Організаційна психологія в системі “людина-природа”

 

1. Організаційна психологія

2. Особливості діяльності в системі “людина-природа”

Список використаної літератури

 

 

Початок 1960-х рр. ознаменувався становленням нової самостійної галузі психології праці – організаційної психології, або психології організаційного розвитку.

Організаційна психологія є прикладною галуззю психології, яка вивчає основні аспекти діяльності і поведінки людей в організаціях з метою підвищення організаційної ефективності і створення сприятливих умов для праці, індивідуального розвитку і психічного здоров'я членів організації.

Предметом дослідження організаційної психології є різноманітні психічні феномени і поведінка людей в організаціях, а також фактори, які їх детермінують. Проблема ефективності роботи підприємства в організаційній психології розглядається на різних рівнях: підприємства в цілому, робочої групи і окремого індивіда.

Соціальна організація в широкому змісті являє собою свідомо координоване соціальне утворення, яке має певні межі і функціонує на відносно постійній основі для досягнення загальних цілей членів співтовариства. Необхідність наукового підходу до системного вивчення і вирішення проблем організацій визначається тим, що основними моментами їх функціонування і розвитку є неоднозначні процеси взаємодії людей, які мають різні цілі, інтереси, потреби і погляди.

В організаційно-психологічних дослідженнях розглядається ряд взаємозалежних положень:

поведінка окремих працівників залежить не лише від їх індивідуальних особливостей, але й від зовнішнього середовища, особливостей самої організації і функціонуючих у ній груп;

ефективність організації визначається діяльністю її персоналу;

науковий підхід сприяє більш успішному вирішенню проблем організації, які виникають внаслідок її розвитку і прогресу суспільства;

сутність організації і суб'єкта діяльності історично змінні.

Поняття організація (від лат. organize – надаю стрункого вигляду, влаштовую) має декілька основних значень:

внутрішня впорядкованість, узгодженість, взаємодія більш-менш диференційованих і автономних частин цілого, які обумовлюють його будову;

сукупність процесів або дій, які ведуть до утворення і вдосконалення взаємозв'язків між частинами цілого;

об'єднання людей, які спільно реалізують програму або мету і діють на основі певних правил і процедур.

У контексті організаційної психології ці значення можна розглядати як предмет науки (об'єднання людей), її метод (сукупність процесів і дій, які ведуть до утворення і вдосконалення взаємозв'язків між частинами цілого), мету і результати (внутрішня впорядкованість, узгодженість).

Поняття «організація» застосовується до біологічних, соціальних, соціотехнічних, технічних та інших об'єктів у зв'язку з вивченням і управлінням їх динамічними характеристиками, пов'язаними з функціонуванням і розвитком. Предметом організаційної психології є, насамперед, соціальні організації, серед яких виділяють адміністративні, союзні, асоціативні, які відрізняються цілями, формою утворення, функціонування тощо. У великих соціальних організаціях (установах, підприємствах, фірмах), у свою чергу, можна виділити декілька їх підструктур: інституціональну, технологічну, формальну, неформальну, позаформальну.

Під структурою розуміють частину системи, таку сукупність її компонентів, їх відносин і зв'язків, при стійкості яких зберігаються основні властивості системи. Цілеспрямовані впливи на систему для забезпечення і підтримки її оптимального функціонування називають управлінням. Управління, система і структура в теорії систем також мають декілька основних значень, але в літературі з теорії організації різноманіття змістів цих понять спрощується, визначається контекстом, наприклад, ототожнюються поняття «елементи» і «компоненти».

До основних характеристик організації відносяться:

її розмір як фактор, який визначає характер міжособистісних відносин співробітників;

складність, пов'язана зі ступенем диференціації (спеціалізації і поділи праці, рівні ієрархії управління, територіальний розподіл підрозділів) ;

формалізація як вираження потреби в структурованому контролі (викладені в письмовій формі правила і процедури, які виступають орієнтирами і критеріями поведінки і діяльності всіх співробітників) ;

раціональність як форма впорядкування соціотехнічної системи, заснована на логіці діяльності, науковому знанні і здоровому глузді, яка орієнтує співробітників на вирішення власних завдань, що сприяє досягненню загальної мети;

ієрархічна структура, яка відбиває розходження владних повноважень на різних управлінських рівнях;

спеціалізація як типи об'єднання окремих видів діяльності, виконуваних різними співробітниками.

Спеціалізація виступає у двох формах – як поділ праці на гранично прості елементи і як спеціалізація, що припускає формування комплексів унікальних знань, вмінь і навичок.

Очевидно, що така складна система, як сучасне підприємство, може розглядатися в різних наукових підходах, інколи з використанням виразних абревіатур – SOB (Situation – Organizm – Bechavior), IS (strategie, structure, staff.), IM (money, management, marketing.). Однак подібна символічна завершеність аналізу відбиває не стільки сутність соціальної організації, скільки служить учбово-дидактичним цілям – простоті і виразності форми викладу матеріалу, оптимальності його частин. Сама структура організації часто розуміється умоглядно. Роль і статус окремих компонентів часто більше обумовлений не їх реальною «вагою», а методологічною позицією дослідника.

Уявлення організації як обмеженого складу основних компонентів має деякі достоїнства. Разом з тим в останні два десятиліття помітна тенденція розглядати організацію як біосоціальну систему, яка відбиває як певну неадекватність простих схем аналізу, так і прагнення вчених використати більш розроблені і більш складні моделі, апробовані в інших наукових дисциплінах. Динамічність сучасного суспільства і виробничих технологій, розвитку окремих організацій і самої людини вказує на можливість і евристичну цінність залучення таких аналогій і робочих понять, як народження, зрілість і старість організації, оптимальні, екстремальні і субекстремальні режими функціонування, асиміляція і дисиміляція, зовнішнє і внутрішнє середовище.

Системний підхід до організації як соціальної системи припускає виділення і аналіз її основних складових, а також