Основи охорони праці

Підраховану величину інтенсивності опромінення   порівнюють з допустимою по нормам ( <300 ккал/м2год). Якщо  >300 ккал/м2год, то виникає необхідність в проведенні заходів по зменшенню дії випромінювання на працюючих. Інтенсивність опромінення в ряді випадків складає значну величину (до 3000-6000 ккал/м2год, і більше). В цих випадках променисте тепло стає основним шкідливим виробничим фактором.

Засоби захисту від променистого тепла наступні: теплоізоляція гарячих поверхонь, екранування теплових випромінювань, застосування повітряного душирування, застосування захисного одягу, організація раціонального відпочинку.

Повітряне душирування застосовується в гарячих цехах. При цьому збільшення швидкості обдуву працюючих допускається до 3.5 м/с.

Теплоізоляція не лише зменшує інтенсивність теплового випромінювання від нагрітих тіл та загальне тепловиділення, але також запобігає опікам при дотиканні до цих поверхонь. За діючими санітарними нормами температура неізольованих нагрітих поверхонь не повинна перевищувати 45С. Для теплоізоляції використовують спеціальні бетони та цеглу, мінеральну та скляну вату, азбест, войлок і т.п.

Екранування. За принципом дії екрани поділяються на тепловідбиваючі, теплопоглинаючі, тепловідвідні. Належність екрану до тієї чи іншої групи залежить від того, яка властивість проявляється в ньому найсильніше. Крім того в залежності від можливості спостереження за робочим процесом екрани поділяють на три типи: непрозорі, напівпрозорі та прозорі.

Відбиваючі екрани: листовий алюміній, біла жерсть, альфоль (алюмінієва фольга) і т.п.

В теплопоглинаючих екранах використовуються матеріали з великим термічним опором – азбестові плити, вогнетривку цеглу та інші.

Екрани, що відводять тепло: зварні чи литі конструкції, які охолоджуються проточною водою.

До напівпрозорих екранів відносяться металеві сітки, ланцюгові ланки, армоване скло. Для прозорих екранів використовують силікатне, кварцове чи органічне скло, напилене тонкою металевою плівкою (до 2 мкм).

Найпоширеніші та найефективніші в гарячих цехах водяні завіси.

 

2.2.3. Нормалізація параметрів мікроклімату. Заходи нормалізації

На сьогодні основними нормативними документами, що регламентують параметри мікроклімату виробничих приміщень є ДСН 3.3.6.042–99 та ГОСТ 12.1.005–88. Вказані параметри нормуються для робочої зони – визначеного простору, в якому знаходяться робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників.

В основу принципів нормування параметрів мікроклімату покладена диференційна оцінка оптимальних та допустимих метеорологічних умов у робочій зоні в залежності від категорії робіт, періоду року та виду робочих місць.

Під оптимальними мікрокліматичними умовами розуміють поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину забезпечують зберігання нормального теплового стану організму без активізації механізмів терморегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту та створюють перед¬умови для високого рівня працездатності:

Допустимі мікрокліматичні умови – це поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах фізіологічної адаптації. При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров'я, але можуть спостерігатись дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття та зниження працездатності.

Оптимальні та допустимі параметри мікроклімату в робочій зоні виробничих приміщень для різних категорій робіт у теплий та холодний періоди року наведені в таблиці 2.3. Період року визначається за середньодобовою температурою зовнішнього середовища  . При   +10 °С – холодний період, а якщо   +10 °С – теплий період року.

Допустимі величини параметрів мікрокліматичних умов встановлюються у випадках, коли на робочих місцях не можна забезпечити оптимальних умов мікроклімату за технологічними вимогами виробництва, технічною недосяжністю та економіч¬но обґрунтованою недоцільністю.

Інтенсивність теплового опромінення працюючих від нагрітих поверхонь техноло¬гічного устаткування, освітлювальних приладів, інсоляція від засклених огороджень не повинна перевищувати:

•35  , при опроміненні 50% і більше поверхні тіла;

•70  , при опроміненні від 25% до 50% поверхні тіла;

•100  , при опроміненні не більше 25% поверхні тіла.

 

Визначення параметрів мікроклімату

Для того щоб визначити, чи відповідає повітряне середовище даного приміщення встановленим нормам, необхідно кількісно оцінити кожний з його параметрів.

Температуру вимірюють ртутними чи спиртовими термометрами. В приміщеннях зі значними тепловими випромінюваннями використовують парний термометр, що складається з двох термометрів (із зачорненим та посрібленим резервуаром). Для неперервної регістрації температури навколишнього повітряного середовища застосовують самозаписувальні прилади — термографи. Температуру повітря вимірюють у кількох точках робочої зони, як правило на рівні 1,3 – 1,5 м від підлоги в різний час. На тих робочих місцях, де температура повітря біля підлоги помітно відрізняється від температури повітря верхньої зони приміщення, вона вимірюється й на рівні ніг (0,2 – 0,3 м від підлоги).

Відносна вологість повітря (відношення фактичного вмісту маси водяних парів, що містяться в даний час в 1 м3 повітря, до максимально можливого їх вмісту при даній температурі) визначається психрометром Августа, аспіраційним психрометром, гігрометром та гігрографом.

Для вимірювання швидкості руху повітря використовують крильчасті (0,3 – 0,5 м/с) та чашкові (1 – 20 м/с) анемометри, а для визначення малих швидкостей