Основи охорони праці: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. Я. О. Сєріков. – Харків, ХНАМГ, 2007. 227с.

У випадку влучення на шкіру радіоактивного пилу можуть виникати променеві опіки. 

Важкорозчинний радіоактивний пил довго затримується в легенях і лімфовузлах, опромінюючи тканини організму людини. Легкорозчинний – абсорбується у кров і стає джерелом внутрішнього опромінення інших тканин. Причому, активніше виводиться з організму швидкорозчинний пил. Особливо небезпечним є важкорозчинний радіоактивний пил, що містить довгоживучі ізотопи.

Пилові захворювання легень – один з найважчих і розповсюджених у світі видів професійних захворювань. Основними типами професійних захворювань при впливі пилу є пневмоконіози, хронічний бронхіт та захворювання верхніх дихальних шляхів.

Пневмоконіози – захворювання легень, які залежно від виду пилу підрозділяються на силікоз (дія кварцового пилу), металоконіоз (дія пилу металів)              і т. д.

Пил може також шкідливо впливати й на органи зору, викликаючи кон’юнктивіт, професійну катаракту; шкірну тканину, сприяючи розвиткові екземи, алергійним захворюванням.

Визначення гранично допустимої концентрації (ГДК) пилу

Визначення допустимої концентрації пилу в повітрі робочої зони, при якій допускається перебування працюючих без засобів захисту, здійснюється з урахуванням комплексу розглянутих вище характеристик пилу. Кінцевою метою такого нормування є визначення гранично допустимої концентрації (ГДК )            пилу (мг/м3). 

ГДК це концентрація, що при щоденній роботі протягом не більше 8 годин, але не більше 40 годин в тиждень протягом усього стажу не може викликати захворювань або відхилень у стані здоров'я, які виявляються сучасними медицинськими методами дослідження в процесі роботи або у віддалений термін життя дійсного і наступного поколінь. Санітарними нормами СН 2.45-71, а також ГОСТ 12.1. 005-76 встановлені ГДК для різних видів пилу в повітрі робочої зони.

Оцінка й контроль запиленості повітря робочої зони

Оцінка й контроль запиленості повітря виконуються рядом методів, що підрозділяються на методи, які визначають кількість пилу в  повітрі робочої зони, і методи, що дозволяють визначати її якісний склад. 

До першої категорії методів відносяться ваговий, фотоелектричний і, частково, рахунковий. 

Ваговий метод є найбільш розповсюдженим. Його суть полягає в тому, що через спеціальний аерозольний фільтр пропускають визначений обсяг запиленого повітря (V). При цьому визначають масу фільтра до експерименту (P1)  та після нього (після протягування запиленого повітря) (P2). Концентрацію пилу в повітрі розраховують за такою спрощеною формулою: 

 

С = (P2 -  P1) /V.

 

Визначення допустимості умов праці за параметром запиленості повітря робочої зони виконують після проведення експерименту та відповідних розрахунків методом порівняння величини С з ГДК. Якщо концентрація С < ГДК, то умови праці приймають, як допустимі. Загальний вигляд лабораторної установки для визначення концентрації пилу ваговим методом наведено на рис. 2.5.  

До методів, що дозволяють визначити якісний склад пилу, належать радіаційний, спектральний, метод хімічного аналізу та ін.

Методи захисту працюючих від шкідливого впливу виробничого пилу

Основним методом захисту працюючих від впливу пилу є дотримання ГДК, установлених ДСТ і СН. При неможливості дотримання ГДК використовують організаційні, медико-профілактичні та технічні заходи й засоби захисту працюючих. 

До організаційних заходів відносяться: обмеження мінімального віку працюючих (20 років) в умовах, що характеризуються підвищеною запиленістю повітря (наприклад, у підземних умовах); введення скороченого робочого дня; додаткові відпустки, більш ранній вихід на пенсію й ін..

Серед медико-профілактичних заходів необхідно вказати на обов'язковий контроль за станом здоров'я працюючих при вступі й під час роботи. Це виконується шляхом періодичних медичних оглядів.

 

Рис. 2.6   Лабораторна установка для дослідження запиленості повітря ваговим методом: 

1 – приборний блок; 2 – пилова камера; 3 – вимикач напруги живлення установки; 4 – вими-кач аспіратора; 5 – вимикач вентилятора; 6 –  рукоятка керування бункером-дозатором з          пилом; 7 – оглядове вікно; 8 – патрон з аспіраційним фільтром; 9 – трубка, що з’єднує патрон с  аспіратором; 10 - реометри

 

Заборонено використовувати на роботі, пов'язаною з підвищеною запиленістю повітря, персонал з хронічним захворюванням органів дихання, серцево-судинної системи. Медичні огляди повинні проводитися I раз у 12 або 24 місяці, залежно від виду пилу.

Вся сукупність технічних методів та засобів захисту від підвищеної запиленості повітря робочої зони поділяється на дві основні групи – колективні та індивідуальні.

Серед колективних технічних заходів захисту слід відзначити удосконалення технології, впровадження автоматизації, дистанційного керування (наприклад, застосування роботів-маніпуляторів при зварюванні, упакуванні сипучих продуктів), герметизація устаткування, різні види вентиляції приміщень. У разі неможливості застосування таких шляхів боротьби з підвищеною запиленістю повітря використовують зрошення, водяні завіси. 

До індивідуальних засобів захисту відносяться місцева витяжна вентиля-ція з очищенням повітря, протипилеві респіратори, окуляри з герметичною оправою, ізолюючі засоби захисту – кисневі, шлангові чи регенеруючі протигази (розд. 2.3.2). Останню групу індивідуальних засобів захисту застосовують, як правило, в аварійних ситуаціях.

 

Запитання і завдання

1.Навести визначення шкідливих речовин.

2.Класифікація шкідливих речовин за ступенем впливу на організм   людини. 

3.Класифікація виробничого пилу за походженням.

4.Класифікація виробничого пилу за способом утворення.

5.Класифікація виробничого пилу за розмірами часток.

6.Мета класифікації виробничого пилу.

7.Вплив хімічного складу й розчинності пилу на організм людини.

8.Вплив дисперсності та форми часток