Основні механізми передачі збудників інфекції

Особливою групою мікроорганізмів є фаги – віруси бактерій.

Збудниками небезпечних хвороб людини можуть бути також нижчі гриби-паразити. Більшість грибів – аеробні організми, але трапляються і такі, що здобувають енергію внаслідок бродіння (наприклад, деякі дріжджі).

Збудниками інфекційних хвороб є також найпростіші (дизентерійна амеба, кокциди, споровики тощо) і черви (стьожкові і круглі) [3].

Для виникнення та прояву інфекційного процесу необхідно, щоб хвороботворний мікроб у тій чи іншій дозі проник у сприятливий для нього макроорганізм та призвів до певної руйнівної (патогенної дії).

Властивості мікроорганізму, які зумовлюють виникнення інфекційного процесу, визначаються його патогенністю і вірулентністю.

Розрізняють мікроби патогенні, безпечні й умовно-патогенні (рис. 2. 1).

 

 

Патогенність (від грец. Pathos – страждання та грец. Genes – народження) – це особлива якість мікроба, яка надає йому здатності викликати інфекційний процес і захворювання. Патогенність є видовою ознакою мікроорганізму, яка склалася і закріпилася в процесі еволюції. Патогенність не є абсолютною чи постійною і має різний ступінь виявлення, який різко змінюється в межах одного і того ж виду.

Різні патогенні мікроорганізмами можуть викликати такі захворювання:

• бактерії (холера, сепсис, туберкульоз) ;
• віруси (грип, гепатит, ВІЛ) ;
• гриби (мікози шкіри) ;
• найпростіші тварини (дизентерія, малярія).

Умовно-патогенні мікроорганізми спричинюють захворювання тільки за певних умов. Умовно-патогенними є збудники опортуністичних інфекцій.

Безпечні (непатогенні) не спричиняють захворювань, точніше, не здатні викликати ураження у здорової людини

Вірулентність (лат. Virulentus – отруйний) – міра або ступінь патогенності. На відміну від патогенності вона не є видовою ознакою, а притаманна конкретному штаму того чи іншого збудника. Вірулентність може змінюватися в залежності багатьох факторів, що мають впалив на мікро- або макроорганізм.

Вірулентність визначає 3 основні властивості патогена:

• інфекційність – здатність заражати;
• інвазивність – здатність проникати в тканини;
• токсигенність – здатність утворювати токсичні речовини, які мають хвороботворну дію [3; 5, с. 179].

 

 

Для усіх інфекційних хвороб притаманна контагіозність (заразність) – властивість передаватися від хворих людей і тварин до здорових.

Збудники інфекційних хвороб переміщаються від джерела до сприйнятливого організму певним способом, що носить назву механізму передачі інфекції.

Передача збудника від джерела інфекції до сприйнятливого організму складається з трьох послідовних етапів:

1) виділення із зараженого організму;

2) перебування у довкіллі;

3) проникнення у новий організм (рис. 3. 1).

 

 

Механізм передачі інфекції реалізується через чинники передачі – елементи довкілля, що забезпечують передачу збудників інфекційних хвороб від одного організму до іншого.

Шляхи передачі інфекції визначають конкретні чинники передачі або їх сукупність, що забезпечують перенос інфекційного агента від хворої людини або від носія до здорової особи.

Механізми передачі інфекційного агента мають кілька шляхів.

При локалізації збудників у кишечнику їх виведення може здійснитися разом з випорожненнями (фекаліями) або блювотинням. Із забрудненого ними довкілля мікроби можуть потрапити у травний канал сприйнятливого організму разом з харчовими продуктами або водою. Такий механізм передачі називається фекально-оральним і включає аліментарний (харчовий), водний або контактно-побутовий шляхи передачі (рис. 3. 2).

 

 

Харчовий (аліментарний) шлях передачі інфекції – один з найчастіших варіантів поширення кишкових інфекцій. Терміни перебування патогенних мікробів у продуктах харчування коливаються в дуже широких межах і залежать як від властивостей самого мікроорганізму, так і від продукту, умов його зберігання та способів приготування.

Водний реалізується внаслідок забруднення води стоками, при змиві з поверхні ґрунту забруднень під час злив, танення снігу, при купанні людей і тварин у водоймах тощо.

Контактно-побутовим шляхом захворювання передається безпосередньо або через предмети, що оточують хворого.

Аерогенний (респіраторний) механізм включає повітряно-крапельний і повітряно-пиловий шляхи передачі.

Збудники, що локалізуються на слизових оболонках дихальних шляхів, потрапляють у повітря (при кашлі, чханні, голосній розмові і т. п.), зберігаються в ньому короткий час у крапельках аерозолю або на частинках пилу і попадають в організм людини при вдиханні. У цьому випадку механізм передачі називають повітряно-крапельним (рис. 3. 3). Передача інфекції крапельним шляхом можлива переважно на відстань 2-3 м, тобто в межах кімнати, де перебуває джерело збудника.

 

 

Повітряно-пиловий шлях передачі, фактично, є продовженням крапельного. Осідаючи на різні поверхні, контаміновані збудником крапельки перетворюються на пил. При підмітанні підлоги, струшуванні одягу патогенні мікроби з пилом піднімаються в повітря і можуть потрапити в дихальні шляхи.

У разі перебування збудників у крові й лімфі джерела вони циркулюють у замкнутій кровоносній системі, яка не має прямого зв’язку з довкіллям. Роль переносника можуть зіграти кровосисні комахи. Насмоктавшись контамінованої збудником крові, вони самі стають заразними і передають його здоровій людині під час укусу. Цей спосіб зараження отримав назву трансмісивного, який включає передачу збудників через укуси переносників, парентеральний і статевий шляхи передачі.

Якщо ж збудники локалізуються на шкірі або слизових оболонках, то зараження може відбутись у випадку безпосереднього чи опосередкованого контакту між джерелом і сприйнятливим організмом. Такий механізм називається контактним і включає раневий та контактно-побутовий шляхи.

Крім перерахованих чотирьох основних механізмів передачі розрізняють ще один – вертикальний, що забезпечує перехід збудників від матері до плода через плаценту, тобто від одного покоління до іншого. Цей спосіб зараження можна розглядати як різновид контактного механізму [1, с. 191-192].

 

 

Проведене дослідження основних механізмів передачі збудників інфекції дало змогу зробити ряд висновків:

1. Інфекція – це процес взаємодії мікро- та макроорганізму в певних умовах навколишнього середовища. Отже, для розвитку інфекційного процесу обов'язковими є три компоненти: мікроорганізм-збудник, організм господаря (людина чи тварини), певні, у тому числі й соціальні, умови навколишнього середовища.

2. Заразні захворювання викликаються мікроорганізмами – бактеріями, грибками, найпростішими, вірусами або пріонами. Властивості мікроорганізму, які зумовлюють виникнення інфекційного процесу, визначаються його патогенністю і вірулентністю. Патогенність – це особлива якість мікроба, яка надає йому здатності викликати інфекційний процес і захворювання. Розрізняють мікроби патогенні, безпечні й умовно-патогенні Вірулентність – міра або ступінь патогенності.

3. Збудники інфекційних хвороб переміщаються від джерела до сприйнятливого організму певним способом, що носить назву механізму передачі інфекції. Передача збудника від джерела інфекції до сприйнятливого організму складається з трьох послідовних етапів: виділення із зараженого організму; перебування у довкіллі; проникнення у новий організм. Механізми передачі інфекційного агента мають кілька шляхів: фекально-оральний, який включає аліментарний (харчовий), водний або контактно-побутовий шляхи передачі; аерогенний (респіраторний) механізм включає повітряно-крапельний і повітряно-пиловий шляхи передачі; кров’яний (трансмісивний) механізм включає передачу збудників через укуси переносників, парентеральний і статевий шляхи передачі; контактний механізм включає раневий і контактно-побутовий шляхи передачі; вертикальний механізм забезпечує перехід збудників від матері до плода через плаценту, тобто від одного покоління до іншого.

 

 

1. Андрейчин М. А. Епідеміологія: підручник / М. А. Андрейчин, В. С. Копча. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. – 382 с.
2. Вчення про інфекцію. Заняття 4. // Матеріали для підготовки до заняття з мікробіології, вірусології, імунології. – Тернопільський державний медичний університет. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //intranet. tdmu. edu. ua/data/kafedra/internal/micbio/classes_stud/uk/med/
3. Збудники інфекційних захворювань. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //med-center. at. ua/publ/infekcijni_zakhvorjuvannja/ zbudniki_infekcijnikh_zakhvorjuvan/9-1-0-44
4. Люта В. А. Основи мікробіології, вірусології та імунології / В. А. Люта, Г. І. Заговора. – К. : Здоров’я, 2001. – 280 с.
5. Медична мікробіологія, вірусологія та імунологія: підручник для студ. вищ. мед. навч. заклад. / За редакцією В. П. Широбокова / Видання 2-ге. Вінниця: Нова книга, 2011. – 952 с.
6. Поняття про інфекцію та інфекційні хвороби. Основи профілактики інфекційних хвороб. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www. medkol. cv. ua/1. pdf