Обґрунтування схеми та джерел фінансування при створенні нового підприємства

 Відомо, що переважна більшість іноземних інвесторів звикла працювати в цивілізованому ринковому середовищі і при виборі об'єкта інвестування віддає перевагу приватизованому сектору економіки. В Україну надзвичайно повільно надходять прямі іноземні інвестиції, їх сучасний обсяг аж ніяк не відповідає ні потребам вітчизняної економіки, ні потенціалу іноземних інвесторів. Звичайно, економіка України може виходити з кризового стану і структурно перебудовуватись за рахунок власних резервів, але за оцінкою деяких спеціалістів термін такого виходу може становити близько двадцяти років. Було б нерозважливо не враховувати багатий світовий досвід і не використовувати прямі іноземні інвестиції для підтримки життєво важливих господарських структур. Україні за останні роки не вдалося отримати мінімально необхідний рівень іноземних інвестицій, а потреба в них за різними оцінками сягає 40-50 млрд. дол. США.

 На перший погляд, при рівних умовах залучення іноземних інвестицій в Україну вкладається їх значно менше в абсолютному відношенні і в розрахунку на душу населення . Основна причина такого становища полягає в тому, що будь-якого потенційного інвестора, насамперед, хвилює збереження його вкладень. Іншими словами, гарантії з боку держави - імпортера капіталів на випадок "політичної плутанини". Для потенційного інвестора також необхідна впевненість у незворотності ринкових перетворень. В Україні такої гарантії не можуть дати владні структури, навпаки, серед них існують значні сили, що воліли б і далі здійснювати перекачку вітчизняного капіталу за кордон. В ринкових умовах держава повинна перейти від єдиного джерела інвестицій і основного їх виконавця до ролі суб'єкта, який забезпечує загальний сприятливий інвестиційний клімат, що координує інвестиційну діяльність і гарантує збереження об'єктів інвестування.

 Політична і фінансова стабільність необхідна, але недостатня умова для активізації іноземного інвестування. Потрібен відповідний рівень прибутковості вкладень як у проект в цілому, так і для іноземного інвестора зокрема. Якщо норма прибутку в будівництві об'єкта в західноєвропейських країнах складає 38,6%, то в Україні відповідно 21%.

 Ліквідувати цей розрив не можна ніяким чином, оскільки економіка іноземних країн також не стоїть на місці. Але скоротити розрив, створити найвищу норму прибутковості капіталовкладень можна за рахунок структурної перебудови економіки через механізм залучення іноземних інвестицій під наукомісткі технології. Спільною проблемою для країн із перехідною економікою, до яких належить і Україна, на різних етапах розвитку є те, що інвестиційний процес у роки реформ значною мірою визначається нестачею власних коштів підприємств, зниженням частки довгострокових кредитів, які залучаються, скороченням обсягів централізованих капітальних вкладень.

 Активізація інвестиційного процесу, зростання прямих капітальних вкладень в економіку є одним із головних інструментів успішного проведення економічних реформ в Україні. Підсумовуючи сказане зауважимо, що інвестиційне середовище на сьогодні не сприяє пожвавленню інвестиційної діяльності в Україні. Зокрема, велика частка тіньового сектора, низький рівень віддачі на вкладення. В той же час прямі іноземні інвестиції сьогодні для України є надзвичайно необхідними і можуть стати “рятівним колом” на шляху до побудови цивілізованого суспільства. Тому будемо надіятися, що новий уряд, зробить все можливе для того, аби стимулювати приплив таких інвестицій в Україну.

 

 

Одну й ту ж саму мету можна досягти в різні способи. На даному етапі підприємець повинен визначити способи досягнення поставленої мети і вибрати з них найкращий. Для цього розробляється декілька різних варіантів стратегії, з яких підприємець вибирає найбільш прийнятний для свого бізнесу. У цілому ефективна стратегія:

- орієнтується на конкретних користувачів, їх потреби, запити та інтереси;

- відбиває всі сильні сторони фірми, які в сукупності створюють її конкурентні переваги;

- містить перелік конкретних задач з реалізації цих конкурентних переваг;

- містить методи, які дають змогу побороти слабкості фірми та загрози із зовнішнього середовища.

Не зупиняючись на всіх можливих класифікаціях стратегій, звернемо увагу на декілька з них, найбільш характерних для нової фірми. Причому не слід забувати, що на різних етапах життєвого циклу підприємства стратегія може бути різною. Задачею підприємця є: провести аналіз стратегічних альтернатив і вибрати стратегію, яка найбільше його задовольняє. Головний принцип такого вибору: «концентрація зусиль на тому, що найкраще виходить, а не намагання діяти на всіх фронтах». Щодо стратегії поведінки на ринку, то новій фірмі слід віддати перевагу атакуючій позиції (завоюванню частки ринку).

Важливим є привертання до себе перших споживачів і гарна реклама, участь у виставках, презентаціях. Але затягувати терміни атаки не варто, оскільки конкуренти можуть застосувати «контрудари» і переорієнтувати свої дії.

Для того, щоб закріпитись (утриматись) на ринку, необхідна оборонна позиція. Запорукою успіху є захист конкурентних переваг свого товару. Отже, під постійною увагою підприємця знаходяться:

- технічне вдосконалення виробничого процесу;

- поліпшення якості ІПП;

- виважена політика збуту;

- маркетинг;

- економія на витратах.

Необхідно пам’ятати, що утримати ринок можливо лише: забезпечуючи оновлення ІПП; формуючи нові потреби у покупців; проникаючи у нові сфери використання продукту.

При цьому не є обов’язковим знищувати конкурентів, ліпше з ними «товаришувати» і розширювати обсяги свого ринку разом із конкурентами, а не за рахунок конкурентів. Такої стратегії дотримуються лідери ринку,