Особливості історичної стилізації в романі «Орда» Романа Іваничука

У статті з’ясовано сутність поняття «стилізація» загалом та «історична стилізація» зокрема, здійснено лінгвістичний аналіз засобів, використовуваних для формування історичного тла, створення відповідного темпорального простору, відображення колориту епохи. 

Ключові слова: стилізація, історична стилізація, темпоральний простір, історизми, антропоніми, документальне власне датування.

 

In the article reveals general essence of the "stylization" concept and "historical stylization" in particular. It also gives linguistic analysis of linguistic means used to form the historical background and to arrange appropriate temporal space in depicting peculiarities of the epoch.

Key words: stylization, historical stylization, temporal space, historicism, anthroponyms, documentary properly dating.

 

Постановка проблеми. Роман Іваничук належить до когорти тих видатних митців, якого справедливо називають «літописцем епохи». Переважна частка його письменницького доробку репрезентує історичні події, пов’язані з життям і боротьбою українського народу, формує національну свідомість, апелює до самосвідомості, зберігає й утверджує історичну пам’ять, відроджує духовно й активізує почуття гордості за героїчне минуле і моральний вибір наших прадідів. Його історична романістика – цілісна епічна розповідь про вузлові для української нації історичні події, починаючи з ХV століття і донині, – дає змогу провести паралелі між минулими і сучасними подіями, сприяє кращому розумінню останніх, бо, перефразовуючи загальновідомий вислів, кожне наступне покоління має вчитися на помилках своїх попередників, ураховувати історичний досвід, аби трагічні сторінки історії не повторилися в майбутньому.

Творчість Романа Іваничука вирізняється як специфічним осмисленням історичної дійсності, так і авторською манерою її художньої репрезентації, що залежить від світосприймання та світовідчуття митця й маніфестується сукупністю відповідних мовно-виражальних засобів, які потребують належної уваги з боку фахівців. Адже, як справедливо зауважує Г. Городиловська, 

«… вона (мова історичних творів Р. Іваничука – Ж. К.) містить усе багатство мовних засобів…», що «…виявляють творчу індивідуальність прозаїка, характеризують його своєрідну й специфічну манеру письма, яка полягає в оригінальному поєднанні, з одного боку, історизмів, архаїзмів, що є характерною рисою мови художніх творів на історичну тематику, а з іншого, – науковості, підкресленої інтелектуалізації мовлення, які досягаються добором засобів наукового стилю» [4, с. 64]. До того ж історична романістика письменника дає цінний фактичний матеріал для осмислення низки й інших проблем, а саме: художній текст як об’єкт лінгвоісторичного коментування, історична / темпоральна стилізація, засоби історичної стилізації, засоби художньої темпоральності, засоби організації темпорального простору, історичне тло та темпоральна сітка, зміни в семантичній структурі хронологічно маркованої лексики тощо.

Аналіз останніх досліджень. Творчий доробок Р. Іваничука, безумовно, викликав і викликає зацікавлення не лише низки читачів, але й науковців, передусім літературознавців (С. Андрусів, В. Дончик, М. Жулинський, 

М. Ільницький, Ю. Покальчук, В. Яворівський та ін.), принагідно й мовознавців (Г. Гайдученко, Г. Городиловська, А. Мяло та ін.). Хоч ґрунтовних наукових розвідок, які репрезентували б лінгвістичний аспект дослідження, поки що немає. У поодиноких статтях ідеться передусім про факти функціонування термінологічної лексики в мові історичних творів Романа Іваничука [4], про специфіку функціонування в художніх творах письменника елементів публіцистичного стилю на лексичному мовному рівні – суспільно-політичної лексики, з’ясовуються прийоми використання таких засобів [5], про особливості використання тюркізмів, їхню семантику [8] і т. ін. З’ясуванню семантичної та стилістичної характеристики хронологічно маркованої лексики (архаїзмів та історизмів), зокрема й на матеріалі творів Р. Іваничука «Манускрипт з вулиці Руської», «Черлене вино», «Вода з каменю», присвячена дисертаційна праця Г. Гайдученко [3].

Мета і завдання. Мета пропонованої наукової розвідки полягає в тому, аби на матеріалі історичного роману «Орда» виявити особливості історичної стилізації, засоби створення відповідного темпорального простору. Задля цього варто розв’язати такі завдання, як-от: з’ясувати сутність поняття «стилізація» загалом та «історична стилізація» зокрема, здійснити лінгвістичний аналіз засобів, використовуваних для формування історичного тла, для відображення колориту епохи.

Виклад основного матеріалу. Стилізація є як однією з найсуперечливіших наукових категорій і передусім тому, що її пов’язують не лише з лінгвістикою, але й із іншими гуманітарними царинами. Звідси, відповідно, і різнобій у витлумаченні самого поняття, наприклад, у літературознавстві – свідоме наслідування творчої манери певного письменника, зовнішніх формальних ознак його стилю, певного фольклорного чи літературного жанру, стилю чи напряму; у музикознавстві – відтворення композитором типових рис якого-небудь стилю іншої епохи чи творчої орієнтації; в архітектурознавстві – використання архітектурних стилів, форм, елементів попередньої епохи, їх наслідування тощо (пор.: 1. Надання творові мистецтва характерних рис якого-небудь стилю, особливостей чиєїсь творчої манери і т. ін. // Застосування умовно-декоративних прийомів зображення в образотворчому мистецтві. // Відтворення колориту якої-небудь епохи в образах і стильових особливостях літературного твору. 2. Твір мистецтва, який за формою є наслідуванням певного стилю [1, с. 1195]). 

Немає одностайності у витлумаченні стилізації з лінгвістичних позицій. У першому разі стилізацію пов’язують із проблемами перекладу й кваліфікують як «уживання в перекладі таких мовних засобів, які не мають стилістичних відповідників у тексті оригіналу» [9, с. 600]. В іншому – під стилізацією розуміють «свідоме переймання мовних ознак певного стилю, жанру, характерних для відповідної історичної доби, етнографічно-діалектного чи соціального середовища, для індивідуально-авторської стильової манери» [9, с. 599], «стилістичний прийом наслідування стилю характерними для певної епохи чи соціального середовища ознаками, манерою мовлення, стилістичними засобами» [7, с. 450], що загалом уможливило її диференціацію на так звану