Обґрунтовування екологічно безпечних норм добрив і термінів їх внесення

До однієї із основних складових екологічної технології на зрошуваних землях відноситься створення оптимальної родючості шляхом внесення мінеральних добрив і мікроелементів. Система застосування добрив розробляється окремо для кожної сівозміни. При цьому враховується тип і вид сівозміни, чергування культур в ній та планування врожаю.

Головна роль у підвищенні врожаю і покращенні його якості належить азотним добривам. Вони забезпечують збільшення врожайності від 30... 40 до 100... 110% майже всіх культур і на всіх ґрунтах зони зрошення. Ефективність фосфорних добрив менша, ніж азотних: при низькому рівні фосфатів (менше 13... 15 мг на 1 кг ґрунту) збільшення врожайності сягає 12... 38% при середньому (31... 45 мг) – 6... 12% і високому (> 60 мг) частіше збільшується тільки якість продукції. При систематичному великому виносі обмінного калію високими врожаями культур при зрошенні калійні добрива стають ефективними, особливо на фоні високих доз азотно-фосфорних добрив. При значному рівні вмісту в рослинах елементів живлення (азоту, фосфору і калію) для отримання високих і якісно повноцінних врожаїв бажано внесення мікроелементів (Zn, Cu, Co, Mo). Нестача мікроелементів може на 10.... 12% понизити ефективність доз азотних, фосфорних, і калійних туків.

При одному і тому самому складі та черговості культур в сівозміні система добрив буде змінюватись в залежності від наміченої врожайності і родючості ґрунту. Цей рівень характеризується механічним складом ґрунту, ступінню його окультурення, агрохімічними і фізичними властивостями. Легкі за механічним складу ґрунти мають менше поживних речовин, в порівнянні з важкими. Вони слабо поглинають поживні речовини, що легко вимиваються. Тому на таких ґрунтах добрива потрібно вносити частіше і відносно невеликими дозами. Легкі ґрунти потребують більше органіки. На важких грунтах добрива можна вносити більш високими дозами не дуже турбуючись про вимивання поживних речовин.

Необхідність у внесенні незамінних для рослин мікроелементів (цинк, мідь, кобальт і молібден) виникає насамперед на дуже кислих ґрунтах (з рН<5), лужних (рН>7, 5) або на ґрунтах, що піддаються ерозії. На кислих ґрунтах понижене споживання молібдену, на лужних – цинку, міді, кобальту (внаслідок їх закріплення в грунтово-вбирному комплексі), в перегнійних і торфяних не вистачає міді і цинку, піщані ґрунти вирізняються відсутністю цинку. Крім того, систематичне внесення високих норм фізіологічно кислих азотних добрив посилює потребу рослин в молібдені, а фосфорних – в цинку і міді. Все сказане відноситься до обробки сільськогосподарських культур в умовах зрошуваного землеробства. При застосуванні в умовах зрошення високих доз азотних добрив рекомендують вносити молібден і кобальт, які сприяють редукції нітратів і гальмують їх накопичення в рослинах в токсичних кількостях.

Нестачі макро- і мікроелементів зазвичай виявляють шляхом аналізу вмісту макро- і мікроелементів з зеленій масі, ґрунті і рослинах. Результатами рослинної діагностики користуються при вирішенні питань про необхідність підживлення мінеральними добривами і мікроелементами. Дозу добрив (Д) визначають по формулі:

Д=Н·Сопт/Сфакт,

де: Н- середня доза добрив, кг/га; Сопт- оптимальний вміст елементу (в% – при валових аналізах, в балах і мг/кг сирої речовини- при тканинній діагностиці) ; Сфакт- фактичний вміст певного елемента в рослинах.

Використовуючи агрономічні критерії, в багатьох країнах складаються агрохімічні карти з позначенням полів з недостатнім запасом одного, або більше поживних елементів. Ці картограми дозволяють виявити строкатість у вмісті рухомих поживних елементів в ґрунтах різних полів господарства і в залежності від цього правильно розподіляти по полях фосфорні, калійні добрива тощо та розраховувати їх дози. Як правило застосовують два основних методи встановлення доз за допомогою картограм: перший – оснований на результатах польових дослідів з поправками в залежності від вмісту поживних речовин в ґрунті; другий – розрахунковий і базується він на кількості поживних речовин, що виносяться рослинами із ґрунту для створення певного врожаю з врахуванням коефіцієнтів використання поживних речовин, які містяться в ґрунті і добривах.

В таблиці 1 наведені рекомендовані дози азотно-фосфорних добрив під основні культури.

 

Таблиця 1

Рекомендовані дози добрив під основні сільськогосподарські культури. 

КультураЗапланована

урожайність,

т/гаСередні розрахункові дози,

кг/гаМожливі відхилення доз в залежності від родючості ґрунту, кг/га

азотуфосфоруазотуфосфору

озима пшениця 5... 61008060... 15045... 120

ярова пшениця3, 5... 4, 0756045... 9045... 90

кукурудза (зерно) 7... 81209060... 18060... 120

рис 6... 71208060... 18060... 90

буряк цукровий60... 701209060... 15060... 150

картопля 20... 258060... 15060... 120

овочеві культури50... 601508090... 20060... 120

 

На зрошуваних землях може бути отриманий високий ефект від добрив. При цьому застосування добрив і поливів завжди повинні бути взаємопов’язаними заходами і строго обґрунтованими стосовно до різних ґрунтів. Як правило, критичні періоди у сільськогосподарських культур і періоди найбільшої потреби у волозі та підживленні приходяться на фази формування генеративних і репродуктивних органів. Вони наступають в такі фази: озима і ярова пшениця, ячмінь, овес – трубкування – колосіння; кукурудза – цвітіння – молочна спілість; бобові, гречка – цвітіння; соняшник – утворення кошика – цвітіння; картопля – цвітіння – формування бульб. Оптимальні періоди для внесення мікроелементів, що співпадають з періодами найбільшої потреби у волозі, для культур зерно-кормової сівозміни наведені в таблиці 2.

 

Таблиця 2

Рекомендовані терміни внесення мікроелементів

КультураТермін внесення (фази розвитку рослин) Тривалість фази вегетації,