Особливості фінансової діяльності

Перехід та реалізація права власності на акції здійснюються відповідно до законодавства України.

При створенні акціонерного товариства акції можуть бути розповсюджені шляхом відкритої підписки на них (у відкритих акціонерних товариствах) або розподілу всіх акцій між засновниками (у закритих акціонерних товариствах).

Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства зорганізується засновниками. Засновники в будь-якому випадку зобов'язані бути держателями акцій на суму не менше 25 відсотків статутного фонду і строком не менше двох років.

Засновники відкритого акціонерного товариства (емітенти) зобов'язані опублікувати відповідно до вимог чинного законодавства інформацію про випуск акцій, зміст та порядок реєстрації якої встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Строк відкритої підписки на акції не може перевищувати шести місяців.

Особи, які бажають придбати акції, повинні внести на рахунок засновників не менше 10 відсотків вартості акцій, на які вони підписалися, після чого засновники видають їм письмове зобов'язання про продаж відповідної кількості акцій.

Після закінчення вказаного у повідомленні строку підписка припиняється. Якщо до того часу не вдалося покрити підпискою 60 відсотків акцій, акціонерне товариство вважається незаснованим.

Особам, які підписалися на акції, повертаються внесені ними суми або інше майно не пізніш як через 30 днів. За невиконання цього зобов'язання засновники несуть солідарну відповідальність.

У разі, якщо підписка на акції перевищує розмір статутного фонду, засновники можуть відхиляти зайву підписку, якщо це передбачено умовами випуску. Відмова у підписці проводиться згідно з переліком передплатників з кінця переліку. У разі, якщо засновники не відхиляють зайву підписку, рішення про прийняття чи відмову зайвої підписки приймають установчі збори. При відмові засновниками або установчими зборами зайвої підписки внесені суми повертаються.

До дня скликання установчих зборів особи, які підписалися на акції, повинні внести з урахуванням попереднього внеску не менше 30 відсотків номінальної вартості акцій. На підтвердження внеску засновники видають тимчасові свідоцтва.

У випадках, коли всі акції акціонерного товариства розподіляються між засновниками, вони повинні внести до дня скликання установчих зборів не менше 50 відсотків номінальної вартості акцій.

Акціонерне товариство має право викупити у акціонера оплачені ним акції тільки за рахунок сум, що перевищують статутний фонд для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. Вказані акції повинні бути реалізовані або анульовані у термін не більше одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів провадиться без урахування придбаних акціонерним товариством власних акцій.

Акціонер у строки, встановлені установчими зборами, але не пізніше року після реєстрації акціонерного товариства, зобов'язаний оплатити повну вартість акцій.

У разі несплати у встановлений строк акціонер, якщо інше не передбачено статутом товариства, сплачує за час прострочки 10 відсотків річних від суми простроченого платежу. При несплаті протягом 3 місяців після встановленого строку платежу акціонерне товариство має право реалізувати ці акції в порядку, встановленому статутом товариства.

Акціонерному товариству забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з його господарською діяльністю.

Статут акціонерного товариства повинен містити відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій, строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками календарного року.

Акціонерне товариство має право збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю сплачені за вартістю не нижче номінальної.

Збільшення статутного фонду здійснюється в порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій.

Збільшення статутного фонду акціонерного товариства не більш як на 1/3 може бути здійснено за рішенням правління за умови, що таке передбачено статутом.

Зміни статуту, пов'язані із збільшенням статутного фонду, повинні бути зареєстровані органом, що зареєстрував статут акціонерного товариства, після реалізації додатково випущених акцій.

Статутами банківських та страхових установ, які є акціонерними товариствами, може бути передбачено інший порядок збільшення статутного фонду.

Рішення про зменшення статутного фонду акціонерного товариства приймається у тому ж порядку, що і про збільшення його статутного фонду.

Зменшення статутного фонду здійснюється шляхом зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій у їх власників з метою анулювання цих акцій.

Рішенням акціонерного товариства про зменшення розміру статутного фонду акції, не подані для анулювання, визнаються недійсними, але не раніш як через шість місяців після доведення до відома про це всіх акціонерів передбаченим статутом способом.

Акціонерне товариство відшкодовує власнику акцій збитки, пов'язані із змінами статутного фонду. Спори щодо відшкодування цих збитків вирішуються судом або господарським судом.

 

 

Організаційно-правова форма підприємства зумовлює певні особливості функціонування його фінансів.

Статус підприємства накладає визначені законодавством особливості на формування статутного капіталу, поточне фінансування, фондоутворення, порядок оподаткування, форми та методи фінансового контролю.

В економіці держави одночасно функціонують підприємства з різною формою власності, масштабами діяльності, галузевою приналежністю та місцем в об’єднанні підприємств.

Очевидно що й можливості фінансового забезпечення будуть відмінними для конкретного підприємства.

Власна справа засновується одноосібно підприємцем і є найпростішою формою організаційно-правової форми власності. Бізнес базується на індивідуальній (приватній) власності. Таке підприємство найлегше заснувати. поскільки процедура його створення не потребує великих витрат фінансових, трудових та часових ресурсів. Недоліком приватного підприємства є обмеженість фінансових ресурсів, хоч підприємство здатне розвиватися. Через низьку кредито- та платоспроможність падають шанси вистояти у конкурентній боротьбі, що часто приводить підприємство до банкрутства. Незважаючи на високий відсоток (80) від усіх існуючих організацій бізнесу, обсяг продажу на ринку таких підприємств становить лише 10 відсотків.

Товариство є продовженням власної справи до якої залучаються кілька осіб, що юридично оформляють свої партнерські відносини. Бізнес у товаристві базується на колективній власності з різною відповідальністю перед товариством. Така відповідальність може бути необмеженою або обмеженою для кожного з членів товариства. Товариство відносно легко створити, управління бізнесом дає бажані результати через високий ступінь спеціалізації та об’єднання капіталів власників. Недоліками такого підприємства можна вважати колегіальність управління, що породжує конфлікти серед власників. Вихід одного або декількох з членства у товаристві може викликати крах підприємства. Фінансові ресурси обмежені в порівнянні з фінансовими ресурсами корпорацій.

Корпорація є найбільш досконалою формою господарювання. У світі ця форма організації бізнесу домінує. Організувати корпорацію може одна особа або група осіб. Юридично корпорація повністю відокремлена від її власників. Корпорація має розвинуту управлінську структуру (зокрема є фінансова служба, що складається з фінансових менеджерів на чолі з фінансовим директором). Найбільш поширеною формою корпорації є створення акціонерних товариств. Власники корпорації – акціонери, які несуть обмежену відповідальність за результати своєї діяльності і несуть ризик на суму куплених акцій. Позов можна звернути лише до самого товариства, і аж ніяк до його власників. Але і ця форма бізнесу має певні недоліки, серед них:

• складна процедура створення корпорацій;
• можливість махінацій зі сторони керівництва корпорацією через відстороненість її власників від управління та слабким контролем з їх боку;
• забюрократизована система прийняття рішень (доленосні для корпорації рішення приймаються зборами акціонерів не завжди ефективні та вчасно);
• подвійне оподаткування - спочатку прибутку корпорації, а потім дивідендів – доходу акціонерів.

 

 

Управління грошовими коштами підприємства є складовою частиною фінансового управління, і від його ефективного здійснення залежить здатність підприємства функціонувати й розвиватися. Підприємство розробляє систему і форми обліку, звітності і контролю господарських операцій, затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації.

Рух коштів підприємств, постійна зміна активів, у які вони вкладаються, обов'язково пов'язані з виникненням фінансових відносин підприємства як суб'єкта ринкових відносин з постачальниками, покупцями, з державою (головним чином у межах податкового законодавства), з банками, власниками (акціонерами) тощо, а також фінансових відносин всередині підприємства з його працівниками, з приводу розподілу основних і оборотних коштів між структурними підрозділами, з приводу використання прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства після сплати податків та інших обов'язкових платежів, з приводу безлічі інших економічних і соціальних явищ дійсності. У зв'язку з цим з певністю можна твердити, що не існує жодних сторін діяльності підприємства, жодних управлінських рішень, що безперервно приймаються для її здійснення, як би, на перший погляд, вони не були віддалені від суто фінансових процесів (наприклад, зміна технології виробництва, запровадження того чи іншого режиму робочого дня, запровадження нормативної бази використання трудових і матеріальних ресурсів чи системи контролю за її дотриманням, кадрові перестановки тощо), які не були б пов'язані з фінансовою діяльністю підприємства. Все це дає підставу розглядати всі, без винятку, сторони діяльності підприємств через призму фінансів, фінансового результату, а господарську діяльність підприємств — як фінансову діяльність.