Основні форми державного правління: монархія та республіка

Проте розділення властей при даній формі правління зазвичай урізане. Хоча закони приймаються парламентом, монарх користується правом абсолютного вето, тобто без його твердження закон в силу не вступить. Монарх може видавати надзвичайні укази, що мають силу закону і навіть вищу, а головне, може розпускати парламент, замінюючи фактично дуалістичну монархію абсолютної. Наприклад, в Йорданії після розпуску парламенту в 1974 році чергові парламентські вибори відбулися лише в 1989 році.

Уряд, якщо таке є, за свою діяльність несе відповідальність лише перед монархом, але зовсім не перед парламентом. Останній може впливати на уряд, тільки використовуючи своє право встановлювати бюджет держави. Важіль цей може використовуватися лише раз на рік, крім того, депутати, вступаючи в конфлікт з урядом і через нього – з монархом, не можуть не відчувати постійної загрози розпуску парламенту.

Як і для абсолютної монархії, для монархії дуалістичною типовий авторитарний політичний режим. Державний же режим може характеризуватися як обмежений дуалізм влади. Дуалістична монархія є вираз компромісу між володарюючою феодальною верхівкою суспільства і інший його частиною, в якому переважання все ж таки залишається за монархом і його оточенням.

Парламентарна монархія. Ця форма правління існує зазвичай у високорозвинутих державах, де перехід від аграрного стоячи до індустріального супроводжувався переважно не корінною ломкою колишніх інститутів влади, а поступовим їх перетворенням і пристосуванням до нових умов (Великобританія, Японія, Нідерланди, Швеція, Канада, Австралія і інші держави).

Тут існує розвинене розділення властей при визнанні принципу верховенство парламенту над виконавчою владою, демократичний або принаймні ліберальний політичний режим.

Верховенство парламенту виражається в тому, що уряд, який зазвичай призначається монархом, повинен користуватися довірою парламенту (або його нижньої палати), а монарх, отже, вимушений призначити розділом уряду лідера партії, що має в парламенті (нижній палаті) більшість місць, або лідера коаліції партій, такою більшістю тієї, що розташовує.

Монарх при даній формі правління царює, але не править. Правому вето відносно законів, прийнятих парламентом, навіть коли воно йому належить, він або на практиці не користується, або здійснює це право по вказівці уряду. Як правило, монарх позбавлений можливості діяти самостійно, і всі витікаючі від нього акти зазвичай готуються урядом і скріпляються його розділом або відповідним міністром, без чого не мають юридичної сили. Тим самим розділ уряду або міністр приймають на себе відповідальність за даний акт монарха, оскільки сам монарх не відповідальний (у Великобританії це виражається принципом «Король не може не мати рації»). Ст. 4 Конституції Японії передбачає, що Імператор здійснює тільки такі дії, що відносяться до справ держави, які передбачені конституцією.

Головна відмітна ознака парламентарної монархії – політична відповідальність уряду перед парламентом (нижньою палатою) за свою діяльність. Якщо парламент виразить уряду недовір'я або відмовить в довірі, уряд повинен піти у відставку або повинно бути звільнено у відставку монархом. Проте звичайно це повноваження парламенту врівноважується правом урядів запропонувати монархові розпустити парламент і призначити нові вибори, з тим щоб конфлікт між законодавчою і виконавчою владою вирішив народ: якщо він підтримає уряд, то в результаті виборів в парламенті утворюється більшість з його прихильників, якщо ж виборці з урядом не згодні, то і склад парламенту виявиться відповідним, а уряд буде змінений.

Викладена система відносин між монархом, парламентом і урядом характеризує парламентарний режим, або парламентаризм. Цей державний режим діє за умови, що в парламенті жодна політична партія не має абсолютної більшості і не може сформувати однопартійний уряд. Така ситуація традиційно існує в Данії, Нідерландах, а в 1993 році склалася в Японії ст. 41 Конституції передбачає, що парламент є найвищим органом державної влади і єдиним законодавчим органом держави.. Чим ширше партійна коаліція, що сформувала уряд, тим це уряд менш стійко, бо тим складніше досягати згоди між партнерами по коаліції щодо різних політичних питань. Іноді варто якій-небудь партії відкликати своїх повноважних представників з уряду, як воно втрачає необхідну більшість в парламенті (нижній палаті) і часто вимушено піти у відставку.

Навпаки, в станах, де існує двопалатна система (Великобританія, Канада, Австралія) або багатопартійна система з однією домінуючою партією (Японія 1955-1993 рр.) і уряди в принципі однопартійні, парламентарна модель відносин між парламентом і урядом практично перетворюється на свою протилежність. Юридично парламент здійснює контроль за урядом, проте на ділі уряд, який складається з лідерів партій, що володіє а парламенті більшістю, через цю партійну фракцію повністю контролює роботу парламенту. Такий державний режим отримав назву системи кабінету або міністеріалізму.

Отже, при одній і тій же формі правління – парламентарній монархії – можливі два державні режими: парламентаризм і міністеріалізм. Це залежить від існуючої в країні партійної системи.

З розвиваючих країн до парламентарних монархій належить Таїланд, Непал, проте, враховуючи реальний вплив монарха, тут доводитися констатувати наявність дуалістичного державного режиму.

Особливий різновид монархії – виборна (або виборча), така, що поєднує елементи монархії і республіки. Така монархія існує в Малайзії, де главою держави є монарх, що обирається на 5 років, – особливою радою, що складається з правителів монархічних штатів, що входять в Малайзійську федерацію.

 

 

Республіка (від латинського res publica – суспільна