничої термінології" Х. Полонського та інші.

Період 20-х років ХХ століття (який хронологічно збігається з періодом "українізації" радянської України) справедливо називають "золотим десятиріччям" у розвитку української термінології.

На початку 30-х років ХХ ст. у Галичині проф. І. Огієнко об'єднав талановитих українознавців довкола редакції журналу "Рідна мова", який виходив у Варшаві з 1933 по 1939 рр. За сім років існування журнал опублікував сотні статей з українського мовознавства під рубриками "Життя слів", "Новинки мовознавства", "Мова нашої преси", "Канцелярійна мова", "Мовний порадник для редакторів, видавців, працівників пера". У той же час на території підрадянської України лексикографічна робота зосереджується в мовознавчих установах Академії наук УРСР, зокрема в Комісії для складання словника живої української мови, Правописно-термінологічній комісії, а згодом в Інституті української наукової мови, який очолював А. Кримський. Під його керівництвом упродовж 1924-1933 рр. вийшли три томи академічного "Російсько-українського словника". Через суто політичні причини повністю видання не завершили.

Однак позитивні зрушення на ниві української термінологічної діяльності були короткочасними, оскільки 30-50-ті роки відзначилися боротьбою з "націоналістичними проявами", що спричинило нищення української наукової термінології під гаслом розкриття класової суті будь-яких наукових теорій. У загальнодержавну політику руйнування української термінології, нехтування науково-теоретичними, практичними надбаннями часів українізації органічно вплелася стаття А.Хвилі "Знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті" (1933 р.), яка стала підставою для корекції розвитку національних терміносистем у потрібному політичному руслі та їхнього максимального наближення до російської термінології. Як наслідок, видані до 60-х років ХХ ст. термінологічні російсько-українські словники занадто тяжіють до калькування російських термінів. У словникових статтях усувають на другий план або зовсім не подають українські терміни, які вже увійшли до широкого вжитку.

Процес певного відродження української термінології пов'язаний із заснуванням у 1957 році Словникової комісії Академії Наук УРСР, що спричинило появу цілої низки наукових збірників, окремих праць з основних напрямків теорії і практики термінологічної роботи.

Під впливом російськомовних базових термінологічних стандартів у 70-х роках ХХ століття розпочинається процес стандартизації та уніфікації галузевих терміносистем української мови. Внаслідок чого українська термінологія поповнюється новими термінами в міру їхнього засвоєння російською мовою. Такий однобічний вплив не міг не спричинити негативних наслідків - розхитування норм української мови, нехтування термінами, утвореними за українськими словотвірними моделями.

Із становленням України як суверенної держави українська мова все глибше і глибше поширюється в соціальному просторі. Визначальною рисою її функціонування стає законодавча закріпленість за нею статусу державної. У зв'язку з цим проблема наукової термінології набирає глобального значення. Одним із першочергових завдань сучасного термінознавства є практичний аспект - систематизація, уніфікація та стандартизація наявної термінології через створення галузевих словників.

На жаль, до 90-х років ХХ ст. монопольне панування у науці у республіках колишнього СРСР мала російська мова, якою друкувалися майже всі наукові дослідження, підручники, розробки. Тому після утвердження незалежної України перед науковцями постало досить непросте завдання - дати українцям розуміння того, що рідна мова може так само успішно функціонувати не тільки на побутовому,