+3 8(066) 185-39-18
fсвоїх повноважень; 3) бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, його апарату та відповідних службових і посадових осіб, діяльність яких він уповноважений контролювати чи перевіряти; 4) надавати незаконні переваги фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень [108].
Особи, які претендують на зайняття посади в системі державної служби або на заміщення посад пов’язаних з виконанням інших функцій держави, попереджаються про встановлені щодо них обмеження. Це попередження засвідчується власним підписом претендента.
Частиною другою статті 16 Закону України „Про державну службу” забороняється державним службовцям брати участь у страйках та вчиняти інші дії, що перешкоджають або можуть перешкоджати нормальному функціонуванню державного органу, його апарату [109].
Під час здійснення державної служби державні виконавці повинні додержуватися загальновизнаних в Україні морально-етичних правил поведінки. В ст. 5 Закону України „Про державну службу”, в якій ідеться про етичні норми поведінки державного службовця, зафіксовано, що державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов'язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця [110].
Основні етичні вимоги до поведінки службовців державного апарату в Україні викладено у Загальних правилах поведінки державного службовця, які затверджено наказом начальника Головного управління державної служби України № 58 від 23 жовтня 2000 року [111, с. 26]
Як нами вже зазначено, за своїм правовим статусом державні виконавці – це державні службовці, на них поширюються формально всі положення Закону України „Про державну службу”. Однак на сьогоднішній день неможливо в повній мірі застосовувати нормативно-правові акти, які регулюють державну службу, автоматично щодо державних виконавців. Насамперед, це стосується категорій посад державних службовців, які Законом „Про державну службу” встановлені лише для службовців переважно державного апарату. Тому для державних виконавців слід було б розробити нормативно-правовий акт, в якому безпосередньо визначити порядок просування по службі державних виконавців або внести до чинних нормативно-правових актів про державну службу відповідні доповнення щодо державних виконавців [112].
Науковці пропонують різні шляхи вирішення цієї проблеми. Так, наприклад, В. Коваленко виділяє три типи державної служби – цивільну, мілітаризовану та спеціалізовану, а службу в ДВС відносить до одного з видів цивільної служби [113]. З цим варто погодитись, хоч є інший підхід: державна служба може проходити як в цивільних формуваннях, так і в військових або правоохоронних.
3.2 Адміністративно – юрисдикційні повноваження державної виконавчої служби
В цьому підрозділі розглядаються питання, пов’язані з повноваженнями працівників державної виконавчої служби України, якими вони наділені стосовно оформлення справ про вчинення суб’єктами виконавчого провадження адміністративних правопорушень, що передбачені в ст. 51-1 КУпАП „Ухилення від відшкодування майнового збитку, заподіяного злочином підприємствам, установам, організаціям” [114]. Сутність цього правопорушення полягає в тому, що особа ухиляється від відшкодування майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації або громадянам, і яка за вироком або рішенням суду повинна бути відшкодована. Якщо така особа навмисно порушує покладені на неї зобов’язання, то державний виконавець, який виконує вирок або рішення суду в зазначеній частині, застосовує надані йому повноваження по документуванню таких діянь правопорушника з подальшим направленням матеріалів за підвідомчістю для застосування мір відповідальності.
За ухилення від відшкодування майнового збитку підприємствам, установам, організаціям або громадянам, особи, що зобов'язані за вироком або рішенням суду відшкодувати такий збиток, і якщо вони не виконують покладені на них зобов’язання, то вони можуть бути попереджені або на них накладається штраф у розмірі від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або вони засуджуються до виправних робот на строк до двох місяців з утриманням двадцяти відсотків заробітку.
Об’єктом цього правопорушення є відносини власності (державної, колективної й приватної). Протиправність, такого правопорушення проявляється в навмисних діях або бездіяльності осіб, які ухиляються обов'язків по відшкодуванню заподіяного злочином майнового збитку підприємствам, установам, організаціям або громадянам, покладених на них, згідно з вироками або рішеннями суду.
Об'єктивна сторона цього правопорушення проявляється в ухиленні від відшкодування збитку, заподіяного злочином юридичним, посадовим або службовим особам і громадянам, при якому винна особа зобов’язана, згідно з вироком або рішенням суду, відшкодувати такий збиток.
Ухилення від відшкодування майнового збитку винними особами є не тільки пряма відмова від платежів, установлених судом, але й приховування винним свого місця роботи, розміру заробітної плати, зміну роботи або місця проживання з метою уникнення утримань за виконавчим листом, ухилення, з тією же метою, від явки за викликом державного виконавця або надання йому свідомо неправдивих відомостей, що утруднюють виконання вироку або рішення суду.
При кваліфікації діянь згідно з цією ст. КУпАП, важливо розрізняти склад правопорушення, передбачений нею і ст. 188-13 КУпАП, тому що об'єктивна сторона цих правопорушень у багатьох випадках збігається. Так, наприклад, така дія як приховання винним свого місця роботи, місця проживання та інше може входити до складу правопорушення, передбаченого як ст. 51-1 КУпАП так і положеннями зафіксованими в ст. 188-13 КУпАП. Однак у розглядуваній статті визначена мета провини, яка є кваліфікуючою ознакою правопорушення – уникнути утримань, які передбачені рішенням суду про відшкодування майнового збитку, заподіяного злочином, а саме суспільно небезпечним