Психічні прояви та їх зв’язок з семантичним полем

 

Роль онтопсихолоії у вивченні семантичних полів

Поняття й сутність семантичного поля

Онтопсихологічні методи аналізу семантичного поля

Список використаної літератури

 

 

Вивченням значення і ролі семантичних полів у формуванні психічних проявів займається онтопсихологія – наукова школа в області сучасної закордонної психології й психотерапії, наука про буття в психіці. Вона була заснована в 1970 р. А. Менегетты. У філософському плані онтопсихологія базується на концепціях Парменіда, Е. Гуссерля та М. Хайдеггера, а в психологічному плані являє собою синтез психоаналізу З. Фрейда і А. Адлера, аналітичної психології К. Юнга і гуманістичної психології А. Маслоу, Р. Мея та К. Роджерса.

Онтопсихологія – науковий напрямок з виразною антропоцентричною орієнтацією: людина, її реальне буття є основним предметом онтопсихології. Практичною метою онтопсихології є відповідність людини своїй внутрішній сутності, її автентичність своєму буттю, своїй природі. Подібно до всіх психологічних школ, які виникли на основі клінічного досвіду, онтопсихології як такій передувала успішна методика лікування неврозів, психозів і психосоматичних розладів. Теоретичні узагальнення даної практики дозволили А. Менегетті сформулювати оригінальну концепцію психологічної структури людини, відповідно до якої психіка людини складається з наступних основних інстанцій і процесів:

онтологічне Я – внутрішнє позитивне ядро людини, його справжнє буття, яке є трансцендентним до плану існування;

природні й неспотворені еманації життя або проекції онтологічного Я;

монітор відхилення – психологічний механізм, пов'язаний з дією соціальних стереотипів і штампів, які втручаються в живу тканину буття і спотворюють автентичні еманації онтологічного Я;

перекручені прояви життя, організовані у вигляді психологічних комплексів;

свідомо-логічне «я» – остання психологічна інстанція людини, саме вона є єдиною усвідомленою частиною нашої психіки, яка схильна при цьому ототожнювати себе з усією тотальністью психіки людини.

Згідно онтопсихологічних уявлень, людина є продуктом власного несвідомого, у яке занурене більшість її психічних структур.

Онтологічне Я людини, її внутрішнє ядро, є позитивним. Це ядро містить у собі все для повноцінної й повної самореалізації людини, у тому числі й напрямок цієї самореалізації. Чим сильніше людина відхиляється від цього напрямку, тим інтенсивнішим, як правило, є почуття незадоволеності, яке вона відчуває. Онтологічне Я є універсальною точкою відліку для визначення ступеня позитивності будь-якої дії людини, критерієм її життєвості й оптимальності. За допомогою онтологічного Я кожна людина в будь-який момент часу може вибрати єдино вірний варіант самореалізації.

Здатність людини свідомо знаходити такий вихід з будь-якої ситуації свідчить про її особистісну зрілість, про відповідність життя людини фундаментальним принципам буття. Свідомо-логічне «Я» людини сприймає лише незначну частину еманацій онтологічного Я і, як правило, або ігнорує, або сприймає їх у перекрученому вигляді. Якщо інтенції «я» збігаються із природними прагненнями, то це означає, що людина самореалізується, живе. Такий збіг проявляється в її емоційному житті у вигляді переживань радості, повноти життя, щастя.

Однак культура соціальності, розвинена сучасною цивілізацією, не дозволяє людині встановити контакт зі своїм онтологічним Я. Відповідно до соціо-орієнтованої логіки людина споконвічно орієнтована винятково зовні (при цьому в собі самій вона, як правило, вкрай дезорієнтована), тому що все її так зване «благополуччя» у цьому світі визначається ступенем адаптованості до соціальної системи. Якщо ж людина йде всупереч своїй природі, вона хворіє: всі соматичні і психічні відхилення (хвороби) є не прямим результатом дії природи на нас, але свого роду помилками нашого власного «я».

Подібна ситуація «екзистенціальної шизофренії», виникає в умовах постійного протиріччя між вимогами буття й імперативами соціуму, коли людина капітулює перед соціальними вимогами, підкоряючись інститутам соціалізації (школі, родині, соціальним групам) або тієї або іншої ідеології (моралі, традиціям, законам, звичаям) на шкоду своєму онтологічному Я, яке хоча і є реальною внутрішньою силою, безпосередньо майже не проявляє себе зовні.

Практичне завдання онтопсихології полягає в тому, щоб свідомість людини, її «я» стало максимально адекватним її природі або її онтологічному Я. Знаходження подібної автентичності досягається за допомогою психотерапії, у процесі якої психотерапевт працює із семантичним полем клієнта.

Семантичне поле – це сукупна інформація, яка йде від цілісного організму й містить інформаційні послання від всіх інстанцій психологічної структури людини. Онтопсихолог лише сприймає (як свого роду психосоматичний радар), усвідомлює, аналізує і інтерпретує зміст семантичного поля клієнта й створює умови для усвідомлення цього змісту клієнтом, якій представляється повна воля прийняття рішень.

 

 

Семантичне поле – це термін, який первинно застосовується у лінгвістиці, найчастіше для позначення сукупності мовних одиниць, об'єднаних якоюсь загальною (інтегральною) семантичною ознакою. Іншими словами – це набір нетривіальний компонентів, які мають певне загальне значення. Спочатку в ролі таких лексичних одиниць розглядали одиниці лексичного рівня – слова; пізніше в лінгвістичних працях з'явилися описи семантичних полів, які включають також словосполучення й пропозиції.

Одним із класичних прикладів семантичного поля може служити поле кольороподілу, щякео складається з декількох кольорових рядів (червоний – рожевий – рожевуватий – малиновий; синій – голубий – блакитний – бірюзовий і т. д.) : загальним семантичним компонентом тут є “кольори”.

Семантичне поле має наступні основні властивості:

1. Семантичне поле інтуїтивно зрозуміле носію