Історія становлення екології як науки

 

Вступ

1. Предмет екології

2. Історія становлення екології як науки

3. Розвиток екології в останні десятиліття 20-го століття

Висновок

Список використовуваної літератури.

 

На всіх стадіях свого розвитку людина була тісно пов'язаний з навколишнім світом. Але з тих пор як з'явилося высокоиндустріальне суспільство, небезпечне втручання людини в природу різко підсилилося, розширився обсяг цього втручання, воно стало різноманітним й зараз загрожує стати глобальною небезпекою для людства. Якщо двадцять-тридцять років тому екологічні проблеми обговорювали тільки фахівці, то зараз про катастрофічний стан нашої планети знають навіть діти. Екологічні проблеми є загальними проблемами населення Землі. Стоншення озонової оболонки, глобальні зміни клімату, виснаження природної верстви ґрунту, природних ресурсів, зменшення запасів питної води й одночасно інтенсивне зростання народонаселення планети, що супроводжується нарощуванням виробничих потужностей, часті аварії – це проблеми, які гойдаються кожної держави. У сукупності вони створюють безупинно, що погіршується середовище, перебування самої людини. Різноманіття хвороб, що осягло людей в останнім сторіччі – от підсумок відсутності правильної взаємодії людини із природою. До поганого середовища перебування, забрудненим воді, повітрю, продуктам харчування особливо чутливі діти. Діти нашої країни перебувають в особливо несприятливих умовах. 

Екологічне положення України по ряду моментів значно гірше, ніж у країнах Західної Європи й Америки. Україна є регіоном планети, що вносить істотний вклад у розвиток і збереження негативних глобальних екологічних тенденцій. Екологічна проблеми й катастрофи людства безпосередньо пов'язані із процесом утворення населення – його недостатність або повна відсутність породили споживче відношення до природи. Знаходження екологічної культури, екологічної свідомості, мислення – це єдиний для людства вихід їхньої сформованої ситуації. Таким чином, екологічна криза – це й криза в головах, а не тільки породження науково-технічного прогресу. Його джерела йдуть углиб століть, до тих часам, коли людин протиставляв себе природі. Дана проблема знайшла відбиття в роботах: Ж. Ж. Руссо, Э. Геккеля, К. Д. Ушинского, А. Я. Герда, В. И. Сухомлинского, И. Д. Звєрєва, И. Т. Суравениной, А. Н. Захлібного, Ш. А. Амонашвили, В. А. Ясвина і багатьох інших.

 

 

Екологія (від греч. oikos – будинок, житло, місцеперебування й... логия), наука, що вивчає взаємозв'язки організмів з навколишнім середовищем, тобто сукупністю зовнішніх факторів, що впливають на їхній ріст, розвиток, розмноження й виживаність. Певною мірою умовно фактори ці можна розділити на «абиотичні», або фізико-хімічні (температура, вологість, довжина світлового дня, утримування мінеральних солей у ґрунті й ін.), і «биотичні», обумовлені наявністю або відсутністю інших живих організмів (у тому числі, що є об'єктами харчування, хижаками або конкурентами). У центрі уваги екології – те, що безпосередньо зв'язує організм із навколишнім середовищем, дозволяючи жити в тих або інших умовах. Екологів цікавить, наприклад, що споживає організм і що виділяє, як швидко він росте, у якому віці приступає до розмноження, скільки нащадків провадить на світло, і яка ймовірність у цих нащадків дожити до певного віку. Об'єктами екології найчастіше є не окремо взяті організми, а популяції, біоценози, а також экосистемы. Прикладами экосистем можуть бути озеро, море, лісовий масив, невелика калюжа або навіть гниючий стовбур дерева. Як саму більшу экосистему можна розглядати й всю біосферу. У сучасному суспільстві під впливом засобів масової інформації, екологія часто трактується як сугубо прикладне знання про стан середовища перебування людини, і навіть – як сам цей стан (звідси такі безглузді вираження як «погана екологія» того або іншого району, «екологічно чисті» продукти або товари). 

Хоча проблеми якості середовища для людини, безумовно, мають дуже важливе практичне значення, а рішення їх неможливо без знання екології, коло завдань цієї науки набагато більше широкий. У своїх роботах фахівці-екологи намагаються зрозуміти, як улаштована біосфера, яка роль організмів у круговороті різних хімічних елементів і процесах трансформації енергії, як різні організми взаємозалежні між собою й із середовищем свого перебування, що визначає розподіл організмів у просторі й зміна їхньої чисельності в часі. Оскільки об'єкти екології – це, як правило, сукупності організмів або навіть комплекси, що включають поряд з організмами неживі об'єкти, неї визначають іноді як науку про над организменных рівнях організації життя (популяціях, співтовариствах, экосистемах і біосфері), або як науку про живий вигляд біосфери.

 

 

Термін «екологія» був запропонований в 1866 році німецьким зоологом і філософом Э. Геккелем, що, розробляючи систему класифікації біологічних наук, виявив, що немає ніякої спеціальної назви для області біології, що вивчає взаємини організмів із середовищем. Геккель визначав також екологію як «фізіологію взаємин», хоча «фізіологія» розумілася при цьому дуже широко – як вивчення самих різних процесів, що протікають у живій природі. У наукову літературу новий термін входив досить повільно й більш-менш регулярно став використовуватися тільки з 1900-х років. Як наукова дисципліна екологія формувалася в 20-м сторіччі, але передісторія її сходить до 19, і навіть до 18 століття. Так, уже в працях К. Линнея, що заложили основи систематики організмів, було подання про «економію природи» – строгої впорядкованості різних природних процесів, спрямованих на підтримку деякої природної рівноваги. Розумілася ця впорядкованість винятково в дусі креаціонізму –