Організація науково-пошукової та експериментальної діяльності в школі-інтернаті

 

 

Професійна компетентність педагога = система професійних знань, умінь і установок + забезпечення її мобільності (рухливості), поповнення професійних особистісних знань у курсовий і міжкурсовий період + уміння виявляти й ефективно, творчо розв'язувати на рівні технологічних або трудових стандартів професійні завдання + гнучкість застосовуваних методів теоретичної та способів практичної діяльності + критичність мислення + рефлексія + безперервне професійного зростання.

Учительмає оволодіти всіма складовими професійної компетентності, зокрема: когнітивно-технологічною, методичною, комунікативно-ситуативною, аутопсихологічною, кооперативною, валеологічною, загальнокультурною тощо, а також способами мотивації діяльності, навичками формування неохідних компетенцій для здійснення професійного самовдосконалення на засадах компетентнісного підходу.

Професійна компетентність педагога визначається обсягом компетенцій, колом повноважень у сфері професійної діяльності, що окреслюють індивідуальний стиль роботи, спосіб досягнення навчально-виховної мети, забезпечують якість і ефективність професійної діяльності. Компетентність учителя – це процес набуття педагогом певних компетенцій; це компетенції в дії.

Отже, професійна компетентність педагога на засадах компетентнісного підходу ґрунтується на знаннях, нормах, цінностях, здібностях, набутих завдяки неперервному самонавчанню, самотворенню, самовдосконаленню і самореалізації. Конкурентноспроможність учителя на ринку праці визначається обсягом компетенцій у сфері професійної діяльності, залежить від рівня кваліфікації, педагогічного досвіду, майстерності, професійно значущих якостей особистості.

Особистісно зорієнтований процес учіння, діяльнісний підхід до організації освіти, перевага діалогічно-екзистенційних (активних, інтерактивних, кооперативних та ін.) методів навчання, технократичні досягнення цивілізації (інформаційно-комунікаційні технології та ін.) спрямовують учителя на диференціацію, варіативність, інтегративність при виборі технологій і форм організації пізнавального процесу, видозмінюють функційні ролі всіх учасників навчально-виховного процесу, оскільки інноваційний тип відносин визначається переходом від традиційної інформативної до фасилітативної, дослідницько-аналітичної, координаторської, організаторської тощо. У новому освітньому просторі професійна компетентність педагога передбачає розвиток таких функцій, як інформаційної (знати), діяльнісної (уміти), креативної (володіти) та розвивальної (бути).

Шляхи формування та удосконалення професійної компетентності педагога в умовах особистісно зорієнтованого навчання (за В. В. Сидоренко) :

‒самоосвітня діяльність, саморозвиток, пошук шляхів професійної самореалізації; здійснення безперервного навчання, оскільки «учитель живе доти, доки він учень»;

‒апробація сучасних науково-методичних концепцій, виявлення та впровадження педагогічних технологій навчання і виховання, результатів інноваційного педагогічного досвіду та наукових досліджень;

‒оптимальне поєднання фронтальної, групової, індивідуальної форм організації навчального процесу, застосування активних (інтерактивних, кооперативних) технологій навчання, зокрема ІКТ;

‒створення учителем власної бази кращих розробок уроків, цікавих прийомів, знахідок, ефективних інноваційних форм і методів;

‒забезпечення науково-методичного супроводу навчально-виховного процесу: розробка авторських програм, курсів за вибором, факультативних курсів, гуртків;

‒поповнення власного арсеналу інноваційними формами уроків;

‒цілеспрямована систематична робота над індивідуальною науково-методичною проблемною темою;

‒науково-дослідна та дослідно-експериментальна робота вчителя;

‒розробка діагностичних процедур, завдань і тестів (різних за метою і ступенем валідності), перевірка ефективності застосованих методів навчання та виховання;

‒кооперативна професійна взаємодія з колегами, тобто участь у колективних та групових інноваційних формах методичної роботи: співпраця у творчих групах, науково-дослідній діяльності, організація консультативно-методичних груп, педагогічні чи психологічні тренінги, «гайд-парки», участь у чатах, форумах щодо розробки актуальних проблем, методичних фестивалях, панорамах, презентаціях, КВК, участь у діяльності Шкіл (Школа молодого вчителя, Школа педагогічного досвіду, Школа професійної майстерності, Школа молодого методиста тощо), методичних дискусіях, методичних аукціонах, методичних діалогах, проблемних столах, педагогічних консиліумах, ділових (рольових) іграх, дебатах, методичних мостах, клубі творчих педагогів, творчих салонах, освітянських вечорах, аналіз ситуацій або case-метод, фокус-групах, ігровому конструюванні; панорамі методичних знахідок, захист творчих кооперативних проектів, програм, передових ідей; підготовка й видання альманахів, звірників;

‒рефлексія власної діяльності (через об’єктивну оцінку прийти до самореалізації) ;

‒збір та укладання творчого портфоліо вчителя; ;

‒поширення набутого й апробованого досвіду, оприлюднення індивідуальних напрацювань на нарадах, педрадах, методичних об’єднаннях, у періодичній пресі, інтернет-ресурсах (розміщення матеріалів на власному сайті, veb-сторінці) тощо;

‒організація майстер-класів, участь у наукових, проблемних семінарах, творчих дискусіях, методичних мостах, ділових та рольових іграх, навчальних тренінгах тощо.

Для формування конкурентоспроможного фахівця системи освіти пріоритетним напрямом роботи методичного кабінету має стати інноваційна та науково-дослідницька робота. Методична рада повинна займатисяапробацією інноваційних моделей підвищення фахової компетентності педагогічних працівників. Участь методичних та педагогічних працівників у роботі науково-дослідницьких лабораторій і тимчасових науково-дослідницьких колективів сприятиме формуванню компетентностей педагогів в інноваційній діяльності.

Методичний кабінет має перебувати в авангарді розробки та апробації інноваційного змісту і форм безперервної освіти педагогів, забезпечувати науково-методичний супровід розвитку педагогічних систем навчальних закладів, надавати адресну науково-методичну допомогу різним категоріям працівників системи освіти.

Науково-методичний супровід готовності педагогічних працівників загальноосвітніх навчальних закладів до інноваційної діяльності варто здійснювати шляхом організації і проведення засідань структурних методичних підрозділів, на яких розглядати питання впровадження інноваційних педагогічних технологій та методик, інтерактивних методів, прийомів та форм роботи, інформаційно-комунікаційних технологій; проведення науково-дослідницької роботи; апробації науково-методичної та навчальної літератури; поширення педагогічного досвіду тощо. Характерною особливістю науково-методичної діяльності має стати її практична спрямованість.

У методичних кабінетах уже функціонують медіатеки, варто щоб у них були сформовані банки, зокрема: освітніх інновацій; педагогічних технологій, які впроваджуються педагогічними працівниками; авторських навчальних програм; педагогічного досвіду тощо. Особливу увагу потрібно приділяти вивченню, узагальненню та поширенню педагогічного досвіду, моніторингу стану організації педагогічного процесу і науково-методичної роботи, системі постійного консультування.

 

1. Боднар О., Сакевич Г. Експертна оцінка професіоналізму учителя / О. Боднар, Г. Сакевич//Школа. – 2007. – №2. – С. 8 -21.
2. Ващенко Л. М. Управління інноваційними процесами в загальній середній освіті регіону: монографія /Л. М. Ващенко. – К. : Тираж, 2005. – 380 с.
3. Дивак В. Методична робота – складова післядипломної педагогічної освіти / В. Дивак // Директор школи, ліцею, гімназії. – 2003. – №1. – С. 13 – 14.
4. Єльникова Г. В. Наукові основи розвитку управління загальною освітою в регіоні: монографія / Г. В. Єльникова. – К. : ДАККО, 1999. – 303 с.
5. Єрмола А. М., Васильченко О. М. Технологія організації науково методичної роботи з педагогічними кадрами: науково-методичний посібник / А. М. Єрмола, О. М. Васильченко. – Харків: Курсор, 2006. – 512 с.
6. Книга методиста. Довідково-методичне видання / упоряд. Г. М. Литвиненко, О. М. Вернидуб. – Харків: Торсинг плюс, 1996. – 672 с.
7. Литвиненко Г. М. Науково-методичній роботі – сучасну нормативну базу / Г. М. Литвиненко // Рідна школа. – 2009. – №1. – С. 63 – 72.
8. Литвиненко Г. М., Старченко К. М. Організація і проведення науково-методичної роботи з педагогічними кадрами: збір. матеріалів досвіду управ. діяльності і метод. роботи: до підсумкової колегії МОН України / Г. М. Литвиненко, К. М. Старченко. – Чернівці: Букрек, 2007. – С. 108 – 131.
9. Старченко К. М., Литвиненко Г. М. Науково-методична робота з учителями/К. М. Старченко, Г. М. Литвиненко // Директор школи. – 2007. – №1. – С. 57-61.