Облік, аналіз і аудит грошових коштів підприємства

Окрім цих форм грошей, у різних країнах до структури грошей у вузькому розумінні цього поняття включають і деякі інші грошові форми. Це, зокрема, певні чекові депозити, що відрізняються від вкладів до вимоги тим, що на них можна отримати певний відсоток.

М1 охоплює ті грошові інструменти, якими можна скористатися безпосередньо, відразу і без обмежень для здійснення платежів. Такі грошові інструменти ліквідні. Актив ліквідний, коли його можна використовувати для сплати платежів відразу, без жодних обмежень і з незначними витратами. М1 найближче до традиційного визначення грошей як засобу платежу.

Агрегат М2 поєднує в собі форми у широкому розумінні цього поняття. Гроші, що входять до цього агрегату, отримали назву “майже грошей” або грошових активів. Відмінність цих грошей від агрегату М1 полягає в тому, що, якщо гроші, що входять до агрегату М1, використовуються як засіб обігу, то грошові форми агрегату М2 застосовуються як високоліквідний засіб нагромадження купівельної спроможності. Вони безпосередньо не функціонують як засіб обігу. Але їх можна легко, без фінансового ризику перевести у грошову готівку або чекові рахунки. У цьому відношенні можна відзначити, що гроші агрегату М2 – це високоліквідні фінансові активи, вживані здебільшого у функції засобу нагромадження [22, с. 251]. 

Грошова маса агрегату М2 має більш розгалужену структуру. До її складу входять грошові форми агрегату М1 та безчекові ощадні рахунки в комерційних банках та ощадних установах, що їх можна легко перевести у грошову або чекову наявність, використавши як засіб обігу.

Агрегат М3 охоплює грошові форми агрегату М2, кошти клієнтів за трастовими операціями банків та цінними паперами власного боргу банків. До М3 включаються грошові складові, які більшість людей ніколи не бачить. Такі активи тримають здебільшого великі корпорації, а також багаті приватні особи.

Приведені грошові агрегати відрізняються між собою не тільки кількісно, а й якісно. Так, перший агрегат М1 виражає масу грошей, яка знаходиться безпосередньо в обігу, реально виконуючи функції засобів обігу та платежу. Вона найтісніше пов’язана з товарною масою, що проходить процес обміну, і безпосередньо впливає на ринкову кон’юнктуру. Саме тому цей агрегат повинен бути об’єктом найактивнішого регулювання. 

В інших грошових агрегатах враховані також нагромадження грошей у різних організованих формах. Ці гроші тимчасово вийшли з обігу, виконуючи функцію нагромадження вартості. Залежно від строків та форми нагромаджень вони відносяться до різних грошових агрегатів [22, с. 255].

Обсяг грошової маси в кожному агрегаті визначається різними факторами. Так, обсяг агрегату М1 передусім залежить від обсягу товарообороту та швидкості обігу грошей. Обсяги інших агрегатів визначаються, крім того, розвитком кредитних відносин, рівнем капіталізації грошових доходів суб’єктів обігу тощо. Ці відмінності повинні враховуватись при використанні того чи іншого агрегату в практиці регулювання грошового обігу.

 

 

Реформування системи бухгалтерського обліку в Україні є складовою частиною заходів, орієнтованих на впровадження економічних відносин ринкового напряму. Головне завдання трансформації національної системи бухгалтерського обліку полягає у прискоренні процесу її приведення у відповідність до вимог ринкової економіки та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. 

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”  від 16.07.99 р. N996-XIV зі змінами та доповненнями (далі — Закон про бухоблік) [4, с. 5-17].

Відповідно до якого бухгалтерський облік-процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Відповідно складання фінансової звітності — бухгалтерської звітності, яка містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період є завершальним етапом бухгалтерського обліку.

У зв'язку з цим необхідно визначити коло користувачів звітністю, рішення яких впливатимуть на підприємство та інформаційні потреби яких зумовлюватимуть застосування при аналізі тих чи інших прийомів і показників. Згідно зі ст. 14 Закону про бухоблік) [4, с. 15] підприємства зобов'язані надавати фінансову звітність таким категоріям користувачів:

— органам, до сфери управління яких вони належать; 

— трудовим колективам на їх вимогу; 

— власникам (засновникам) відповідно до засновницьких документів;

— органам виконавчої влади;

— іншим користувачам відповідно до законодавства.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. 

Щоб фінансова звітність задовольняла інформаційні потреби різних категорій користувачів, вона повинна складатися відповідно до певних принципів, які викладені у ст. 4 Закону про бух облік [4, с. 7-8]. Бухгалтерський облік і фінансова звітність базуються на таких принципах:

-обачливість — застосування у бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань і витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства; 

-повне висвітлення — фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій і подій, здатні вплинути на рішення, які приймаються на її основі; 

-автономність — кожне підприємство розглядається як юридична особа, відділена від його власників, у зв'язку з чим особисте майно і зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства; 

-послідовність — постійне (з року в рік) застосування підприємством вибраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива тільки у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і має бути обгрунтована і розкрита у фінансовій звітності; 

-безперервність — оцінка активів і зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність триватиме далі; 

-нарахування та відповідність доходів та витрат — для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи та витрати відображаються в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності в момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів; 

-превалювання сутності над формою — операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не тільки виходячи з юридичної форми; 

-історична (фактична) собівартість — пріоритетною є оцінка активів підприємства виходячи з витрат на їх виробництво і придбання; 

-єдиний грошовий вимірник — вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці; 

-періодичність — можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності. Цей принцип спрямовано на забезпечення зіставлюваності показників фінансової звітності підприємства у часі. Якщо фінансова звітність не зіставляється на постійній основі, то осмислене порівняння показників за різні періоди часу по суті неможливе.

Згідно з вимогами ст. 11 Закону про бухоблік [4, с. 14] фінансова звітність підприємства включає:

1) Баланс (форма № 1); 

2) Звіт про фінансові результати (форма № 2);

3) Звіт про рух грошових коштів (форма № 3);

4) Звіт про власний капітал (форма № 4);

5) Примітки до звітів (форма № 5).

Форми та порядок складання цих звітів містяться відповідно у П(С)БО 2 – П(С)БО 5, затверджених наказом Мінфіну України від 31.03.99 р. № 87 [4, с. 12], а вимоги до змісту інформації, що наводиться у Приміткам до звітів, містяться у всіх П(С)БО.