Основи землевпорядного проектування

Власники землі і землекористувачі, в тому числі орендатори повинні здійснювати:

• раціональну організацію території;
• збереження і підвищення родючості ґрунтів, а також поліпшення інших корисних властивостей землі;
• захист земель від водної та вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, висушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами та від інших процесів руйнування;
• захист від заростання сільськогосподарських угідь чагарниками і дрібноліссям, інших процесів погіршення культуртехнічного стану земель;
• рекультивацію порушених земель, заходи щодо підвищення їх родючості та поліпшення інших корисних властивостей землі;
• тимчасову консервацію деградованих сільськогосподарських угідь, якщо іншими способами неможливо відновити родючість ґрунтів.

Усі землі в межах території України за основним цільовим призначенням поділяються на дев’ять самостійних категорій:

1. Землі сільськогосподарського призначення
2. Землі житлової та громадської забудови
3. Землі  природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення
4. Землі оздоровчого призначення
5. Землі  рекреаційного призначення
6. Землі історико-культурного  призначення
7. Землі лісового фонду
8. Землі водного фонду
9. Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення

Землі сільськогосподарського призначення.

Землями сільськогосподарського призначення визначаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної інфраструктури або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення складаються із сільськогосподарських та несільськогосподарських угідь. До сільськогосподарських угідь відносяться землі, які використовуються у якості основного засобу сільськогосподарського виробництва: 

1. рілля, тобто землі, які регулярно розорюються з метою створення агротехнічних умов для вирощування на них сільськогосподарських культур; 
2. багаторічні насадження – сільськогосподарські  угіддя, на яких вирощуються плодові насадження деревного або кущового типу, що плодоносять протягом тривалого періоду (сади, виноградники, хмільники тощо); 
3. сіножаті – сільськогосподарські угіддя, на яких вирощується трав’яниста рослинність, що використовується для відгодівлі худоби; 
4. пасовища – сільськогосподарські угіддя, на яких вирощується трав’яниста рослинність з метою випасання худоби; 
5. перелоги – сільськогосподарські  угіддя, як правило, рілля, які тимчасово виведені з активного сільськогосподарського обробітку (розорювання) з метою природного відновлення родючості ґрунтів.

До земель сільськогосподарського призначення належать також землі, які використовуються в якості просторового базису для розміщення об’єктів, технологічно тісно пов’язаних з веденням сільськогосподарського виробництва (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами), а також деградовані землі, які тимчасово виведені із активного сільськогосподарського обробітку з метою виконання комплексу заходів щодо штучного відновлення родючості ґрунтів.

Землі житлової та громадської забудови.

До земель житлової та громадської забудови  належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об’єктів загального користування.

Житловою забудовою вважається земельний масив (земельна ділянка), в межах якого розміщений житловий фонд. Житлова забудова — це самостійний різновид забудови конкретної території. Законодавство розрізняє садибну та не садибну забудову. До садибної відноситься забудова (будинки садибного типу) розміщена на присадибних ділянках, які належать окремим громадянам.

Характерною ж рисою не садибної забудови є те, що об’єкти нерухомості розташовані на земельних ділянках, які не належать окремим громадянам.

Будинками та спорудами громадського призначення вважаються: будинки дитячих дошкільних закладів, будинки навчальних закладів, будинки та споруди для охорони здоров’я і відпочинку, будинки та споруди фізкультурно-оздоровчі та спортивні; будинки підприємств торгівлі та громадського харчування, будинки підприємств побутового обслуговування та ін. 

До земель житлової та громадської забудови належать також землі, на яких розміщені інші об’єкти загального користування. Серед таких об’єктів чільне місце займають землі загального користування. Ці землі забезпечують загальні потреби жителів міст, селищ і сіл.

По-перше, частина цих земель використовується як шляхи сполучення і не закріплюється за конкретними суб’єктами в користування. На цих землях розміщуються площі, вулиці, дороги, провулки, набережні тощо.

По-друге, інша частина земель загального користування призначена для обслуговування культурно-побутових потреб населення. Ці землі слугують місцем розташування парків, лісопарків, садів, бульварів, пляжів, водойм та ін.

Використання земель загального користування здійснюється безплатно. Вони належать до комунальної власності і не можуть передаватись у приватну власність.

Землі  природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Землі природно-заповідного фонду – це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об’єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об’єктів природно-заповідного фонду. До цих земель включаються природні території та об’єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об’єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва).  

Землі оздоровчого призначення.

До земель природно-оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

Лікувально-оздоровчі властивості мають не самі землі, а тільки лікувально-оздоровча місцевість, тобто природна територія, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. Вони мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси, які рідко (не часто) зустрічаються на території України, мають обмежене поширення або невеликі запаси у