Політичні погляди М. Грушевського

ПЛАН

ВСТУП

Визначне місце в історії української науки і культури кінця XIX - першої третини XX ст. посідав М. Грушевський, історик і патріот свого народу. Як політик М. Грушевський був засновником Національно-демократичної партії Галичини і Товариства українських поступовців у Києві, творцем засад Української незалежної держави, першим президентом УНР. У науковій творчості і політичній діяльності М. Грушевський вважав вищим мірилом любов до свого народу і до історичної істини.

Всебічне дослідження творчості Михайла Грушевського привертає особливу увагу до його політичних поглядів. Саме на рубежі ХІХ–ХХ століть великий вчений-політик висував ідею автономно-федеративного устрою України, вбачав майбутнє нашої держави в рівноправному союзі з демократичною Росією.

Михайло Грушевський – засновник наукової школи і разом з тим був свідком її розгрому більшовицькою тоталітарною системою. Автор двох тисяч наукових публіцистичних і літературних праць, він пережив знищення багатьох з них. Умирав він, зраджений багатьма своїми учнями і помічниками, у передчутті репресій з боку більшовицької тоталітарної системи, які чекали на його доньку та інших багатьох близьких.

Важка доля випала цьому відомому вченому і політику, хоча донедавна про нього було відомо більше за кордоном, ніж у нас на Україні. Десятки років за часів комуністичного режиму академіка Михайла Грушевського піддавали анафемі та забуттю, і лише в останні роки відкрили для широкого загалу його здобутки в галузі історії та політики.

Особистість цієї могутньої та суперечливої постаті поки що мало ще досліджена. М. Грушевський повертається до нас, насамперед, як найвидатніший історик і політичний діяч України.

1. Загальні історико-політичні ідеї М. Грушевського

Основні позиції суспільно-політичних поглядів М. Грушевського випливають із його концепції історіософії. Колосальна ерудиція у сфері історії, літератури, мистецтва, гуманітарних наук загалом неминуче дала змогу вченому скласти своє розуміння суспільного процесу та політичного розвитку. Це засвідчує, зокрема, вступна лекція, яку М. Грушевський виголосив 30 вересня 1894 р. у Львівському університеті, і у якій виклав свою історіософію що визначала вихід на суспільно-політичну проблематику [8, с. 202].

Історіософські думки висловив М. Грушевський також 1892 р. у статті “Громадський рух на Вкраїні-Руси в XIII віці”, у якій йшлося про так званих болехівців - мешканців міст Болехівської землі на території між Волинню Галичиною і Київщиною, що 1240 р. вирішили прямо платити данину татарам, обходячи князя Данила Романовича. Важливо, що автор статті, схвалюючи дію болехівців як акт народної (селянської) громади, на цьому історичному факті прагнув проілюструвати позитивістську концепцію “прогрес-регрес” в історичному процесі еволюції, водночас розкриваючи погляд на державу [7, с. 5].

Щоб зрозуміти не лише історіософську концепцію М. Грушевського, а і його суспільно-політичну позицію, потрібно розглянути три основні категорії, які в поглядах ученого посідали визначальне місце. Це “народ”, “держава і “герой в історії”, які у М., Грушевського несуть змістове навантаження, почерпнуте з різних філософських систем. “Народ” у М. Грушевського, - зазначав О. Л. Копиленко, - це поняття метафізики романтичного періоду, тоді коли його “держава” - це анархістично-соціалістичний термін Драгоманова. Тільки “герой в історії” відповідає позитивістській концепції, як і метод праці перших шести томів «Історії України-Руси» [6, с. 32].

М. Грушевський - автор десятитомної “Історії України-Руси”, найбільшої історіографічної праці про український народ, котра увійшла до скарбниці світової історіографії. Написана на великому документальному матеріалі архівів України, Росії, Польщі, Швеції, Туреччини, вона є, образно кажучи, історичним посвідченням чи паспортом українського народу. Створення М. Грушевським фундаментальної історії України мало не лише наукове, а й політичне значення, оскільки Україна тоді була розділена між австрійськими, польськими та російськими сусідами, реакційні кола яких узагалі не визнавали за українським народом права на існування як нації й права на власну мову та культуру.

Творча спадщина М. Грушевського налічує більш як 2 тис. бібліографічних одиниць - книг, статей, рецензій, інших публікацій. Він - академік Всеукраїнської академії наук, перший президент України, ним підписаний IV Універсал, що проголосив державну незалежність України. Головним напрямом його політологічних досліджень була проблема національного самовизначення.

Це поняття він формулював чітко: цілковита самостійність і незалежність є послідовним, логічним завершенням запитів національного розвитку й самовизначення будь-якої народності, що займає певну територію й має достатні нахили та енергію розвитку [8, с. 204].

На його думку з цього випливає, що:

• прагнення до самостійності є об'єктивною логікою життя, необхідністю саморозвитку будь-якого національного утворення;
• самостійність і незалежність народу пов'язана не лише з терито-ріальними володіннями, а й з відповідними Нахилами народу;
• незалежність особистості неможлива без компетенції та відпові-дальності; незалежність безпосередньо залежить від енергії розвитку народу;
• відсутність “політичної самостійності” можлива лише за умови, коли народність співіснує з іншими за ефективного громадського ладу, раціонального державного управління. Оскільки такої “благоліпності” досягти неймовірно важко, кожна нація має право захищати своє природне прагнення до розвитку саме політичною самостійністю;
• багатонаціональній державі, з якої народи намагаються вирватися до політичної самостійності, залишається ображатися тільки на свій рутинний лад, нераціональну економіку, викривлену національно-культурну політику;
• борючись за вихід із великих політико-територіальних об'єднань, прагнучи