Нові форми впровадження і поширення педагогічного досвіду як важлива умова створення інноваційного освітнього середовища

Термін «упровадження» відображає обов’язковість дій із реалізації педагогічного досвіду. Методисти, керівники ЗНЗ, працівники шкільних методичних служб покликані своєчасно інформувати вчителів про наявний досвід і забезпечувати всім необхідним для його вивчення. Діяльність працівників методичних служб у кінцевому результаті передбачає вкорінення, закріплення, міцне входження досвіду в практичну діяльність вчителів. Коли ідея досвіду вчителем засвоєна, перевага нового над існуючими методами і прийомами усвідомлена і він прагне укорінити досвід у власну практику з метою її вдосконалення, то ці дії також відповідають етимології терміну «впровадження».

Після того як відбувся продуктивний синтез власного досвіду з новим і вчитель переконався, що це дало позитивні результати в роботі, впровадження поступово переростає у використання. Використання досвіду – це синтез особистих досягнень із новими ідеями, які стали особистісними.

Застосування чужого досвіду – це надзвичайно відповідальний і творчий процес, результатом якого є синтез особистих компетенцій із тими, що запропоновані у досвіді. Досягається це не відразу, бо проходить через особистісну потребу вчителя в опануванні того чи іншого досвіду, вимагає певних зусиль, витрат часу. Зробити своїми ідеї чийогось досвіду педагог може, якщо особисто в цьому зацікавлений. Із цієї точки зору для характеристики добровільної діяльності педагога щодо оволодіння і практичного застосування досвіду більш підходить термін «освоєння». Освоєння досвіду – це глибоке, ґрунтовне вивчення змісту досвіду, його суті і трансформація нових ідей досвіду у власну методичну систему. Це процес, який починається із вивчення концептуальних засад, змісту досвіду, виділення головного в ньому і завершується ефективною реалізацією нових ідей у педагогічну практику. Отже, доцільність використання того чи іншого терміну випливає зі змісту завдань кожного етапу реалізації педагогічних ідей. Користуючись тим чи іншим терміном, надзвичайно важливо пам’ятати про його адресну спрямованість. На думку багатьох науковців та методичних працівників саме термін «освоєння» найбільш повно характеризує діяльність вчителя щодо всебічного вивчення змісту і теоретичних основ досвіду, з’ясування його суті, оволодіння практичними вміннями й творчої трансформації нових ідей у власну методичну систему.

Освоєння передбачає застосування сучасних методів і форм. Методи: лекція, діалог, робота з літературою, бесіда, розв’язання пізнавально-проблемних завдань, практична робота, демонстрація, ділова гра, дискусія, експеримент, семінар, екскурсія, мозкова атака. Форми: Школа педагогічної майстерності, наставництво, семінар учителів-майстрів, творча група, теле- радіопередача, педагогічні читання, «круглий стіл», комунікативна група, педагогічний консиліум, експертна оцінка досвіду[6].

 

Серед нових форм поширення, впровадження, використання та освоєння педагогічного досвіду інноваційна група – форма творчої діяльності педагогів, спрямована на поширення досвіду і запровадження у шкільну практику досягнень педагогічної науки. Члени групи вивчають науково-педагогічну літературу з проблеми, досвід, що існує, консультуються з ученими і методистами. Досягнувши високого рівня компетентності, вони розробляють рекомендації з питань упровадження в практику нових досягнень. Під керівництвом і за участю членів інноваційної групи формується педагогічний досвід із дослідницької проблеми. Група виконує дослідно-експериментальну роботу відповідно до основних вимог науково-дослідної роботи: обґрунтовує проблему і тему дослідження, формулює гіпотезу, визначає основні етапи й очікувані проміжні результати, обирає методи дослідження, визначає контрольні й експериментальні групи. Така робота здебільшого здійснюється під керівництвом науковців), окружні (базові) школи педагогічного досвіду, авторські творчі майстерні вчителів, лабораторії (школи) технологічної майстерності тощо.

Крім того, існують й інші форми, зокрема: проведення фестивалів педагогічної майстерності, зустрічі з педагогами-майстрами у їх творчих лабораторіях, перегляд матеріалів досвіду, які знаходяться у медіатеках, презентація досвіду під час веберенцій, вебінарів, відеомостів тощо. Кожна з форм значною мірою допомагає підвищити педагогічну майстерність учителів, перенесенню в їхню педагогічну діяльність досвіду вчителів-новаторів.

 

Що стосується технології поширення, впровадження, використання та освоєння педагогічного досвіду в практику, то варто зазначити, що це найбільш недосконала ланка науково-методичної роботи. Загальна технологія впровадження педагогічного досвіду в практику може бути стисло виражена в такій послідовності:

Перший етап цієї роботи – своєчасне надання вчителям необхідної інформації про сучасні досягнення науки та досвіду, підведення їх до висновку про необхідність упровадження нового досвіду.

Другий етап – проведення майстер-класів, створення Школи педагогічного досвіду, творчої лабораторії за добровільної участі кращих учителів із метою впровадження педагогічного досвіду, творчої групи для впровадження результатів наукових досліджень із відповідної науково-методичної проблеми або відомого в регіоні педагогічного досвіду, яка вивчає запропонований педагогічною наукою чи практикою спосіб розв’язання проблеми й забезпечує його творче впровадження в практичну діяльність. Розроблені творчою лабораторією чи групою рекомендації повинні мати основні теоретичні положення, ідеї, висновки, сформульовані у зрозумілій для педагогів формі, пройти апробацію, їх необхідно схвалити для використання на засіданнях науково-методичних рад, презентувати під час естафет педагогічного досвіду, виставок, конкурсів, тематичних телепередач тощо.

Третій етап – створення банків та баз даних педагогічного досвіду кращих учителів та навчальних закладів області, відео та медіатеки педагогічного досвіду за блоками: Всеукраїнський конкурс «Учитель року», конкурс «Загальноосвітній навчальний заклад року», конкурс-ярмарок педагогічних ідей, педагогічна естафета «Інноваційні горизонти Рівненщини» тощо. Це сприяє формуванню професійної компетентності педагогів, їх готовності до впровадження інновацій.

Проте поширення, впровадження, використання та освоєння педагогічного досвіду можливо лише за умов, якщо:

Досвід вивчений, узагальнений та схвалений (на рівні ЗНЗ – науково-методичною радою; на рівні району (міста) – на засіданні науково-методичної ради методичного кабінету (центру) ; на рівні області – на засіданні ради кабінету та науково-методичної ради РОІППО).

Є наказ про поширення, впровадження, використання та освоєння педагогічного досвіду.

Педагогічний досвід апробовано у навчальних закладах зацікавленими педагогічними працівниками, після закінчення якої встановлено відповідність одержаних результатів очікуваним (протокол засідання науково-методиччної ради закладу або установи).

Технологію поширення, впровадження, використання та освоєння педагогічного досвіду в практику можна виразити в такій послідовності:

1. Ознайомлення вчителів із досвідом, роз'яснення його переваг порівняно з традиційними методами, формами, прийомами.

2. Створення сприятливих умов для розвитку творчості вчителів.

3. Презентація досвіду на засіданнях методичних об'єднань, семінарах, засіданнях педагогічної та науково-методичної рад, науково-практичних конференціях, педагогічних читаннях тощо.

4. Створення авторських шкіл, Шкіл педагогічного досвіду, якими керують його носії, авторських майстерень, шкіл новаторства.

5. Проведення майстер-класів, технологічних майстерень, педагогічних симпозіумів, естафет педагогічного досвіду, методичних аукціонів.

6. Випуск методичних посібників, інформаційно-методичних бюлетенів, анотованих каталогів, підготовка та публікація статей з теми досвіду в періодичній пресі.

7. Наочна пропаганда педагогічного досвіду методом експонування матеріалів на шкільній, районній, обласній педагогічних конкурсах-ярмарках, виставках.

8. Пропаганда за допомогою технічних засобів навчання – створення фільмів, відео- та медіатеки, організації радіо- і телепередач тощо.

Кожна з форм науково-методичної роботи виконує важливу роль, оскільки сприяє підвищенню фахової майстерності педагогічних працівників, їх конкурентоспроможності на ринку освітніх послуг.

 

 

Бачинська Є. М. Механізм формування інноваційного освітнього простору в регіоні / Є. М. Бачинська // Педагогіка і психологія. – №1 (54). – 2007. – С. 79 – 88.

Жерносек І. П. Передовий педагогічний досвід: проблеми і пропозиції // І. П. Жерносек // Педагогіка і психологія. -1994. – № 4.

Жерносек І. П. Науково-методична робота в загальноосвітній школі / І. П. Жерносек // Навчально-методичний посібник. – К. : ІЗМН, 1999. – 160 с.

Луговий В. І. Запровадженя компетентнісного підходу у вищій освіті – вимога часу/В. І. Луговий//Сучасні навчальні заклади. – 2010. – С. 11.

Організаційно-педагогічні основи методичної роботи / Під ред. Пуцова В. І. – К. : 1995.

Протасова Н. Г. Післядипломна освіти педагогів: зміст, структура, тенденції розвитку: монографія /Н. Г. Протасова. – К. : Міленіум, 1998. – 151 с.

Передовий педагогічний досвід: теорія і методика / Під ред. Л. Л. Момот. – К., Рад. школа. – 1990.

Підласий І. П. Діагностика та експертиза педагогічних проектів / І. П. Підласий / Навчальний посібник. – К. : Україна, 1998. – 343 с.

Рабченюк Т. С. Управління процесом упровадження досягнень педагогічної науки та перспективного педагогічного досвіду в шкільну практику / Т. С. Рабченюк // Освіта і управління. – 1988. – № 2. – с. 27 – 33.

Разіна Н. О. Акмеологічний підхід до розвитку професіоналізму сучасного педагога в інноваційному освітньому середовищі середньої школи /О. Н. Разіна // Вісник наукової школи педагогів «АКМЕ». – 2009. – Випуск 3.

Романенко М. І. Випереджуюча освіта для сталого розвитку як механізм модернізації вітчизняної освіти / Романенко М. І. // Сучасні навчальні заклади. – 2010. – С. 15.

Сорочан Т. С. Безперервна освіта педагогів у міжкурсовий період / Т. М. Сорочан, Б. А. Дьяченко // Освіта на Луганщині. – 2010. – №1. -7 – 13.