Уява, темперамент, мислення

 

Взаємодіючи з об'єктивним світом, людина не лише сприймає, запам'ятовує, осмислює цей світ, а й створює образи того, з чим вона безпосередньо не зустрічається. Ці образи можуть відображати події, факти, явища, свідком яких вона не була. Нерідко в житті їй доводиться створювати образи таких об'єктів, яких не існує в дійсності, над створюванням яких вона працює. Цей процес називають уявою або фантазією, він значно розширює і поглиблює пізнання світу. Так, слухаючи розповідь вчителя, читаючи книгу з історії, учні мисленно малюють собі картини далекого минулого, а на уроках географії ніби бачать красу природи. Уявляючи літературних героїв, вони мисленно мандрують з ними. При вивченні математики і фізики уява допомагає учням оживляти абстрактні поняття, наповнити виведені формули конкретним змістом. Отже, поряд із сприйманням, пам'яттю і мисленням уява є одним з важливих пізнавальних процесів людини. Над її вивченням працювали такі відомі дослідники, як Ердман, Гензелінг, Сегал, Ю. Ліндварський, Б. Зальцман, В. Романець, А. Петровський та ін.

Цей процес надзвичайно складний, і про це свідчить той факт, що й досі немає його задовільного визначення. Так, Ердман під уявою або фантазією розумів процес створення образів та сприйнятих предметів. Проте застосоване ним тлумачення понять «предмет» і «зображення» не дозволяє підвести до нього відношення речей та їх розуміння, що є важливим для уяви. Сегал під фантазією розумів наявність будь-якої ситуації у формі уявлень. Не важко помітити, що вказане має місце і в процесі пригадування.

В сучасній психології найбільш розповсюдженими є описові визначення. Найчастіше уявою називають процес створення людиною на основі її попереднього досвіду образів об'єктів, яких вона безпосередньо не сприймала і не сприймає. Або: уява – це необхідний елемент творчої діяльності людини, що виражається в побудові образів продуктів праці, а також забезпечує створення програм поведінки в тих випадках, коли проблемна ситуація характеризується невизначеністю. Перше з визначень є чіткішим та лаконічнішим.

У зарубіжній психології існує декілька точок зору на уяву та її сторони. Концепція одних (ідеалістів) зводиться до того, що стверджується повна спонтанність уяви, незалежність від дійсності. Такий погляд є принципово не вірним. Насправді уява людини детермінована об'єктивною дійсністю і спрямована на її відображення.

Представники асоціативної психології В. Вундт, Т. Рібо та інші намагалися звести фантазію до інших психічних процесів або їх комбінації. При цьому вона втрачала свою самостійність, і в одних випадках її розглядали як комбінацію розуміння і волі, а в інших як комбінацію сприймання, пам'яті та інтелекту.

Уява виникла і розвинулася в процесі праці людей. В ній чітко виявляється специфічно людський характер діяльності: не уявивши результату праці, не можна розпочинати роботу. Чи обробляла первісна людина камінь для наконечника стріли, чи виламувала палицю для лука – у неї був образ того, що отримається в процесі праці, що буде в недалекому майбутньому. Отже, створюючи психічну модель проміжних і кінцевих результатів, уява орієнтує людину в процесі діяльності.

Розглянемо основні функції уяви. Уява, як і сприймання, пам'ять, мислення – пізнавальний процес. Специфіка уяви полягає в переробці минулого досвіду, що зберігається у вигляді уявлень і понять. Тому вона нерозривно пов'язана з процесами пам'яті, тобто, перетворює те, що міститься в пам'яті. Уява тісно пов'язана і з процесом сприймання. Включаючись у сприймання, вона збагачує нові образи, робить їх більш продуктивними. Щоб зрозуміти момент, зображений художником на полотні, необхідно уявити минуле життя персонажів, їх стан і почуття.

Найтісніші зв'язки існують між уявою і мисленням. Як і мислення, вона мотивується потребами особистості. Реальному задоволенню потреби часто передує живе яскраве уявлення ситуації, при якій ця потреба може бути задоволена. Отже, в конкретно-образній формі уява забезпечує особистості можливість випереджуючого відображення дійсності. Зустрічаючись з невідомим, людина починає аналізувати, синтезувати, порівнювати те, що вона сприймає, з минулим досвідом, і на цій основі намагається проникнути в суть відповідних явищ. В цьому їй допомагає не лише мислення, а й уява, яка проявляється у відтворенні цілісного образу з доповненими недостатніми елементами. Так, учитель, зустрівшись з фактами порушення дисципліни учнем, створює яскравий образ поведінки учня у відповідній ситуації і тим самим допомагає мисленню розпізнати логіку вчинку.

Як і мислення, уява виникає в проблемній ситуації. Якщо проблемна ситуація повністю визначена і в процесі усвідомлення перетворюється в означену задачу, то хід її розв'язання підпорядкований переважно законам мислення. Якщо ж проблемна ситуація є недостатньо визначеною, то вихідні дані важко піддаються точному аналізу. В цьому випадку на допомогу приходить уява. Чим точніше описана ситуація, тим менше простору для фантазії. Таким чином, цінність уяви в тому, що вона, доповнюючи ситуацію, дозволяє прийняти рішення і знайти вихід з положення навіть при відсутності належної повноти знань для мислення. Але у цьому криється слабість такого розв'язання. Намічені шляхи є часто недостатньо чіткими та строгими. Отже, однією з причин виникнення уяви у людини є необхідність існувати і діяти в середовищі з неповною інформацією.

Уява є своєрідною формою відображення, пізнання об'єктивної дійсності. Вона поглиблює пізнання людини, допомагає встановлювати нові властивості об'єктів і зв'язки між ними. Тому уява є особливо цінною в науковій та художній творчості.

Історія науки знає багато прикладів