Актуальні проблеми сучасної психології

 

1. Людина як об’єкт психологічних досліджень

2. Фактори професійного розвитку педагога у вік психології

Список використаних джерел

 

 

Проблема людини, особистості – одна з центральних у філософії, соціології, педагогіці, психології та низці інших наук. Однак кожна наука вивчає особистість, керуючися своїм предметом дослідження.

Вітчизняна наука використовує три загальних поняття щодо характеристики людини: «індивід», «особистість», «індивідуальність». «Індивід» – це біосоціальне визначення людини як представника виду homo sapiens. Індивід:

у вузькому значенні – окремий організм, людина як представник біологічного виду;

у широкому значенні – окрема людина, самостійний суб'єкт.

Про унікальність особистості свідчить наявність понад 90 її визначень у психології. Особистість не є вродженою, вона виникає в результаті культурного та соціального розвитку», – наголошував Л. С Виготський. С. Л. Рубінштейн писав: «Особистістю є людина зі своєю позицією в житті, до якої вона дійшла в результаті великої свідомої роботи. Активно підтримував цю позицію К. К. Платонов, який під особистістю розумів певну людину – суб'єкта перетворення світу на основі його пізнання, переживання та ставлення до нього, тобто особистість – це людина як носій свідомості. О. М. Леонтьєв визначав особистість як цілісне утворення, відносно пізній продукт соціально-історичного розвитку і особливий рівень онтогенетичного розвитку людини. Український психолог Г. С. Костюк розробив власну концепцію особистості, за якою індивід стає суспільною істотою, тобто особистістю, в міру того як у нього формуються свідомість і самосвідомість, утворюється система психічних властивостей, здатність брати участь у житті суспільства, виконувати соціальні функції.

Таким чином, під особистістю слід розуміти соціалізованого індивіда з огляду на найсуттєвіші соціально важливі риси, які визначають його свідомість і самосвідомість, життєві настанови, поведінку й діяльність.

Межі об’єкта будь-якої науки час від часу переглядаються, уточнюються. Психологія у своєму історичному русі також неодноразово була вимушена самовизначатися, відстоювати свою самостійність і чистоту свого предмета у двобої з філософією, соціологією, біологією, генетикою і навіть мистецтвом. Межі об’єкта психології постійне порушуються і в результаті активності самих психологів, які прагнуть утвердитися в нових сферах соціальної практики, і внаслідок «привласнення» психології іншими дисциплінами, які рано чи пізно доходять до розуміння того, що їх подальший прогрес залежить від врахування «людського фактора», суб'єктивних аспектів діяльності, значення законів психічної активності тощо.

Феноменологічна психологія визначає об’єктом дослідження «чисту психіку». При цьому під «чистотою» розуміється чистота від усього психо-фізичного і орієнтацію на чистий досвід, що передбачає свободу від забобонів, тобто зведення методу вивчення психічного до методів природничих наук.

Людина як об’єкт психологічних досліджень визначається залежно від загальнонаукової світоглядної традиції, логіки розвитку науки і від конкретно-історичної ситуації, що складається. Проте далеко не завжди ці детермінанти вдається узгодити між собою, особливо, якщо ситуація набуває ідеологічного загострення.

Емпірична психологія, яка визнає внутрішній досвід вихідним пунктом свого вчення такою ж мірою застосовує об'єктивні вивчення душевних явищ.

Вітчизняна наукова психологічна думка не припиняє свого руху, намагаючись незалежно від ситуації і керуючись логікою розвитку науки, розробляти завжди актуальну проблему об’єкта психології.

Серед сучасних зарубіжних досліджень, в яких виявлялися спроби реконст-рукції предмета психології і які за своєю методологією співзвучні вітчизняній психології, слід звернути увагу на досвід «критичної психології» – нового напряму в науці, що має за головну мету побудову загальної психологічної теорії.

З'ясовуючи онтологічні підстави й передумови процесу конструювання людини як об’єкта психології, необхідно розуміти, що в ньому мусить знайти своє відбиття рух за ієрархією сутнього, рух, спрямований у глибини буття психічного як цілісної «ідеальної реальності», аж до суб'єктного ядра.

 

 

Сучасні парадигмальні трансформації спричиняють певну зміну основ теоретико-методологічної бази системи психолого-педагогічних наук, які починають орієнтуватися на комплексні дослідження. Це, у свою чергу, позначається на потребі у комплексному вивченні розвитку людини у контексті освітньої траєкторії, що передбачає комплексний аналіз закономірностей та механізмів цілісного розвитку людини як фахівця, особистості і громадянина. Саме тому комплексне вивчення проблеми професійного розвитку особистості має привести до нових наукових результатів щодо професійного розвитку особистості педагога.

Зазначений процес розуміється як взаємне потенціювання особистісних і професійних аспектів педагога та вихід на рівень системних якостей цілого, що постає однією з провідних теоретико- методологічних засад нашого дослідження. Відтак, доцільно говорити про декілька теоретико-концептуаль-них засад, у площині яких зазначена наукова проблема виявляється актуальною та вимагає поглибленого дослідження.

Аналіз державних освітніх документів України, зокрема Закону України «Про освіту» («метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями») та Національної доктрини розвитку освіти України у XXI столітті» («головна мета української системи освіти – створити умови для розвитку самореалізації кожної особистості як громадянина України, формувати покоління, здатні навчатися впродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства»), дозволяє диференціювати три глобальні напрями педагогічного дослідження, пов’язані із трьома загальними цілями освіти. Йдеться