Основні форми державного правління: монархія та республіка

У відмінності від монархії при республіканській формі правління єдиним джерелом влади згідно із законом є народна більшість. Саме походження терміну республіка пов'язано з народом. «Respublica est res populi», – підкреслював Цицерон, вважаючи державу справою народу.

Республіканська форма правління остаточно встановилася у Франції лише з ухваленням Конституції 1875 року після двократної реставрації монархії. Швейцарія і Сан-Маріно мають цю форму правління спочатку. Більшість же сучасних європейських республік знайшли її після військових і революційних потрясінь ХХ століття, пов'язаних перш за все зі світовими війнами. У Америці успішна озброєна національно-визвольна боротьба колишніх колоній проти монархічних метрополій також, як правило, породжувала республіканську форму правління. Також і в Африці і Азії розпад колоніальної системи в середині ХХ століття призвів, за одиничним виключенням, до утворення республік.

За інших рівних умов республіка – найдемократичніша форма правління, оскільки припускає, що повноваження будь-якої гілки влади, будь-якого найвищого її органу, включаючи главу держави ґрунтуються на мандаті народу.

Існують збочені різновиди республіки, власті, що характеризуються нелегітимністю. Наприклад, коли в країні відбувається державний переворот, який ставить на чолі держави одноосібного диктатора або групу диктаторів, форма правління офіційно може проголошуватися або залишатися республіканською, але її демократична суть вихолощується. Це відбувається і у тому випадку, коли законно вибраний або призначений посадовець (президент, прем'єр-міністр) захоплює ті, що належать йому за конституцією повноваження, відмовляється залишити свою посаду після закінчення терміну повноважень. Так поствчинили А. Гітлер у Німеччині в 1933 році, «чорні полковники» в Греції в 1967 році, А. Піночет у Чилі в 1973 році. Є і приклади такої заміни монархії республікою, які означають ліквідацію існуючої при монархії демократії. Наприклад, ті ж «чорні полковники» в червні 1973 року ліквідовували монархію, проте демократії країні така «республіка» зовсім не додала. Мало відрізняються від абсолютної монархії деякі республіки Тропічної Африки, де, незважаючи на наявність парламенту, формально незалежних судів, влада президента практично необмежена (так звані монократичні республіки). Зміна президентів відбувається тут зазвичай лише в результаті їх смерті або військового перевороту, але не як наслідок загальних виборів. Перевибори ж на новий термін носять скоріше ритуальний, чим реальний характер. У Малаві, наприклад, до недавнього часу президент взагалі вважався таким, що знаходиться на посаді довічно. «Соціалістичні» республіки служили і служать прикриттям одноосібної диктатури генерального секретаря компартії або групової диктатури політбюро її центрального комітету.

 

Відомо декілька видів республік: дуалістична (президентська), парламентарна і змішана (напівпрезидентська).

На вибір форми правління роблять вплив ряд чинників, але в основі повинні бути довготривалі інтереси стабільності держави, а не поточні політичні проблеми і та або інша розстановка сил.

Парламентарна республіка. До цієї форми правління відноситися сказане вище про парламентарну монархію, окрім, природно, глави держави.

Замість слабкого монарха тут є слабкий президент, який обирається або парламентом або ширшою колегією, що включає поряд з парламентом зазвичай депутатів парламентів суб'єктів федерацій або регіональних представницьких органів самоврядування. Обширні повноваження, якими деколи конституція наділяє президента парламентарної республіки, здійснюються, як правило, урядом, який в особі свого глави або міністра констрассигнує акти президента.

Головна ознака парламентарної республіки, як і парламентарній монархії, – політична відповідальність уряду перед парламентом. Відповідальність тут часто солідарна: недовір'я одному членові уряду, особливо його розділу, вабить відставку всього уряду. Замість відходу у відставку уряд може зажадати від президента розпустити парламент (його нижню палату) і призначити нові вибори.

При парламентарній республіці так само можливі два державні режими – парламентарний і міністеріальний.

Чисто парламентські республік не так вже багато. До них відноситися Німеччина, Угорщина, Індія, Чехія і деякі інші країни. У тих країнах, де багатопартійність зумовлює дія парламентарного державного режиму, наслідком цього є часті урядові кризи.

Недоліки парламентарної республіки зводяться, по-перше, до крайньої фрагментарності партійної системи, яка прирікає парламентську коаліцію на аналогічну фрагментарність, а уряд на нестійкість. При нерозвиненості партійної системи навіть нечисленні партії можуть з'явитися частиною парламентської коаліції більшості. Це може виявитися не менш згубним, чим безвихідь у взаєминах виконавчої і законодавчої влади.

По-друге, цілком реальною може опинитися загроза тиранії, яку в змозі створити проста парламентська більшість, тобто ефективність і стабільність парламентських форм правління залежить від характеру політичних партій, що змагаються за місця в парламенті. Доля ж партій і структура партійної системи неабиякою мірою визначаються способом обрання законодавчою, тобто мажоритарною або пропорційною системою.

Дуалістична (президентська) республіка. Ця форма правління небагато нагадує дуалістичну монархію, але має вельми істотні відмінності від неї.

Гідність президентської форми правління полягає перш за все в тому, що всенародно вибраний президент являє собою осереддя загальнонаціональних устремлінь, виступає символом нації, символом приналежності громадян до єдиної держави. Ця форма дає повноваження одній особі, яка може здійснювати повноваження в надзвичайних обставинах. Президентська система правління забезпечує великий ступінь політичної стабільності.

Розділ держави в президентській республіці отримує свої повноваження в результаті обрання на відомих термін. Термін знаходження на посаді в різних республіках