організаційно-методичний супровід формування професійної компетентності соціального педагога

Проте слід підкреслити, що і соціальній роботі, і соціальній педагогіціпритаманні мета, об’єкт і предмет (див. табл. 1).

Соціальна робота – професійна, цілеспрямована діяльність у суспільстві через уповноважені державні та недержавні соціальні інститути, яка спрямована на створення соціальних умов для повноцінної життєдіяльності та розвитку різних категорій населення (захист конституційних прав, свобод, інтересів, задоволення культурних та духовних потреб).

Соціальний працівник – це професіонально підготовлений спеціаліст, який працює в державних (недержавних) соціальних інститутах і сприяє створенню соціальних умов для повноцінної життєдіяльності різних категорій населення, котрі потребують захисту і підтримки.

Соціальна педагогіка – це наука і практика становлення особистості в соціумі з урахуванням конкретних соціально-педагогічних умов, особливостей середовища, їх впливу на якісний рівень педагогічного процесу, який оптимізує соціалізацію особистості.

Соціальний педагог – це спеціаліст, який здійснює соціально-педагогічну діяльність, об'єктом якої є діти та молодь, що потребують підтримки і допомоги у процесі соціалізації як основної умови самбреалізації, самокорекції, самоствердження.

 

 

У певних своїх проявах соціальна роботаі соціальна педагогіка можуть перетинатися. Проте реалізують вони свою мету відповідними (своїми) методами і засобами.

Із метою надання клієнтам (учням, батькам, педагогам) якісних послуг соціальним педагогамнеобхідні: знання, вміння, навички (одержані під час навчання у вищій школі) ; особистісна компетентність; досвід практичної діяльності; високий професійний рівень; постійний супровід фахівців методистом не лише в атестаційний, а й у міжатестаційний періоди.

Соціально-педагогічна робота багатогранна і відповідальна, тому професійна підготовка соціального педагога має базуватися на науково-обґрунтованих знаннях, які охоплюють:

‒особистість дитини (молодої людини), її фізичний, духовний і соціальний розвиток, нормальну поведінку і відхилення від неї;

‒об'єднання й групи людей (сім'я, мала група, шкільний колектив, колектив однолітків та ін.) ;

‒систему установ, які надають допомогу дитині зокрема і молоді в цілому;

‒основні теорії, методики та окремі технології роботи з різними категоріями клієнтів у різних умовах;

‒соціально-правові й соціально-економічні засади діяльності соціального педагога;

‒методи управління і планування професійної та науково-дослідної діяльності в соціально-педагогічній сфері.

У цілому діяльність соціального педагога спрямована на створення умов психологічного комфорту й безпеки дітей і молоді: у своїй роботі він враховує соціальні, правові, психологічні, медичні, педагогічні механізми запобігання негативним явищам у сім'ї, школі, мікрорайоні, інших соціумах та подолання цих явищ.

І. Лернер, В. Краєвській, А. Хуторськой запропонували розглядати професійну компетентність соціального педагога як єдність трьох складових:

‒когнітивної -наявність системи педагогічних і спеціальних предметних знань;

‒операціонально-технологічної- володіння методами, технологіями, способами педагогічної взаємодії, методами навчання певного предмета;

‒особистісної- етичні й соціальні позиції й установки, риси особистості спеціаліста.

А. Маркова виокремлює у структурі профкомпетентності такі компоненти:

Спеціальний – володіння на досить високому рівні власне професійною діяльністю, здатність проектувати свій подальший професійний розвиток.

Соціальний – володіння спільною (груповою, кооперативною) професійною діяльністю, співробітництвом, а також певними прийомами професійного спілкування, соціальна відповідальність за результати своєї професійної діяльності.

Особистісний – володіння прийомами особистісного самовираження та саморозвитку, засобами протистояння професійним деформаціям особистості.

Індивідуальний- володіння прийомами самореалізації і розвитку індивідуальності у межах професії, готовність до професійного зростання, вміння раціонально організувати свою працю.

Діяльність соціального педагога суттєво відрізняється від діяльності вчителя, який працює у навчальному закладі. У соціального педагога на першому місці не навчальна чи освітня діяльність, а виховна, завдання якої – допомога та захист. Соціальні педагоги мають сприяти розвитку, а точніше саморозвитку особистості, створенню умов психологічного комфорту; завжди представляти інтереси свого клієнта, розгортати назустріч цим інтересам та потребам сукупний потенціал соціуму, різних інститутів суспільства, інтегрувати різні можливості та забезпечувати їх доцільність на конкретному особистісному рівні.

Напрямки соціально-педагогічної діяльності

1. Вивчення соціально-психологічних цінностей особистості, соціально-педагогічного впливу мікросередовища на зростаючу особистість: 

- спостереження;

- бесіда;

- опитування експертів;

- ітерв'ювання;

- невербальний діагноз;

- вивчення документів;

- контент-аналіз;

- анкетування. 

2. Організація освітньо-виховних взаємодій з проблемною особистістю, яка потребує допомоги: 

- підтримка дітей із сімей ризику;

- сприяння у вирішенні проблем;

- співробітництво з сім'єю, школою і громадою;

- посередництво в особистісній реалізації;

- спонукання особистості до самоорганізаціїї і самостійності. 

3. Соціально-психологічна допомога і підтримка особистості у кризових ситуаціях: 

- виявлення проблем;

- реагування на проблему;

- вибір програми і плану дій;

- обговорення шляхів вирішення проблеми;

- допомога в організації виходу з проблеми;

- координація зусиль найближчого оточення особистості;

- створення групи підтримки. 

 

 

4. Корекція відносин, способів соціальної дії, посередництво у творчому розвитку особистості і групи:

- моделювання ситуації для нового досвіду;

- моделювання сфер успішної діяльності;

- організація діалогу і співробітництва;

- організація мікросередовища зі зміненими стосунками;