Оцінка ефективності консультації

 

1. Оцінка позиції консультанта стосовно клієнта

2. Методи оцінки проблем клієнта

3. Визначення результатів консультування

Список використаної літератури

 

 

У різних теоретичних трактуваннях консультантові приписуються різні позиції орієнтації, але, мабуть, найбільш традиційною у консультуванні є позиція рівності і партнерства стосовно клієнта, хоча й у цьому випадку направляюча і визначальна роль залишається за психологом.

Загалом існує три варіанти позиції консультанта:

позиція «зверху», коли сильний, мудрий, досвідчений консультант, так би мовити, простягає руку допомоги слабкому, деза-даптованому, недосвідченому клієнтові;

позиція «на рівних», яка передбачає зняття дистанції між консультантом і клієнтом, їх взаємну відвертість, обмін особисті-сними проблемами і надає консультації характеру буденної розмови;

позиція «радника», за якої консультант виступає як особа, більш компетентна у проблемі клієнта, що допомагає йому розібратися в ній, знайти шляхи подолання труднощів.

Якщо дотримуватися принципів психологічної допомоги, остання позиція видається найбільш адекватною. В етичному плані вона характеризується відсутністю оцінок, відмовою від прямого виховного тиску, намаганням створити атмосферу довіри, доброзичливості, співчуття.

У випадку рівності позицій із психологом у процесі консультування клієнт почуває себе повноправним партнером і тому активно й продуктивно працює нарівні з психологом. У нього немає підстав для приховування або спотворювання будь-якої інформації про себе, оскільки консультант відкритий, не оцінює і не судить співрозмовника.

По суті, у позиції рівності і сам консультант не лише уразливий стосовно клієнта, оскільки чим авторитетніша людина, тим більше вимог і очікувань ставиться до неї, тим сутужніше бути відповідним до них. Звичайно, займаючи позицію рівності, консультант не лише виграє, але і втрачає: адже до авторитета, який займає позицію «зверху», більше прислухаються. Саме в незаперечному авторитеті є секрет успіху багатьох гіпнотизерів – і дійсних професіоналів, а також і шарлатанів.

Не слід уявляти позицію психолога під час прийому і його поведінку як щось застигле, незмінне. Справжній консультант-професіонал – це багато в чому актор, який уміє в разі потреби зайняти позицію «зверху», говорячи про щось із непохитним знанням і авторитетом, або «знизу», заграючи з клієнтом, прагнучи підвищити його самооцінку, наголосити на його знаннях й авторитеті.

 

 

Психологічні оцінки – це системні або стандартизовані процедури спостереження за поведінкою. Оцінками займається більшість психологів: на підставі порівняння поведінки різних людей і аналізу поведінки одного індивіда у різні проміжки часу робляться узагальнення щодо мети прогнозу, тому психологічна оцінка має велике значення як для теорії психологічного консультування, так і для практики. Оцінка широко застосовується в багатьох областях психології, однак її застосування у консультуванні має один важливий аспект: клієнтові надаються нові відомості про нього і його перспективи.

Психологічна оцінка – це дуже широке поняття. Можна, узагальнюючи, говорити про три аспекти можливої оцінки проблем клієнтів:

нозологічна (зарахування клієнта до певного нозологічної категорії) ;

психодинамічна (виділення домінуючих механізмів психологічного захисту, обумовлених онтогенетично) ;

екзистенціальна (аналіз суб'єктивного світу клієнта).

Загалом психологічній оцінці підлягають найрізноманітніші відомості про особливості людей: оцінюється інформація про клієнта, отримана під час бесіди, результати психологічного обстеження, сни, творчість і т. д.

Кожна проблема людини – це вираження її почуттів, думок та інтенцій, тому її можна вирішити, змінюючи своє життя – його образ, відносини, внутрішню орієнтацію. Іноді виникає спокуса у всіх своїх проблемах звинувачувати оточення (або спадковість). Оточення нескінченно важливо як арена, на якій людина бореться за себе, однак вважати, що воно є причиною проблем особистості, – неконструктивно і неправильно. Перше і найважливіше правило консультування (про яке консультант повинен повідомити клієнтові) : наявність проблем – це нормальне явище. Усвідомлення даного положення являє собою перший крок до усунення проблем. Серйозні порушення викликає лише тривала нездатність вирішувати свої проблеми або навчитися жити з ними.

Розлад в одній сфері життя, як правило, викликає порушення і в інших, наприклад, порушення міжособистісних відносин у сім’ї здебільшого приводить до розладу сексуальної сфери партнерів. Можна навести безліч таких прикладів, тому звичайно немає підстав говорити про одну проблему, вони існують своєрідними «гронами». Цей погляд суперечить розповсюдженому у практиці консультування положенню, коли робиться спроба ідентифікувати саме конкретну проблему, однак спроба звести проблеми і труднощі життя до якоїсь однієї проблеми часто зумовлює неправильне розуміння їх реальних причин.

Кожна проблема, незважаючи на видиму типовість, є неповторною і обов'язково вимагає індивідуального підходу. З цієї точки зору було б помилково вважати, що можуть існувати якісь алгоритми вирішення окремих проблем. Кожен випадок консультування унікальний і вимагає розуміння в контексті життя конкретного клієнта.

Всі проблеми, з якими зіштовхується консультант, мають свою історію виникнення і розвитку. Коли консультант знайомить клієнта з проблемами, найчастіше з'ясовується їх тривале визрівання перед проривом у повсякденне життя. До приходу до консультанта клієнт, як правило, намагався самостійно вирішувати свої проблеми, і про такі спроби і результати консультант повинен знати. Нерідко невдачі власних зусиль згодом приймаються за основні причини існуючих проблем. Не слід забувати, що кожна проблема має глибоке особистісне коріння, і якщо консультант буде занадто інтелектуалізувати і об'єктивізувати проблему, то зіштовхнемося із