Соціально-економічний і політичний розвиток України в 20-ті - 30-ті роки ХХ ст.

 

1. Становище УРСР на початку 20-х років ХХ ст. НЕП: сутність, реалізація, наслідки

2. Утворення СРСР. Входження України до складу Радянського Союзу

3. Індустріалізація та колективізація сільського господарства

 

 

Наприкінці 1920 р. радянська влада переживала гостру економічну кризу, яка була викликана великими втратами за роки першої світової і громадянської воєн. В цей час велика промисловість України і Росії випускала продукції майже в сім разів менше, ніж в 1913 р., товарооборот залізниць зменшився більше ніж в чотири рази. Роки війни і господарської розрухи зумовили значне скорочення чисельності промислових робітників. В містах з’явилась велика кількість безробітних.

Після першої світової війни, революції, громадянської війни на країну випало нове тяжке випробування: небачений голод 1921-1922 років. Головна причина голоду полягала в продрозкладці, оскільки весною у селян було конфісковано навіть насіннєвий фонд, а в країні були відсутні продовольчі резерви.

Мільйони селян, які брали участь в громадянській війні на боці більшовиків, все настійливіше виражали незадоволення політикою “воєнного комунізму”, оскільки в ній були відсутні економічні стимули для розвитку сільськогосподарського виробництва.

Визначивши курс на економічне співробітництво з селянством, Х з’їзд РКП (б) в березні 1921 р. прийняв рішення про заміну продрозкладки продовольчим податком. Таким чином було покладено початок новій економічній політиці. Продподаток визначався як частка від загальної кількості продукції. При цьому враховувався об’єм врожаю, майнове становище тієї чи іншої сім’ї, кількість мешканців у сім’ї і т. ін. Спочатку розмір продподатку був на рівні 20% від чистого продукту селянського господарства, а згодом його було зменшено до 10% врожаю.

В губерніях, які виконали план заготівель, відмінялась державна хлібна монополія і дозволялась торгівля хлібом і іншою сільськогосподарською продукцією. Продукцію, яка становила надлишок, можна було продавати державі чи на ринку за вільними цінами, що в свою чергу, помітно стимулювало розширення виробництва в сільських господарствах.

Розвиваючи ідею державного капіталізму, уряд дозволив приватному підприємництву брати в оренду дрібні і середні промислові і торгові підприємства. Орендувати підприємства могли як державні організації, так і приватні особи, в тому числі і їхні колишні власники. Була денаціоналізована невелика кількість державних підприємств. Приватним особам дозволялось відкривати власні підприємства з числом зайнятих не більше 20 осіб. До середини 1920-х років на долю приватного сектора приходилось від 20 до 25% промислової продукції.

Однією з ознак НЕПу був розвиток концесій, тобто підприємств, які діяли на основі договору між державою і іноземними фірмами, зокрема у добувній і металооброблюваній галузях. З допомогою іноземних підприємств радянська влада розраховувала встановити необхідні міжнародні зв’язки, проникнути на світовий ринок.

Зарубіжні фірми жорстоко конкурували між собою, пропонуючи послуги Радянському Союзу. Вони отримували концесії, постачали нову техніку, обладнання, запрошували на стажування радянських спеціалістів. Так, в 1925-1926 рр. стажування на західних підприємствах пройшли 320 інженерів з Радянського Союзу, в 1927-1928 роках – більше 400, а в 1928-1929 роках більше 500 осіб.

Одночасно з цими перемінами, значні зрушення відбувалися в системі управління економікою. Одночасно з утворенням трестівської системи, стали виникати і синдикати, тобто добровільні об’єднання декількох трестів з метою збуту продукції, покупки сировини, кредитування, регулювання торгових операцій на внутрішньому і зовнішньому ринку.

Важливе значення для проведення НЕПу мало створення стійкої грошової системи і стабілізації карбованця. З метою стабілізації карбованця була проведена деномінація грошових знаків, тобто змінена їх наявна вартість в певному відношенні старих і нових знаків. Одночасно з грошовою була проведено податкова реформа. Уже в кінці 1922 року основним джерелом надходжень до державного бюджету стали нарахування з прибутку підприємств, а не податки з населення.

Поступово відроджувалась кредитна система, розпочалось кредитування промисловості і торгівлі на комерційній основі. До тих пір поки не відбулася стабілізація карбованця, Слід підкреслити, що, не дивлячись на бурхливий розвиток ринкових відносин в роки НЕПу, зберігалось жорстке державне регулювання економічних процесів. З одного боку, допускалось функціонування різноманітних ринкових елементів (госпрозрахунок, вільна торгівля, кредитно-грошові відносини), з іншого, в руках держави зберігались провідні позиції в галузях великої і середньої промисловості, на транспорті, в банківській системі, зовнішній торгівлі. При цьому вважалось, що соціалістичний (усуспільнений) сектор повинен поступово витіснити інші форми власності із господарського життя країни.

Держава знову стояла перед необхідністю поступок сільськогосподарському виробнику. В 1924-1925 господарському році відбулись деякі зміни в ціновій політиці, була дозволена оренда землі і використання найманої праці. Відбувся перехід до грошового оподаткування селянства, що надало їм більшої свободи для розвитку своїх господарств.

 

 

30 грудня 1922 р. представники Російської, Білоруської, Закавказької Української радянських республік, заснували Союз Радянських Соціалістичних Республік.

Увійшовши до складу Радянського Союзу, Українська республіка стала другою за розміром його складовою (першою була набагато більша Російська республіка.) Вона охоплювала територію в 450 тис. кв. км і мала населення понад 26 млн. Столицею республіки обрали Харків, що на відміну від Києва не був тісно пов'язаний з колишніми національними урядами. Спочатку республіку розділили на 12 губерній 1925 р. в результаті