Основи землевпорядного проектування

Крім того, низка землевпорядних напрацювань у вигляді спеціальних техніко-економічних обґрунтувань (ТЕО) і розрахунків (ТЕР), інших схем і програм місцевого рівня, що складаються землевпорядними організаціями, є передпроектними документами, матеріали яких використовують при наступній підготовці проектів землеустрою. Тому можна вважати, що землевпорядне проектування розкриває основний зміст землеустрою.

Водночас сам землеустрій, його мета, завдання і зміст впливають на землевпорядне проектування. Оскільки землеустрій має об’єктивний характер, його зміст не є незмінним; згодом на перший план висуваються нові цілі і завдання. У результаті цього склад і зміст проектів землеустрою також змінюються. 

Складання проекту, його розгляд, узгодження, затвердження і виконання є найважливішим у землевпорядному процесі як за значущістю, так і за трудомісткістю. Отже, землевпорядне проектування — основна стадія землевпорядного процесу.

Землевпорядне проектування можна вивчати також як особливий вид трудової діяльності, що має свої правила, методи і технологію.

Отже, землевпорядне проектування — це особлива, значна і головна сфери наукової і практичної землевпорядної діяльності.

Землевпорядне проектування як галузь наукового знання (наукова дисципліна) — це вчення про види і форми землеустрою, його  правовий режим, закономірності організації території і засобів виробництва, які нерозривно пов’язані із землею. Як сфера практичної діяльності — це система знань про методи і способи складання, обґрунтування і здійснення проектів землеустрою.

 

Основною метою землевпорядного проектування є прагнення досягнути загальносуспільного чи громадського інтересу та спланувати землекористування так, щоб урахувати інтереси суспільства, окремих груп чи осіб щодо земельних інтересів та гарантувати безпеку і загальний добробут громадян.

Проектування землекористування охоплює такі аспекти:

1. Економічна ефективність. Рішення щодо моделей чи типів землекористування мають прийматися на економічно обґрунтованих рішеннях.
2. Соціальна узгодженість  та справедливість.  Вплив  заходів проектів землеустрою на окремі соціальні верстви чи групи інтересів має ретельно враховуватися. Вигоди повинні бути не однобокими, а корисними суспільству в цілому.
3. Особиста та суспільна прийнятність. Заходи з організації використання землі мають бути суспільно прийнятні.
4. Забезпечення функції невиснажливого використання природних ресурсів. Екологічний аспект у землекористуванні є головною передумовою землевпорядного проектування, нанесення шкоди навколишньому природному середовищу повинно мінімізуватися,  а також мають передбачатися заходи щодо ліквідації спричиненої шкоди.
5. Гнучкість.    Стратегія    використання    земель   та    стратегії трансформування системи землекористування повинні передбачати можливість його пристосування до нових проблем, що виникають.

Отже, метою землевпорядного проектування є досягнення сталого розвитку територій, економічно обґрунтованих форм використання землі і простору, узгоджених з довкіллям і суспільними інтересами.

Функціями землевпорядного проектування землекористування є:

• соціо-еколого-економічний аналіз існуючого землекористування та природних просторів;
• аналіз актуальних форм використання землі й простору в їх суспільному зв’язку з урахуванням потенціалу, проблем та конфліктів;
• встановлення економічної доцільності, соціальної та природної узгодженості, а також погодження умов із системами землекористування;
• оцінювання переваг використання землі;
• оцінювання узгодженості  різних типів  землекористування  з багаторазовим використанням землі;
• мінімізація конфліктів використання земель;
• концептуальне обґрунтування заходів;
• розроблення форм використання земель та наслідків їх впливу на довкілля;
• оцінювання соціальних наслідків концептуальних заходів;
• визначення економічних та екологічних наслідків;
• створення концепції та планів дій найбільш ефективного і еколого-безпечного землекористування.

Під час проектування не можна надмірно зосереджуватися лише на одному аспекті, наприклад економічному. Сучасне землевпорядне проектування характеризується:

• демократичністю прийняття рішень;
• інтегруванням;
• комплексністю;
• творчістю;
• провокуючими діями з боку суспільства з метою видалення слабких сторін.

В процесі землевпорядного проектування має бути знайдено компромісні рішення щодо конкретного вирішення завдань землеустрою, вимог розвитку сталого землекористування і узгодження інтересів держави, громади та власників землі.

 

Землевпорядне проектування здійснює розроблення ефективних способів і доцільних форм використання землі та простору. Воно відрізняється масштабом на різних просторових базових поверхнях та відповідає їхньому гомогенному характеру. Базовим об’єктом землевпорядного проектування є форми використання землі в їх суспільному контексті, причому головними напрямами використання землі і простору є:

• території адміністративно-територіальних утворень;
• землі сільськогосподарського призначення;
• землі лісового та водного фондів;
• землі природно-заповідного та природоохоронного призначення;
• землі житлової та іншої забудови;
• землі рекреаційного, оздоровчого та історико-культурного призначення;
• землі промисловості, транспорту,  оборони та іншого призначення.

Обґрунтування виділення земель під об’єкти для цих напрямів використання становить мету проектування, що передбачає поєднання як головних форм землекористування, так і їх деталізування. Динамічним базовим об’єктом проектування землекористування та одночасно суб’єктом у цьому просторі (земля/ландшафт) є людина з її поведінкою та потребами, а також її діяльністю.

Можна виокремити різні форми землекористування, які при його проектуванні передбачає збереження загальносуспільних благ.

По-перше, використання землі можна контролювати, впливати законами на землевласників так, щоб певною мірою обмежити виснажливе використання ними своєї землі. Наприклад, у Великій Британії законодавство у сфері планування села і міста обмежує перехід земель сільськогосподарського використання у міське використання, в інших країнах застосовують декрети зонування для того, щоб контролювати тип та інтенсивність землекористування в певному районі.

По-друге, можна контролювати використання землі, якщо вона віддана не тільки в суспільну власність. Наприклад, більшість територій національних парків у розвиненому світі контролюється через власників. Важливим інструментом контролю за використанням земель є їх зонування та встановлення обмежень і обтяжень у землекористуванні.

По-третє, застосування не тільки прямого контролю, а й розроблення різноманітних фіскальних інструментів, зокрема грантів і субсидій для сприяння вирощуванню певних сільськогосподарських культур, чи