Вплив інноваційних технологій на розвиток мовленнєвої компетентності дошкільників

 

Розвиток мовлення дитини є провідним напрямом діяльності вихователя дитячого садка, а саме формування усного мовлення та навичок мовленнєвого спілкування. Розвиток мовлення – це не лише збагачення словника, форму-вання звукової, граматичної культури та удосконалення зв’язного мовлення. Насамперед, це – розвиток вміння спілкуватися. Тому ми вчимо дітей робити повідомлення, пояснювати, переконувати, доповнювати, домовлятися, хвалити, надихати, дискутувати, вітати, слухати інших, користуватися вербальними та невербальними (міміка, жести, рухи) засобами виразності.

Одним з основних механізмів оволодіння дітьми рідною мовою є наслідування. Діти вчаться говорити завдяки слуху та здатності наслідувати. Наслідуючи дорослих, дитина переймає не лише всі тонкощі вимови, слововживання, побудови фраз, але й ту недосконалість і помилки, які зустрічаються в їхньому мовленні.

Мовленнєва компетентність дошкільників залежить від якості мовлення педагогів і від мовленнєвого середовища, яке останні створюють у дошкільному закладі.

Актуальність проблеми розвитку зв’язного мовлення дітей старшого дошкільного віку, як одного із головних завдань дошкільної лінгводидактики, зумовлюється необхідністю реалізації пріоритетних напрямків Національної доктрини освіти України у ХХІ столітті та законів України «Про мови», «Про освіту», «Про дошкільну освіту» й ускладненням змісту дошкільної й початкової освіти. Ця проблема загострюється в умовах переходу від впровадження до широкого функціонування української мови, що орієнтує не лише на засвоєння нормативного, а й культурного її рівня.

Базовий компонент дошкільної освіти визначає кінцевою метою мовленнєвого розвитку випускника дошкільного закладу сформованість у нього комунікативної компетенції. Саме тому вчені приділяють значну увагу розвитку мовлення дітей дошкільного віку. Своєчасний і якісний розвиток зв’язного мовлення (діамонологічної компетенції) – важлива умова повноцінного мовленнєвого розвитку випускника дошкільного навчального закладу.

 

 

Усне мовлення дитини старшого дошкільного віку відбувається у трьох основних різновидах: по-перше, у формі вигуку, що не є справжнім мовленням, а тільки засобом передачі будь-якої експресії – повідомлення про дію та стан (чи процес) за допомогою кодів мови; вони є афективними мовленнєвими реакціями, що виникають мимовільно, – як відповідь на несподіване, дивовижне (чи цікаве) явище; по-друге, як діалогічне мовлення, яке здійснюється або як відповідь на запитання, або як розмова; по-третє, у формі монологічного мовлення, що реалізується в різних функціонально-смислових структурах: розповіді (для передачі часової послідовності дій) або опису (для характеристики людей, явищ, станів, дій, що існують одночасно) – відображення темпоральних зв'язків, а також міркування (для вираження каузальних відношень) – відображення причинно-наслідкових зв'язків.

Дослідники відмічають, що з п’яти років, оволодівши діалогічним мовленням, дитина починає інтенсивно оволодівати монологічним, чому сприяють набуті на попередніх етапах фонетичні та граматичні уміння. Науковці стверджують, що вже з чотирьох років дітям доступні не тільки види діалогічного мовлення (розмова, бесіда, полілог), а й такі види монологічного як опис і розповідь, а також міркування. Висловлювання дітей старшого дошкільного віку є достатньо поширеними й інформативними, в них присутня логіка викладання змісту. Крім того, для мовлення старшого дошкільника характерними є ситуативні мимовільні висловлювання (непідготовлене мовлення), контекстове монологічне мовлення, активно вживаються немовні форми спілкування. Дошкільник цього віку ще не оперує додатковими засобами виразності: інтонацією, виділенням за допомогою голосу окремих компонентів висловлення, не використовує систему пауз (монологічні висловлення дітей, що інтонаційно нерозчленовані). Але в окремих дітей добре розвинені такі позамовні засоби, як міміка, жести виразності, що успішно доповнюють сталі коди мови, виділяючи принципово нове, важливе, розкриваючи істотні елементи смислу тощо.

Старший дошкільник охоче ділиться з іншими своїми почуттями, думками, коментує власні дії, фіксує знання про себе й довкілля. Усне монологічне мовлення дітей старшого дошкільного віку звернене до реального співрозмовника, реакція якого дозволяє дитині-мовцю коригувати свою інформацію по ходу повідомлення – опускати вже відоме; доповнювати, розгортати невідоме (чи недостатньо зрозуміле). Ці особливості пов’язані з інтелектуальним розвитком дитини, в якої до старшого дошкільного віку поступово зникає потреба в опорі на об'єктивні відношення, що безпосередньо сприймалися нею. Це сприяє засвоєнню вміння в монологічній структурі мовлення заповнювати лексикою граматичну неповноту.

Науковці зазначають, що висловлюванню старшого дошкільника притаманні всі етапи породження монологу: починається з мотиву й загального задуму, який відомий дитині від початку в найзагальніших рисах, – проходить через стадію внутрішнього мовлення, спираючись на семантичний запис з його потенційними зв’язками (саме внутрішнє мовлення є свідченням можливості засвоєння монологу) – стимулює в подальшому формування глибинно синтаксичної структури – розгортає в зовнішнє зв’язне говоріння, що матеріалізується у поверхово-синтаксичній конструкції.

У старшому дошкільному віці виникає критичне ставлення до мовлення. Звукова культура мовлення набуває подальшого розвитку: дитина прислухається до звуковимови, більше уваги приділяє дикції й інтонаційній виразності висловлювання. Також розвивається фонематичний слух, вдосконалюється звуковимова й літературне мовлення, удосконалюється орфоепічна літературна вимова.

Словник дітей старшого дошкільного віку також істотно збагачується передусім за рахунок засвоєння різноманітних семантичних відтінків значення слів. Дошкільники рівномірно використовують у мовленні всі частини мови, складні слова, слова з абстрактним значенням, доречно застосовують прислів’я, приказки, образні вирази, фразеологізми.

Більшу частину у мовленні старших дошкільників складають іменники та дієслова. Більшість іменників використовуються у називному відмінку, для вираження підмета. Головну групу складають дієслова руху і дієслова, пов’язані з діяльністю, тобто характерною особливістю мови є дієслівність.

Не зважаючи на бурхливе кількісне та