Організаційно-правові засади діяльності державної виконавчої служби в Україні

цьому порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, гарантованих Конституцією та законами України. Іншими словами, прагнення працівника органу державної виконавчої служби якісно виконувати свої службові обов’язки має реалізовуватись не будь-якою ціною, не будь-яким способом, а лише за умов дотримання прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, а також інтересів юридичних осіб.

Вчинення примусового виконання рішень нерідко створює ситуації, в яких працівники державної виконавчої служби опиняються в незручному становищі, пов’язаному із впливом негативних психологічних факторів, які інколи провокують їх до порушення прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина (наприклад, це можуть бути образи, погрози, опір з боку осіб, стосовно яких винесено рішення, що виконується державним виконавцем). Тому дотримання державними виконавцями в першу чергу таких закріплених у Конституції України прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, як право на повагу до його гідності (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), право на недоторканність житла (ст. 30), право приватної власності (ст. 41) тощо, є першочерговим завданням працівників державної виконавчої служби. У будь-якому випадку працівники органів державної виконавчої служби зобов’язані пам’ятати про неприпустимість таких порушень. Законодавець, охороняючи права, свободи та законні інтереси людини і громадянина, започаткував такий загально застосовний конституційно-правовий інститут, як оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця – одна з найважливіших гарантій забезпечення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні. Створюючи механізм здійснення конституційно закріпленого положення, закріпленого в ст. 40 Основного Закону нашої держави, про те, що всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатись до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов’язані розглянути такі звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк, законодавець у Законі України „Про звернення громадян” фіксує, що громадяни до вказаних органів їх посадових і службових осіб можуть звертатись із заявою або вносити пропозицію, звертатись з клопотанням чи скаргою [129]. У ч. 2 ст. 55 Конституції України закріплено положення про те, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб [130]. Законодавство, що регулює сферу відносин, які виникають у процесі здійснення державною виконавчою службою виконавчого провадження, вирішуючи ці питання в Законі України „Про державну виконавчу службу” в ст. 13 закріплює положення про те, що дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені до вищої посадової особи державної виконавчої служби або до суду. Згідно із Законом України “Про виконавче провадження”, зокрема положенням, зафіксованим у ст. 85, оскарженню підлягають дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби у зв’язку з виконанням ними рішення або відмову у здійсненні передбачених законодавством дій стягувачем чи боржником шляхом подання скарги до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до суду. Таким чином, слід констатувати, що законодавець передбачив два основні види оскарження рішень, дій або бездіяльності державних виконавців:

а) адміністративний порядок оскарження; б) судовий порядок оскарження [131].

Відповідно до законодавства про державну виконавчу службу та виконавче провадження суб’єктами оскарження слід вважати всіх осіб, що є учасниками виконавчого провадження і які закріплені в ст. 10 Закону України “Про виконавче провадження”, це державний виконавець, сторони у виконавчому провадженні, представники сторін, це можуть бути особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, а саме: експерт, спеціаліст, перекладач.

У статті 7 Закону України “Про виконавче провадження” „Гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні” передбачено, що державний виконавець зобов’язаний використовувати надані йому права у точній відповідності до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, повинні бути роз’яснені державним виконавцем їх права відповідно до вимог чинного законодавства.

Дії державного виконавця або його відмова від вчинення певної виконавчої дії, а також зволікання із вчиненням виконавчих дій чи відмова у задоволенні заяви про відвід державного виконавця можуть бути оскаржені особами, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до виконання виконавчих дій у встановленому Законом України “Про виконавче провадження” порядку.

Передбачені в указаній статті гарантії прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні не є вичерпними. Права фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні забезпечуються також іншими гарантіями. Зокрема дією загальних міжгалузевих і галузевих принципів, на яких побудована діяльність державних органів і суб’єктів, пов’язаних з ними виконавчо-процесуальних правовідносин.

До гарантій прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні належить встановлене частиною вказаної статті право осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, на оскарження дій державного виконавця, його відмови від вчинення виконавчих дій, а також відмови у задоволенні заяви про відвід державного виконавця. Право на таке оскарження може бути реалізоване у порядку, визначеному цим Законом, зокрема ст. ст. 17, 24, 26, 32,