Організація зовнішньої торгівлі УСРР

Торгівля з державами Європи здійснювалася через кордон з Польщею. П’ятнадцять митних закладів діяло у прикордонних районах з Польщею, серед яких 6 митниць і 9 митних постів. По причині слабкості військової і митної охорони державних кордонів набула поширення контрабандна торгівля [3, спр. 689, арк. 15-16]. Це стосується подій 1921-1922 років у зв’язку з двосторонньою українсько-польською торгівлею. Порушення монополії зовнішньої торгівлі мало місце, коли виконком прикордонних губерній та їхні відділення Укрзовгішторгу з власної ініціативи вступали в таку торгівлю. Цей факт давав підстави ВУЦВК листом від 12 квітня 1922 р. заборонити здійснювати такого роду торгівлю.

Дектрети від 3 січня та 17 жовтня 1921 р. були видані з метою посилення боротьби з контрабандною торгівлею [35, 1921., №240, 1-2]. Міжвідомча комісія, яка спиралась на війська прикордонної служби, була створена в кінці 1922 р. [1, спр. 1258, арк. 104].

Митні заклади здійснювали ліцензування товарів і проводили облік експортних та імпортних товарів. Документ, що врегульовує порядок видачі ліцензій вийшов 29 вересня 1922 р. Додатково УЕР постановою від 3 листопада 1922 р. утверджує безліцензійну торгівлю. В обов’язковому порядку Бюро ліцензій УпНКЗТ візує купівлю та продаж позапланового характеру. Після затвердження Колегією УпНКЗТ рішення Бюро ліцензій набирали юридичної сили [1, оп. 2, спр. 648, арк. 7, 9; оп. 1, спр. 106, арк. 1-2].

У справі зовнішньої торгівлі митно-тарифна система відіграла важливу роль. На ввізні і вивізні товари номінально діяв тариф митних податків. У зв’язку із зміцненням митно-тарифної системи товари обкладались податками. З 20 квітня та 8 серпня 1922 р. на Україні введені нові митні тарифи. В результаті був створений митно-тарифний Комітет при УпНКЗТ. Україна активно впливала на підвищення абор зниження цін. Стало можливим регулювати надходження і вивіз бажаного і небажаного товару.

УЕР постановою від 21 серпня 1922 р. зобов’язала Держбанк видавати підприємствам кредити в золотій валюті. Цей захід зміцнив зовнішню торгівлю і полегшив державним підприємствам і закладам оплату податку на товари, що вивозяться за кордон [13, оп. 20, спр. 1258, арк. 104, 110; 4, оп. 1, спр. 588, арк. 10].

Введення в дію нової митно-тарифної системи обкладень принесло великі прибутки і забезпечило бюджетну безпеку.

Вагоме місце у державній торгівлі посіли українські відділення всеросійських синдикатів. Шкірсиндикат, Нафтосиндикат, Синдшвейпром, Сільсиндикат, Металосиндикат – п’ять основних синдикатів, які організувались у 1923 р. в Україні [169, 41-43].

На базі Російсько-Східної Торговельної Палати в грудні 1924 р. з метою налагодження контактів із східними ринками було відкрито Одеське відділення Російсько-Східної Торговельної Палати. В роботі ОВ РСТП брало активну участь понад 20 установ [2, оп. 3, спр. 432, арк. 23-24; 13, оп. 6, спр. 49, арк. 35].

Туреччина, Сирія, Палестина та Єгипет були включені до сфери діяльності Одеського відділення Російсько-Східної Торговельної Палати [157, 1993., №4., 38].

Відділення сконцентрувало свої зусилля на вирішенні таких завдань, як встановлення безпосередніх зв’язків з торговельними структурами Сходу, вивчення стану і потреб східних ринків та здійснення статистичного обліку торгівлі зі Сходом, розробка заходів, спрямованих на пожвавлення торговельних операцій зі східними торговими партнерами на півдні України. Торговельна палата сприяла діяльності східних купці на вітчизняних ринках.

Одним із провідних напрямків діяльності відділення стали збір та обмін інформацією. Це стосується надання купцям відомостей про стан української промисловості та про окремі організації, що потребували їх товарів, а також забезпечення комерційних установ даними про східні ринки.

Торговельна палата здійснювала роботу по збиранню прейскурантів та зразків українських товарів для відсилки на ринки Сходу [44, 1925., №1, 3]. Поставлені були завдання, щоб досягти відповідності експотрних товарів стандартам близькосхідних ринків, на яких існував попит. Актуальним стояло питання про введення постійно діючих стандартів на експортні товари з урахуванням потреб східних ринків. З цією метою було створене спеціальне бюро з правом контролю за відповідністю експорту існуючим нормам [157, 1993; №4, 34].

Розв’язувались питання інформаційного плану. Співробітники торговельних представництв надавали чимало відомостей щодо реалізації українських товарів у межах східних країн [35, 1925., 1]. Від працівників Укрзовнішторгу надходили відомості про стан ринків. Часто працівники Укрзовнішторгу представляли українські товари на виставках або перебували в країнах Сходу в складі торговельних делегацій [35, 2]. Ринки близькосхідних країн тяжіли до України і здатні значнеою мірою споживати її сировинні та промислові ресурси [41, 1925., 3]. Це достовірно і цьому знайдено підтвердження з моменту перших місяців роботи ОВ РСТП.

Константинопольске товариство, до сфери діяльності якого увійшли Туреччина і Єгипет, відігравало вадливу роль в активізації торгівлі зі Сходом.

У 20-х роках існувала реальна перспектива розвитку торгівлі з східними ринками. Налагодження відповідних контактів стало неможливим у зв’язку з подальшою централізацією зовнішньоекономічної діяльності. Україні стало складно налагоджувати відповідні контакти. Звіти роботи російсько-української торговельної делегації за 1924 р. на Близькому Сході свідчать про виникнення перешкод у сфері торгівлі зі Сходом [41, 1924., 1-2].

Аналіз стану організації державної торгівлі показує, що первинною торгівельною структурою був НКЗТ. Допоміжне значення мали Укрзовнішторг, Вукоопспілка, Центросоюз. Позитивним було відкриття торгпредств Укрзовнішторгу за кордоном.

З лютого 1923 р. розпочалась реорганізація апарату зовнішньої торгівлі. 1-2 лютого у Харкові відбулось засідання комісії по виробленню положення про об’єднання комісаріатів. 1 серпня управління розпочало свою діяльність і мало наступні відділи: бюро ліцензій, експортне бюро, імпортне бюро, стіл обліку, управління справами, контрольно-організаційна частина, фінансово-статистична частина, транспортний відділ [13, оп. 6, спр. 40, ар. 31, 32]. З 5 серпня 1923 р. торгпредства УРСР за кордоном вважались ліквідованими.

Матеріали по кредитуванню торгівлі, знайдені в ЦДАВО України, відкривають завісу на ряд серйозних моментів. Один із таких моментів засвідчує фінансову неспроможність державних та інших торговельних органів. Наслідками чого є неконкурентноспроможність, часті або хронічні економічні кризи, які переживали дані структури.

У зовнішню торгівлю залучались капітали українських кооперативів, з якими європейські держави здійснювали торговельні операції. Незважаючи на це, українські кооперативи не були активною силою для боротьби на ринках.

Державні торговельні структури і кооперативні органи працювали розрізнено і виконували свої функції і роботу як ізольовані організації.

Щодо умов, у яких доводилось працювати українським торговельним структурам, є можливість стверджувати, що вони конкурували між собою і часто витрачали більше енергії на цю боротьбу, ніж на саму роботу [35, 1923., 2].

Більшість держторгорганів відносились до торговельної діяльності як до такої, де перш за все успіх залежить від вдачі чи випадку, а не від добросовісно проробленої організаційно-технічної роботи.

Вагому роль в міжнародній торгівлі посіли трести та українські відділення всеросійських синдикатів, які виконували роль оптово-асортиментних фірм на світових ринках і знаходились в меншій конкуренції з держторгорганами [35, 1; 35, 2].

Отже, параграф “Організація зовнішньої торгівлі УСРР” розкриває принципові питання роботи комерційних організацій. Серед них Наркомат зовнішньої торгівлі, Укрзовнішторг, Укрдержторг, Всеукраїнський кооперативний центр, Центросоюз, які здійснювали за кордоном торговельні операції. Висвітлені різноманітні форми економічної співпраці. Одним з наслідків постійних змін у структурах Укрзовнішторгу стала практична відсутність на місцях реальних владних органів, які здійснювали безпосередню організацію контактів із закордонними торговельними партнерами. Особливо це проявилося на півдні України, де комерційні структури опинилися поза сферою можливого комерційно-оперативного та економічно-адміністративного впливу. НКЗТ вирішував широке коло питань: від змін у статутах місцевих організацій до постанов відповідних нарад чи прямих директив відповідних управлінь.