Загальні тенденції соціальної роботи з людьми похилого віку за кордоном

 

1. Загальні тенденції соціальної роботи з людьми похилого віку за кордоном

2. Соціальне забезпечення людей похилого віку за кордоном

Список використаних джерел

 

 

Проблема старіння являє собою новий соціальний феномен ХХ століття. Якщо в 1990 році в країнах Заходу було 18% людей похилого віку, то до 2030 року – 30%. Згідно класифікації ООН держава вважається молодою, якщо осіб старше 65 років нараховується 4%, а старше – 7%. Тому не дивно, що в 1991 році ООН затвердило Принципи ООН по відношенню до людей похилого віку, а в 1992 році – “Глобальні цілі з проблем старіння на період до 2001 року”, а 1999 рік оголосила Міжнародним роком людей похилого віку. Концептуальні погляди на місце і роль похилих у суспільстві знайшли своє відображення у документі ООН “Зробити повноцінним життя людей похилого віку”, що були підтверджені Всесвітньою зустріччю в інтересах соціального розвитку (Копенгаген, 1995 рік).

Проблема збільшення громадян похилого віку в суспільстві – загальна проблема для розвинутих країн. Це пов'язано у свою чергу з демографічними проблемами. За останні 40-50 років населення світу збільшилося втричі, причому головним чином за рахунок, народів Азії, Африки, Латинської Америки. Темпи росту в європейських країнах не йдуть ні в яке порівняння з перерахованими країнами. У Європі в середньому 25% сімей складаються з одної людини. Якщо у розвинутих країнах значна кількість людей похилого віку, то у країн «третього світу» навпаки – літніх людей надзвичайно мало, однією з причин є низька тривалість життя. Зараз у країнах ЄС нараховується майже 100 млн осіб похилого віку, у той час як загальне число населення 321 млн чоловік. Очікується, що до 2025 p. тільки у країнах ЄС кількість осіб, старших 65 років, збільшиться на 21 млн чоловік, в той час як чисельність потенційно активного населення скоротиться більш ніж на 15 млн чоловік.

Така ситуація вимагає якихось особливих дій від урядів держав щодо забезпечення соціального захисту осіб передпенсійного та похилого віку.

У світі отримали розвиток спеціалізовані інститути соціальної служби, які існують поряд із звичайними установами соціальної роботи. Так отримали розвиток служби термінової соціальної допомоги, основними напрямками діяльності яких є:

забезпечення безплатним гарячим харчуванням та продуктами;

надання грошової та майнової допомоги;

направлення в медико-соціальні відділення;

надання побутової, юридичної та психологічної допомоги;

створення каси взаємодопомоги.

В окремих країнах Західної Європи отримали розвиток спеціалізовані служби взаємодопомоги людей похилого віку. Зміст їх полягає в безоплатній допомозі літніх людей одне одному. Отримує поширення створення мережі спеціальних будинків для одиноких літніх людей. Вони призначені для постійного проживання одиноких, а також сімейних пар, які зберегли повну чи часткову можливість до самообслуговування, і потребують умов для самореалізації.

Основна мета – забезпечення сприятливих умов проживання літніх, надання їм соціально-побутової та медичної допомоги, створення умов для активного способу життя. Як правило, це одно-або двокімнатні квартири, обладнані комплексом служб соціально-побутового та медичного значення (бібліотека, столова, диспетчерські пункти, медичні кабінети і т. д.).

У світі діє близько тисячі організацій людей похилого віку, які крім допомоги здійснюють культурно просвітницьку роботу. Особливу роль відіграють спеціалізовані соціальні служби в захисті інвалідів. Нормативно-правова база соціального захисту інвалідів досить значна: Всесвітня декларація прав людини (1947 рік), Декларація прав інвалідів (1971), Конвенція і Рекомендація про професійну реабілітацію і зайнятість інвалідів (1983).

Специфічною галуззю за кордоном є соціальна робота із військовослужбовцями похилого віку, учасниками конфліктів, з ними проводиться спеціалізована реабілітація.

Незважаючи на загальні документи, принципи і ціл, різні країни мають різну специфіку соціальної роботи з людьми похилого віку.

Число людей похилого віку в Шотландії зростає, особливо старших 75 років. З процесом старіння вони стають більш залежними та потребують соціальних послуг. Близько 40% місцевого бюджету відводиться на послуги для цієї категорії клієнтів. На сьогодні суть політики стосовно людей похилого віку полягає у розвитку опіки у громаді для того, щоб допомогти цим людям залишитися у власних домівках, а не переїжджати до будинків для перестарілих.

З’явилося більше денних центрів з ланч-клубами для людей похилого віку. Основною формою підтримки людей похилого віку є робота з ними вдома: доставка харчів, функціонування системи сигналізації, прання та ін. Будинки для людей похилого віку та інші подібного типу заклади утримуються місцевою владою або приватними організаціями чи окремими людьми. Вони можуть надавати довго-та короткотривалу опіку (на вихідні, відпустку) ; деякі пропонують реабілітаційну програму для тих, хто прибуває з лікарні.

США відрізняються тим, що в будинках-інтернатах загального типу (для людей похилого віку та інвалідів) проводиться робота з соціально-психологічної адаптації людей похилого віку до нових для них умов, самоідентифікації особистості. Вивчаються їх особливості, звички, інтереси, установки; їх потреби у трудовій зайнятості; переваги у змістовному дозвіллі тощо. Спеціалісти галузі «терапії рекреацієй» визнають, зокрема, що одним із засобів такої терапії може стати перебування в колі найбільш пам'ятних предметів (речей), реліквій. Особливі речі та майно з їх символічним значенням та асоціаціями можуть допомогти старим людям пристосуватись до нового оточуючого середовища, полегшити