Портфель цінних паперів та етапи його формування

 

1. Теоретичні основи питань портфеля цінних паперів

2. Формування портфеля цінних паперів

3. Ризики портфеля цінних паперів

 

 

В умовах інфляції для того щоб зберегти свої заощадження, підприємство може вкладати певну їх частину у високоліквідні цінні папери, які в разі потреби легко перетворюються на готівку.

Підприємство, купуючи цінні папери у свій портфель, має насамперед вирішити, з якою метою воно їх купує. Цінні папери можуть розглядатись як засіб заощадження або як засіб спекуляції. Здійснюючи інвестиції, треба проаналізувати стан фінансового ринку і стан справ підприємства, яке продає цінні папери. Ідеальним вважається портфель, який забезпечує максимум можливого прибутку стосовно поточних ринкових цін.

На політику формування портфеля цінних паперів впливатиме вибір шляхів одержання прибутку від вкладень у цінні папери. Можна сподіватися тільки на одержання дивідендів, розраховувати на збільшення капіталу за рахунок продажу акції після одержання дивіденду за ціною вищою за ціну купівлі. Прибуток можна також одержати, граючи на фондовому ринку на курсових різницях.

Ще одним чинником, який визначає формування і управління портфелем цінних паперів, є ризик. Ризиком у широкому значенні цього слова вважається залежність результатів діяльності підприємства від коливань ринкової кон'юнктури.

 

 

Портфель цінних паперів – це сукупність інвестиційних цінностей, що використовуються для досягнення конкретної інвестиційної мети вкладника, тобто вкладення в цінні папери з метою управління ними як єдиним цілим. До цінних паперів, що є об'єктами портфельного інвестування, належать акції, державні боргові зобов'язання, деривативи, сертифікати, векселі, депозитні сертифікати банків, чеки, ощадні сертифікати та ін.

Цілі створення портфеля: дохідність (одержання відсотка або дивіденду) ; збереження капіталу; забезпечення приросту капіталу (на основі зростання курсової вартості цінних паперів).

Розрізняють два види портфелів цінних паперів: індивідуальний і підприємства.

Підприємство може залучати грошові ресурси за рахунок випуску цінних паперів та вкладати залучені кошти в цінні папери інших емітентів з метою отримання додаткового прибутку чи збереження та збільшення капіталу, розширення сфери впливу та перерозподілу власності, створення холдингових структур, спекулятивної гри тощо.

Індивідуальний портфель повинен мати три основних елементи: ліквідні цінні папери; гнучкі коротко- і середньострокові інвестиції; інвестиції, що спрямовані на приріст капіталу.

Співвідношення розмірів складових портфеля і види інвестицій залежать від певних факторів:

• можливостей інвестування як капіталу, так і заощаджень від розміру доходів;

• необхідності диверсифікації як способу зниження ризику;

• схильності інвестора до ризику;

• вибору між доходом та приростом капіталу, що залежить від інших фінансових можливостей інвестора та його податкових зобов'язань;

• тривалості запланованої перспективи;

• стану фінансових ринків.

Розрізняють такі типи інвестиційних портфелів підприємств:

• за рівнем ліквідності – високоліквідні (переважно короткострокові фінансові інструменти та довгострокові, що мають високий попит на ринку), середньоліквідні (можуть включати фінансові інструменти, що не мають високого попиту на ринку, угоди за ними нерегулярні) та низьколіквідні (формуються переважно з облігацій з тривалим терміном погашення чи акцій і високим порівняно із середньоринковим рівнем дохідності, але з низьким попитом) ;

• за інвестиційним періодом – короткострокові (фінансові активи використовуються протягом одного року, а також для страхування грошових запасів підприємства) та довгострокові (фінансові активи використовуються понад рік, що дає змогу вирішувати стратегічні цілі інвестиційної діяльності) ;

• за спеціалізацією основних видів фінансових інструментів – акцій, облігацій, векселів, міжнародних інвестицій, депозитних вкладів тощо;

• за кількістю стратегічних цілей – моно- та полі цільові (комбіновані) ;

• за умовами оподаткування фінансових інструментів інвестування – оподатковувані та вільні від оподаткування;

• за первинністю формування – стартові та реструктуровані;

• за стабільністю структури основних видів фінансових інструментів – з фіксованою структурою (вагомість основних видів фінансових інструментів незмінна тривалий період) та рухомою (вагомість основних видів фінансових інструментів постійно змінюється залежно від зовнішніх факторів, що зумовлюють зміну рівнів дохідності, ризику, ліквідності чи зміну мети фінансових інвестицій).

 

 

Визначають ряд принципів формування портфеля цінних паперів: безпечність; дохідність; ліквідність; збільшення вкладень.

Основними етапами формування портфеля цінних паперів є:

Вибір оптимального типу портфеля;

Оцінка прийнятого співвідношення ризику та дохідності;

Визначення початкового складу портфеля;

Вибір схеми управління портфелем.

У теорії складання фондових портфелів вирізняють три їх типи з метою формування інвестиційного доходу та відповідним ризиком:

• прибутковий (ризиковий) ;

• стабільний;

• зростання.

1. При формуванні прибуткового (ризикового) фондового портфеля в нього включають:

• облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) з погашенням до З місяців -20% вартості портфеля;

• облігації внутрішньої державної позики зі строком погашення до 6 місяців -10% вартості портфеля;

• облігації внутрішньої державної позики зі строком погашення понад 6 місяців – до 5% вартості портфеля;

• акції енергетичних підприємств – до 30% вартості фондового портфеля;

• акції нафтодобувного та нафтопереробного комплексу – до 20% вартості;