Опорний конспект лекцій з дисципліни "Стандартизація та сертифікація"

Із 1988 р. СРСР бере участь у міжнародній системі МЕК (Міжнародна електротехнічна комісія) із сертифікації електропобутових приладів на відповідність вимогам МЕК з електробезпечності.

У СРСР діяли й інші форми оцінки відповідності продукції: атестація за категоріями якості (перша і вища, за Якою продукції присвоювався Знак якості); державні випробування, яким підлягало близько 30% продукції, атестованої за категоріями якості; нагляд за стандартами; система розробки і впровадження продукції у виробництво. На підприємствах здійснювався технічний контроль, а вироби маркувалися реквізитами стандартів і технічних умов, відповідно до яких вони випускалися. В Україні після ліквідації СРСР атестація за категоріями якості, держвипробуваиня продукції і держприймання були офіційно скасовані.

Спадщина в галузі сертифікації, залишена СРСР, була використана для розвитку й удосконалювання цієї діяльності в Україні та інших країнах СНД.

В Україні роботи з сертифікації продукції та послуг розпочалися у 1992 р. відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», а в 1993 р. був прийнятий Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію та сертифікацію». Роботи з впровадження сертифікації в Україні очолив Держстандарт України.

Із 1993 р. в країні створено декілька систем обов'язкової і добровільної сертифікації, об'єктом діяльності яких є закріплена за ними номенклатура товарів або послуг. Найвизначнішою системою сертифікації серед них є Національна система сертифікації УкрСЕПРО, створена Держстандартом і керована його правонаступником — Держспоживстандартом України.

Розвиток української системи регулювання якості і безпеки продукції відбувається нині переважно у руслі розвитку світової практики, при цьому значною мірою методи, схеми та організація сертифікації в Україні коригуються, адаптуються до особливостей сучасного стану вітчизняної економіки.

Неблагополучний стан з якістю і безпекою продукції, що випускається, характерний для малих підприємств, де, як правило, відсутні затверджені технологічні й нормативні документи, немає вхідного контролю сировини, не проводяться в необхідному обсязі аналізи і випробування продукції тощо.

Негативним фактором економічного і соціального життя країни стала тіньова економіка і кримінальне підприємництво. Обсяг тіньової економіки, за деякими даними, досягає 40% валового внутрішнього продукту країни. Характерним прикладом кримінального підприємництва є ринок алкогольних напоїв. Значних масштабів у цій сфері набуло використання підроблених сертифікатів. Потік фальсифікованого алкоголю низької якості не міг не позначитися на життєздатності населення, наприклад, на підвищенні смертності, що пов'язано із вживанням такого алкоголю.

Проте сьогодні, незважаючи на всі витрати, можна констатувати, що сертифікація в Україні стала популярним інструментом регулювання ринкової економіки. У період переходу від адміністративно-командної системи управління економікою до ринку, росту підприємництва вона значною мірою забезпечила захист споживача від надходження в сферу обігу неякісних і небезпечних товарів. На даному етапі українська сертифікація вимагає свого удосконалення і подальшого розвитку.

З огляду на деякі обмежені можливості обов'язкової сертифікації в забезпеченні підтвердження безпеки, зокрема великих обсягів продукції, і з метою створення сприятливих умов для її гармонізації з аналогічними процедурами ЄС і виконання умов щодо вступу України до ВТО, Україна переходить від обов'язкової сертифікації до обов'язкового підтвердження відповідності.

Система підтвердження відповідності має діяти в гармонічному сполученні з іншими формами контролю якості та безпеки продукції, що використовується на практиці: державним наглядом і відомчим контролем, ліцензуванням, добровільною сертифікацією.

За кордоном сьогодні головним доказом підтвердження відповідності є декларація про відповідність, що подається виготовлювачем від свого імені та на свою відповідальність. Це цілком погоджується із законодавством України і відповідає основним документам ЄС. При цьому докази відповідності не мають бути надлишковими, а способи підтвердження відповідності мають встановлюватися щодо ступеня реальної небезпеки. Для забезпечення необхідного рівня безпеки продукції набір способів підтвердження відповідності має охоплювати всі можливі випадки, які відповідають специфіці продукції, особливостям її виробництва і використання.

Викорінювання недоліків обов'язкової сертифікації, перехід на систему підтвердження відповідності — складний і тривалий процес. Сукупність пропозицій і ліквідація недоліків діючої системи сертифікації, її подальший розвиток, використання, де це доцільно, інших методів підтвердження відповідності й адекватних засобів регулювання якості та безпеки продукції вилилося в механізм удосконалення обов'язкової сертифікації і в перехід до підтвердження відповідності, що розроблено Держспоживстандартом України.

3. Сертифікація і технічні бар'єри в торгівлі

Запровадження сертифікації пов'язане з наданням споживачеві гарантій щодо відповідності товарів, які купуються, вимогам конкретних стандартів. Із розвитком сертифікації став очевидним її позитивний вплив на торговельні зв'язки між країнами: терміни одержання дозволу на ввезення значно скорочувались для сертифікованого товару; не вимагалися повторні випробування в країні, якщо вона визнавала сертифікат постачальника.

Але зі збільшенням кількості національних систем сертифікації все чіткіше визначалися їхні відмінності. Ці відмінності пов'язані як із стандартами, на відповідність яким проводяться сертифікаційні випробування, так і з законами, на підставі яких введена сертифікація, а також з правилами процедури сертифікації тощо. У зв'язку з цим визначилась зовсім інша роль сертифікації в міжнародній торгівлі — як технічного бар'єра.

Сертифікаційні