Організація зовнішньої торгівлі УСРР

Самостійно проводили торговельні операції із зарубіжними країнами українські кооперативи. Всі кооперативні центри були об’єднані у єдиний Всеукраїнський кооперативний центр – Вукоопспілку (ВУКС). Центросоюз – це організація, яка співпрацювала з Укоопспілкою. В серпні 1921 р. була укладена домовленість про те, щоб кооперативи проводили свої операції через представництво правлінь кооперативних центрів. Правління знаходилось у м. Київ і мало наступну структуру. Районні, волосні та губернські союзи об’єднувались у кооперативні центри, а потім у всеукраїнські центри Централ (Центральний український господарський кооператив Союз), Українбанк, Страхсоюз, Дніпросоюз, Книгоспілка [1, оп. 2, спр. 435, арк. 130; 38, 1921., №173, 3]. Тому ці та інші організації поряд з Вукоопспілкою виступали на зовнішніх ринках до березня 1922 р. Українська економічна рада постановою від 17 березня 1922 р. “Про експортно-імпортну роботу Вукоопспілки” прийняла рішення. На договірних засадах через ВУКС будь-які кооперативні організації усіх видів і ступенів здійснюють зовнішню торгівлю. ВУКС отримує дозвіл здійснювати заготівлю експортної сировини усіх видів з дотриманням існуючого законодавства. Експортні товари ВУКС має право вивозити за кордон. Постанова дозволяє укладати угоди з приватними фірмами [1, оп. 2, спр. 435, арк. 143, 146, 147]. Постанова накладала обов’язки на ВУКС скоординувати свої плани з Укрзовнішторгом. У випадку об’єднання представництв Вукоопспілки з Укрзовнішторгом, ВУКС дозволялось мати окремий рахунок, самостійні штати та бухгалтерію [1, оп. 2, спр. 435, арк. 163]. Основні напрямки торговельної політики Вукоопспілка узгоджувала з Укрзовнішторгом. Свій експортно-імпортний план на наступне півріччя ВУКС повинна була за місяць представити в Укрзовнішторг. Спірні питання по зовнішній торгівлі між ВУКС та Укрзовнішторгом виносились на обговорення УЕР [1, арк. 164].

За рахунок такої системи заходів діяльність ВУКС була поставлена під контроль держави.

Новою постановою УЕР від 8 вересня 1922 р. право ВУКС на зовнішніх ринках ще раз підтверджено.

Центросоюз і Вукоопспілка діяли за дорученням свого уряду. Як представники кооперативних центрів, українські дипломати виїжджали за кордон для проведення переговорів.

Зростаюча потреба у надходженні іноземних товарів для відновлення господарства породжувала нові форми і методи зовнішньої торгівлі. Мова йде про залучення іноземного капіталу в економіку України, а також про допуск до експортно-імпортних операцій за кордоном ряду центральних і місцевих господарських організацій [203, 203]. Для участі в зовнішній торгівлі залучався іноземний і приватний капітал. Створювались акціонерні товариства по імпорту, експорту і торговому судноплавству [203, 99].

Починаючи з 1921 р. чимала кількість іноземних фірм звернулась до України зі своїми пропозиціями на участь у цих акціонерних товариствах. Торгові кола Німеччини активно добивались права отримати концесії. “Російсько-гамбурзьке транспортне товариство” (коротка назва “Дерутра”) відкрито в липні 1921 р. Діяльність товариства поширювалася на Україну. 8 вересня 1921 р. створено змішане акціонерне товариство “Німецько-українське транспортне товариство”. УЕР завердила угоду про заснування товариства [4, оп. 1, спр. 905, арк. 8].

У вересні 1922 р. склались сприятливі умови для створення німецько-російського акціонерного товариства з повітряних пасажирських перевезень “Дерюлюфт”. Доскладу товариства увійшов Укрзовнішторг [4, арк.. 9, 12].

Переговори з представниками німецьких, британських, польських фірм про створення спільних акціонерних товариств провів влітку і восени 1922 р. Український концесійний комітет (Укрконцеском) [8, оп. 1, спр. 23, арк. 7, 8; 10, оп. 1, спр. 72, арк. 60; спр. 229, арк. 38; спр. 275, арк. 5].

Іноземні держави і приватні фірми часто ставили нерівноправні умови. Тому по цій причині залучення іноземного капіталу для участі у відродженні економіки широкого розвитку не отримало.

В 1923 р. на Україні діяло всього 6 змішаних акціонерних товариств. Їхня частка в загальноукраїнському обігу в 1922-1923 рр. становила 2, 6%, у тому числі експорт склав 1, 3% загальноукраїнського експорту і 9, 2% загальноукраїнського імпорту.

Постанова від 13 березня 1922 р. обмежила роль центральних і місцевих організацій у зовнішній торгівлі.

З метою поступового введення планування в зовнішній торгівлі була проведена організаційна робота. Створювались митні заклади, відрегульована охорона державних кордонів, створено спеціальний оперативний орган, що контролює видачу ліцензій (на всі експортовані та імпортовані товари), утверджена митно-тарифна система.

46 митних закладів восени 1921 р. було розташовано вздовж кордону УСРР з Польщею, Румунією і по узбережжю Чорного і Азовського морів. Серед них 17 митниць (включаючи дві внутрішні митниці – Київську і Харківську), 7 митних інспекцій і 22 митних пости [9, оп. 1, спр. 55, арк. 14-14 зв., 29; 3, оп. 1, спр. 689, арк. 15-16]. У прямому підпорядкуванні до митних відділів знаходились усі митні заклади, при Волинському відділенні Укрзовнішторгу в м. Житомир, Подільському відділенні в м. Вінниця, Одеському відділенні в м. Одеса, Миколаївському відділенні в м. Миколаїв. За родом діяльності найбільш відомою була Одеська митниця. Під контролем особливого Південного