Основи демографії

Міграційна установка являє собою психічний регулятор поведінки, схильність особистості, яка визначає погодженість дій, детермінованих позитивним  або  негативним  відношенням  до  зміни  місця  й  умов  життя.

 

Міграційна установка відображає готовність до певного результату міграційної поведінки. Відомості про міграційні установки одержують, як правило, із соціологічних опитувань потенційних мігрантів. Спонукальним компонентом міграційної установки є міграційна мотивація, яка розкриває якісну сторону потреби індивіда в зміні місця проживання, умов роботи, реалізації певних життєвих планів.

Міграційна мотивація, або міграційні мотиви, – це психічний стан особистості, який спонукає її до досягнення особистих цілей економічного, соціального й психологічного характеру через зміну місця проживання. Економічні міграційні мотиви пов'язані із прагненням індивіда зміцнити свій економічний статус і матеріальний добробут своєї родини. Соціальні міграційні мотиви об'єднані з бажанням потенційного мігранта підвищити свій соціальний статус, суспільний авторитет і престиж. Психологічні міграційні мотиви пов'язані з потребою потенційного мігранта в наповненні свого життя змістом, у самоповазі, бажанні пізнати невідомі аспекти життя, придбати новий життєвий досвід, розширити свої культурні обрії. На формування міграційних мотивів впливають особливості особистості потенційних переселенців, їх інтереси, потреби, ціннісні орієнтації, устремління й очікування, доповнені істотними відмінностями для осіб різної статі, віку, сімейного стану, освіти, культурного потенціалу й стану здоров'я. Таким чином, на ухвалення рішення про міграцію впливають структура особистості й потреби індивіда – з одного боку, і наявність певних зовнішніх стимулів  міграції,  можливих  перспектив  змінити  деякі  умови  життя –  з іншого.

Приживлюваність   новоселів –    це   остання   стадія   міграційного процесу, їх адаптація до різних компонентів умов і способу життя населення в  районах  вселення  протікає  нерівномірно.  У  деяких  своїх  формах  вона

 

завершується швидко. Особливо, якщо відмінності в умовах і способі життя в місцях виїзду й у районах вселення незначні, або якщо вони в останньому краще, ніж у першому. В інших формах – це досить тривалий процес. У ряді випадків   він   триває   й   після   того,   як   новосел   стає   старожилом.   Це пояснюється тим, що приживлюваність, крім адаптації переселенців до умов і способу життя в місцях вселення, має й іншу сторіну – пристосування цих умов до потреб самих переселенців. Останній процес часто буває більш важливим  для  приживлюваності  новоселів.  Пристосування  матеріальних умов до своїх потреб іммігрантська література називала в минулому "облаштованістю новоселів".

Облаштованість – це процес досягнення новоселами рівня добробуту старожилів. На облаштованість переселенців у випадку їх організованих переміщень  держава  надає  позики,  безповоротну  грошову  допомогу, здійснює оплату витрат на переїзд і перевіз майна. Допомога, яку надає держава, поширюється на житлову облаштованість, придбання худоби й т.п.. Як правило, на облаштованість необхідний час, який по тривалості  може бути більшим або меншим ніж час, потрібний для адаптації, без якої приживлюваність так само недосяжна, як і без облаштованості.

При  вивченні  диференційованої  міграції  так  само,  як  і  при дослідженні природнього руху населення, першочергової уваги заслуговують групи населення, виділені за ознакою віку. Вікові групи займають особливе місце в загальній схемі демографічного аналізу, і тому вікова диференціація рухливості населення є предметом пильного інтересу демографів.

Розрізняють показники міграційної рухливості й залежно від статі. Перевага чоловіків серед мігрантів, відзначена в багатьох країнах, не є універсальним правилом, і в окремих країнах у різні часи в міграційних потоках спостерігали підвищену питому вагу жінок. У Європі, наприклад, у

 

минулому серед мігрантів переважали жінки, що дало підставу англійському дослідникові XIX століття Є. Рейвенстайну сформулювати емпіричні закони міграції, один з яких стверджував, що жінки більш схильні до міграцій ніж чоловіки.

3. Міграційні коефіцієнти

 

Кількісний аналіз міграцій починається з визначення їх розмірів. Розмір міграцій можна розглядати із двох точок зору. По-перше, для будь- якого відкритого населення можна визначити показники, які характеризують його  міграційну  взаємодію  з  іншим  відкритим  населенням.  З  погляду кожного такого населення (країни, району, населеного пункту) міграції розділяють  на  сукупність  прибуттів  через  кордони  території  його розселення й сукупність вибуттів за її межі. Різниця між кількістю вибуттів і кількістю прибуттів за певний період називають чистою міграцією, а в ряді літературних  джерел  використовують  рівнозначні  терміни  нетто-міграції або  сальдо  міграції.  Отже,  розмір  міграцій  характеризують  чотири показники: кількість прибуттів, кількість вибуттів, величина чистої міграції й розміри валової міграції. Остання являє собою суму кількостей прибуттів і вибуттів.

Наступним   етапом   аналізу   є   обчислення   відносних   величин – показників інтенсивності міграцій. Коефіцієнтами інтенсивності міграцій називають показники, які характеризують відношення розмірів міграцій до загальної чисельності населення розглянутих територій. Як і коефіцієнти природнього руху населення, коефіцієнти міграцій обчислюють у промілле – з розрахунку на 1000 людей середньорічного населення. Вони дозволяють оцінити інтенсивність міграційних процесів для окремих територій і є мірилом, придатним для тимчасових і просторових зіставлень.

 

До  загальних  коефіцієнтів  міграції  належить  коефіцієнт інтенсивності міграції (КІМ), який виражається у вигляді чотирьох різних значень:   перший   з   розглянутих –   загальний   коефіцієнт   прибуття