Рекультивація земель, порушених кар’єрними розробками

 

Вступ

1. Оцінка природних умовта характеристика Дніпропетровської області

2. Обгрунтування способу рекультивації та подальшого використання рекультивованих земель

3. Технічний етап рекультивації

3.1 Розрахунок висоти пониження поверхні кар’єру

3.2 Визначення об’ємів земляних робіт

3.3 Визначення об’ємів породи внутрішніх відвалів для переміщення у межах рекультивованої площі

3.4 Визначення об’ємів земляної маси для засипки кар’єру, що завозиться із-за меж рекультивованої території

3.5 Розрахунок потреби у автотранспорті та механізмах

4. Біологічна рекультивація

4.1 Загальні положення про біологічну рекультивацію

4.2 Перший етап біологічної рекультивації

4.3 Другий етап біологічної рекультивації

Висновки

Література

 

 

Внаслідок того, що на території України протягом тривалого часу було розміщено значну частину промислового потенціалу колишнього СРСР, швидко виникла проблема рекультивації земель, порушених кар'єрними розробками, шахтним видобутком тощо.

Проблема заключається не лише в тому, що ці землі не можна використовувати у народному господарстві, а у їх негативному впливі на довкілля. Так, незадовільний стан порушених земель спричиняє ерозію порушених порід та грунтів, забруднення водних ресурсів, запилення повітря прилеглих територій тощо.

На сьогодні порушеними є біля трьохсот тисяч гектарів земель тільки внаслідок проведення гірничих робіт. При цьому значна частина кар'єрів, териконів та відвалів може бути повернена для використання, проте лише за умови точного і чіткого планування рекультивації таких розробок.

Мета курсового проекту – скласти обгрунтований план рекультивації кар'єру з остаточним введенням рекультивованої території до сівообороту або її заліснення чи використанням у іншому напрямку.

Актуальність виконання такого проекту не викликає сумніві, оскільки величина порушених кар'єрними розробками площ не зменшується, а тільки зростає з року в рік.

 

 

Кліматичні умови області, як і загалом України, характеризуються помірно-континентальним типом клімату. Основні показники кліматичних умов:

- середня температура січня – -60С;

- середня температура липня – +21, 60С;

- середня температура року – +70С;

- сума середньодобових температур, що перевищують 100С – 2200-26000С;

- сума середньодобових температур, що перевищують 150С – 2600-29000С;

- тривалість безморозного періоду – 188 днів;

- сумарна кількість опадів за рік – 519 мм.

Зима триває приблизно 100-120 днів, зимова погода є нестійкою, часто спостергіаються відлиги.

Літо жарке, триває біля 120-130 днів, характеризується випаданням 40 відсотків від річної суми опадів.

Дніпропетровська область характеризується наступним грунтовим покривом:

1) чорноземи звичайні, які займають найбільшу частину території і становлять біля 90 відсотків;

2) чорноземи південні, частково солонцюваті, спостерігаються на південному сході і складають приблизно 6-7 відсотків;

3) лучно-чорноземні грунти;

4) лучні грунти;

5) лучні солонцюваті;

6) лучно-болотні;

7) підзолисто-буроземні;

8) буроземи щебенюваті у комплексі з оглеєними буроземами.

Звичайні чорноземні грунти утворилися під трав'яною рослинністю на карбонатних лесових породах. Внаслідок того, що опадів випадає порівняно небагато, поживні речовини не вимиваються із грунту, а накопичуються у ньому, тому спостерігається потужний гумусний горизонт, що пояснює їх високу родючість. Потужність цих грунтів по області становить від 50 до 80 см, а вміст гумусу у верхньому шарі коливається від 4 до 6, 5%.

 

Профіль чорнозему звичайного має наступну будову:

Горизонт О – степова повсть; шар відмерлих решток трав’янистих рослин, потужність 1-2 см.

Горизонт А – гумусний, темно-сірий чи чорний, зернистий або грудкувато-зернистийй, потужність 40-80 см.

Горизонт В1 – верхній перехідний, темно-сірий зі слабким буруватим відтінком, грудкувато-зернистий, потужність 20-30 см.

Горизонт В2 – нижній перехідний, карбонатний, темно-бурий, грудкуватий, потужність 30-40 см.

Горизонт С – грунтоутворююча порода.

 

Південні чорноземи, що наявні на південному сході Дніпропетровщини, сформувалися в умовах більш посушливого клімату під розрідженими ковилово-типчаковими степами, тому потужність гумусу в них менша, ніж у звичайних. До глибини 30-50 см спостерігається темно-сіре забарвлення грунту, а на глибині 90-120 см починається суцільний водонепроникний горизонт. Вміст гумусу складає від 3, 5 до 5 відсотків.

Лучні грунти утворилися під лучною рослинністю при неглибокому заляганні грунтових вод. Вміст гумусу у верхньому шарі становить 3-6 відсотків, грунти цього типу багаті на поживні речовини.

Всі інші типи грунтів мають покриття менше 0, 2 відсотка від площі області, а тому не мають великого значення у сільському господарстві.

Дніпропетровська область характеризується значною розораністю, яка становить майже 88%, значно поширене зрошувальне землеробство. Внаслідок того, що область займає одночасно друге місце по Україні щодо урбанізованості, наявні значні перешкоди для ведення сільського господарства, зокрема, високий рівень забруднення грунтів.

За гідрологічним режимом території область належить до водонезабезпечених регіонів, тому здебільшого землі потребують зрошення. Основними водотоками є Дніпро, Саксагань, Базавлук, Самара, Вовча, Оріль. На Дніпрі сформован Дніпропетровське водосховище, яке створило високий рівень зарегульованості стоку, що не могло не позначитися на грунтово-кліматичних умовах.

Щодо фізико-географічного положення необхідно зауважити, що область лежить у двох провінціях степової зони – Дністрово-Дніпровській північностеповій і Лівобережно-Дніпровсько-Приазовській. Умови рельєфу території характеризуються формами, притаманними придніпровській височині та Причорноморській низовині.

Частина