Основи землевпорядного проектування

Кінцева мета реформи – створення конкурентноздатного, в тому числі на міжнародному ринку, аграрного сектору, який забезпечував би селянам високий рівень доходів на основі висококваліфікованого ведення господарства, суспільству – продовольчу безпеку.

Етапи формування земельних та майнових відносин, що здійснюються згідно прийнятих законодавчо-нормативних актів.

У процесі реформування можна виділити три етапи:

перший етап — це роздержавлення земель, створення земель запасу, передача земель у колективну власність, проведення оцінки землі, виготовлення і видача державних актів на колективну власність. Ця робота завершена. 

другий етап закінчився розпаюванням на встановлених у законодавчому порядку принципах, колективних сільськогосподарських земель, виготовленням і видачею кожному члену КСП чи інших колективних підприємств сертифікатів на право на земельну частку (пай).

третій етап представляє собою процес об'єднання власників земельних часток і майнових паїв на новій основі і формування виробничих структур, здатних ефективно працювати в ринкових умовах. Він є найскладнішим, оскільки передбачає реорганізацію виробничих структур, структури управління, правових, економічних і трудових відносин в колективних сільськогосподарських підприємствах, і найвідповідальніший, оскільки земельна реформа зможе дати позитивні результати лише за умови, якщо, в кінцевому рахунку, сформуються ефективні господарські одиниці на нових принципах діяльності.

Організаційно-правові форми підприємницької діяльності.

Для обрання організаційно-правової форми новостворюваного підприємства слід керуватися чинним законодавством, зокрема законами України «Про господарські товариства», «Про підприємства в Україні», «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про фермерське господарство», «Про підприємництво». Серед передбачених чинним законодавством організаційно-правових форм підприємницької діяльності можна відзначити зокрема:

- акціонерне товариство;

- товариство з обмеженою відповідальністю;

- товариство з додатковою відповідальністю;

- повне товариство;

- командитне товариство;

- сільськогосподарський кооператив;

- фермерське господарство.

Крім того, Закон України «Про підприємництво» надає можливість здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

Підприємства вищезгаданих організаційно-правових форм є юридичними особами. Кожна з них має свої особливості, що обумовлюються кількістю засновників, ступінню їхньої участі в управлінні підприємством та розподілі прибутків, різною мірою відповідальності за зобов'язаннями підприємства та іншими факторами.

Акціонерним визнається товариство, що має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості. Акціонери викуповують акції, сплачуючи їх власним майном, майновими правами або грошима.

Розрізняють два види акціонерних товариств:

-  відкрите акціонерне товариство (ВАТ), акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах;

- закрите акціонерне товариство (ЗАТ), акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

В акціонерному товаристві статутний капітал поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості. Скільки у члена КСП є оплачених його майновими паями акцій, стільки він має голосів при прийнятті рішень, що стосуються діяльності товариства.

За борги підприємства акціонер відповідає тільки своїми акціями.

На свої акції при наявності прибутку в підприємстві він буде одержувати дивіденди.

Учасники створення акціонерного товариства не зобов'язані в ньому працювати.

Акціонерна форма власності є обов'язковою при реформуванні державних промислових та інших підприємств. Однак для реформування сільськогосподарських підприємств вона мало підходить, оскільки при виході з акціонерного товариства селянин одержує лише акції, а його земельна частка і майновий пай стають власністю акціонерного товариства. Акції до того ж у разі збитковості виробництва знецінюються.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) — це підприємство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

В даному товаристві статутний фонд розділений на процентні частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники мають кількість голосів, пропорційну до розміру їх часток у статутному фонді.

За борги підприємства учасники товариства несуть відповідальність у межах своїх часток у статутному фонді. Це значить, що якщо підприємство збанкрутувало, то його учасник втрачає свій майновий пай і належну йому частину приросту майна за період функціонування товариства.

Особливістю товариства з обмеженою відповідальністю є те, що при прийнятті загальними зборами основних рішень з діяльності товариства необхідна одностайність. Якщо у господарстві сотні чоловік, досягти цього важко, оскільки серед членів товариства буде чимало пенсіонерів і працюючих на стороні. За цієї обставини створюються труднощі в узгодженні інтересів і оперативному прийнятті рішень, що може негативно позначатися на результатах господарської діяльності колективу і особистих прибутках його членів.

Якщо товариство з обмеженою відповідальністю утворюється невеликою кількістю учасників (наприклад, до 30 чоловік), то слабкі сторони цієї форми господарювання виявляються менше.

Участь у створенні товариства з обмеженою відповідальністю не зобов'язує у ньому працювати.

Товариство з обмеженою відповідальністю найбільш ефективне,  якщо його створює невелика кількість учасників.

Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Товариство з додатковою відповідальністю відрізняється від ТОВ розміром та порядком відповідальності його учасників.

Створення, управління, розподіл прибутку та інші аспекти організації та діяльності даного товариства є аналогічними товариству з обмеженою відповідальністю.

Відмінність полягає лише в тому, що учасники даного товариства