Подолання психічної травми

 

1. Поняття психічних травм, їх характерні особливості

2. Стратегії подолання психічної травми

Список використаної літератури

 

В сучасному світі стрес став невід'ємною частиною людського буття. Неймовірна кількість катастроф, проявів психічного і фізичного насильства, втрата рідних в результаті терористичних актів, нещасних випадків, вбивств, самогубств безжально увійшли як до життя дорослих людей, так і в неміцний світ дитинства.

Психічна травма як психологічне поняття включає в себе усвідомлене сприймання певних індивідуально значущих, неприємних подій, їх перероблення у вигляді переживань і розвиток більш-менш тривалого стану афекту або психічного стану з негативним емоційним полюсом. Слід зауважити, що патогенну дію викликає не сам по собі зовнішній вплив, а його значимість для дитини, локалізуючись таким чином всередині індивіда. Психічна травма не завжди детермінована зовнішніми чинниками, так, у підлітковому віці вона супроводжується болісними переживаннями, які стосуються зміни власного “я”. Психічна травма – це одночасно обєктивний і субєктивний феномен: обєктивний, оскільки відображає загальнолюдський реєстр переживань, а субєктивний, тому що переживання носять індивідуальний, особистісний характер.

Гарбузов в етіопатогенезі неврозів виділяє істинну, патопластичну та випадкову, “запускаючу” психотравму. Перша, зазвичай хронічна, специфічна для даної особистості. Дитина, яка страждає від почуття неспроможності, особливо чутлива до патогенних факторів, що принижують почуття її власної гідності. Найуніверсальніша і найпатогенніша психотравма, коли дитина відчуває труднощі в дитячому закладі й вдома, не знаходячи компенсації і розуміння. Невроз запускається безпосередньо гострою психотравмою, за висловом Мясищева, вона завжди “потрясаюча”.

Перше місце серед причин психічних травм у дитячому віці займає втрата близьких – приблизно 40% серед хворих на неврози, друге та третє місця посідають переляк і хвороба близьких, при чому в групі хворих на істерію – конфлікти між близькими та переляк, у хворих на невроз навязливих станів – конфлікти між близькими та в рівній мірі переляк і міжособистісні конфлікти. Розлучення батьків також є глибокою психічною травмою, особливо для дітей у віці до 15 років.

Психічна травма не завжди “видима” й інколи не проявляється в поведінці, особливо у дітей з імпресивним характером емоційного реагування, крім того, далеко незавжди психічна травма зберігається у памяті в наступні роки, адже спрацьовує захисний механізм витіснення психотравмуючих подій.

Домінуючу роль у формуванні неврозу має хронічна психічна травматизація, нерідко доповнена гострими пихічними травмами.

Максименко С. Д. наголошує, що психічна травма приводить до розвитку у людини цілого комплексу негативних переживань, який в сучасній літературі досить умовно називають посттравматичним стресовим синдромом. І однією з першочергових завдань психологів в наші дні являється допомога людям в подоланні стресу і позбавленні від психологічної травми.

Людина, що одержала психотравму знов і знов повертається до пережитого. Та подія, що з нею відбулась – дуже несподівано, безпричинно, сприймається, як щось безглузде. Постраждалий не розуміє себе і ситуацію, яка з ним трапилась. Думаючи про ситуацію людина думає про себе і навпаки. Іншими словами, відбувається особистісне злиття з травмуючою ситуацією. Одержана травма змінює бачення справжнього, минулого і майбутнього. Відбувається розподіл подій на «до... « і «після... «.

Люди з міцною й урівноваженою нервовою системою здатні при найважчих потрясіннях і нещастях зберігати спокій, холоднокровність, ясність думки, і здатність до адекватних реакцій, незважаючи на їхнє емоційне переживання. Інші люди при сильному психічному потрясінні на якийсь час втрачають звичайний спокій і працездатність. У третіх виникає значний розлад нервової системи.

Хронічні психічні травми викликаються тривалими внутрішніми переживаннями при особливому складі нервової системи людини. Внутрішні конфлікти можуть виникнути через протиріччя між бажаннями і здібностями, через почуття провини за допущену помилку або зроблений злочин, через невиконаний обов’язок.

Якщо психотравмуюча подія була пережита в дитинстві, вона притягуює до себе людину все життя. Тобто, людина психологічно може залишитися в тому часі, і в тому віці, коли відбулася травма.

Психотравма також відображається і на майбутньому. Люди, що перенесли психологічну травму, нерідко реалізують життєвий сценарій, спрямований на саморуйнування (схильність до суїциду, алкоголізм, наркотики, прагнення до правопорушень). Статистика показує, що 70% насильників в дитинстві пережили факт насильства. Причина схильності до агресії, як налідку психотравми, може критися у тому, що людину переслідує почуття провини, що виступає базовим переживанням будь-якого травматичного стресу. Або людина, що пережила травму, може прагнути до повторення психотравмуючої події для того, щоб відреагувати на неї, і мимовільно підставляє себе під травмуючі ситуації.

 

 

В останні роки практикуючим психологам доводиться все частіше працювати з людьми, котрі, зазнавши психічної травми, не можуть без допомоги фахівця подолати її, протистояти її руйнівному впливу на психіку й особистість. Ця проблема стає настільки гострою, що вимагає невідкладної активізації наукових досліджень у цій сфері. Важливість їх обумовлюється ще й тим, що ця проблема має не тільки психологічне, але й соціальне „обличчя”. Саме воно, це друге „обличчя”, проявляється як у багатоаспектних порушеннях системи відносин людини, ускладнюючи її особисте життя, руйнуючи значимі міжособистісні зв’язки, так і в суспільно неприйнятних (а часто – небезпечних для оточення) формах поведінки – асоціальної, девіантної, злочинної. І хоча чимало дослідників (Н.