Особливості консультування абонентів, які пережили втрату

Фізичні симптоми страждання – це загальне явище, особливо серед дітей. Якщо причиною смерті був інфаркт, абоненти скаржаться на стискання в грудях, біль, який поширюється від щелепи вниз до лівої руки, і інші симптоми, які мали місце в померлих.

Занепокоєння – людям, які втратили близьких, часто сняться яскраві сни, у яких вони бачать або чують втрачених близьких людей. Може бути і спіритичне занепокоєння, яке виражається, наприклад, такими словами: «Де зараз мій коханий?» або «Чи щасливий він/вона?», «Як може він/вона перебувати у світі, знаючи, що я так страждаю?» або «Чи будемо ми разом, коли я помру?». Іноді це відчуття приймає форму страху перед божою карою, що може викликати додаткові втрати. Багато абонентів глибоко стурбовані можливістю «забуття» своїх улюблених, що виражається в тому, що навряд чи вони зможуть згадати, як ця людина посміхалася або її голос.

Ворожість – роздратування звичайно починається на шостому тижні після смерті близької людини і триває біля двох тижнів. Іноді воно виливається навмання, іноді на когось конкретно. Найчастіше мішенями є бог, лікарі, священик і сам померлий. Звичайно людину охоплює сум'яття від сили роздратування, яка нахлинула на неї, вона уважає, що так не личить поводитися, але позбутися від цього почуття не може. У цьому випадку буває корисно відредагувати їх.

Провина – іноді вона реальна, часто надумана або перебільшена, але консультанту завжди необхідно ставитися до неї з великою серйозністю. Смерть підсилює проблеми, які мали місце у взаємовідносинах, а малопомітні колись проблеми перетворюються тепер у непереборну перешкоду. Слово «повинен» не сходить із вуст, перетворюючись на самокритикування: «Я повинен був зробити це» або «Я не повинен був цього робити». Згодом раціональне пояснення пом'якшить почуття провини, але до цього консультант повинен пом’якшувати його сам.

Страх – це може бути і страх спати в тій же постілі або кімнаті; страх залишити житло або продовжувати жити в тому же будинку. Люди бояться самотності, яка приходить разом зі смертю, і в той же час бояться зав'язати нові відносини. Тут може бути і побоювання ніколи більше не випробувати радості або веселощів так, щоб вони не супроводжувалося почуттям провини. Для людини, яка почуває себе дуже непевно без свого близького, життя повне страхів.

Лікування пам'яті – всі люди, які перенесли важку втрату, живуть між гарними і поганими спогадами. Часом здається, що прийшов час самокритики, оскільки в пам'яті відновлюються всі негативні аспекти взаємин. Однак і більш щасливі моменти виявляються занадто хворобливими, і так може тривати багато місяців, поки не наступить примирення, оскільки лікування криється в самих спогадах. Коли ці спогади почнуть приносити менше страждань, людина знову знайде здатність сприймати навколишній світ у його реальності.

Прийняття – існує розходження між прийняттям реальності смерті і забуттям померлого. Як і будь-яка серйозна травма, смерть близької людини залишає на душі рубець, шрам. Згодом біль вщухає, і зрештою до рани можна доторкатися, згадувати і прийняти її, як уже прожиту, нову частину цього життя. На це може піти два і більше роки, залежно від емоційної близькості даної людини з померлим.

Незважаючи на те, що горе – нормальне відповідне почуття на втрату близької людини, іноді воно може породжувати досить дивні реакції, які викликають побоювання. Кожна людина переносить страждання своїм власним унікальним чином, але консультант повинен вміти заспокоїти абонента, пояснити, його поведінка є типовою для пережитого стану і тому з ним усе в порядку. Не всі із цих проявів розумні, деякі доводиться змінювати, але всі вони доступні розумінню й не вказують на «божевілля». Телефонному консультанту необхідно відрізняти нормальні і патологічні прояви і реакції, щоб вчасно змінити русло розмови або застосувати окремі види терапії.

Типові симптоми горя (нормальні) :

Порушення сну.

Анорексія – різка втрата або збільшення ваги.

Подразливість.

Складнощі з концентрацією уваги.

Втрата інтересу до новин, роботи, друзів, церкви і т. д.

Пригніченість.

Апатія і відчуження; самотність.

Плач.

Самокритика.

Суїцидальні думки.

Соматичні симптоми

Почуття втоми.

Застосування медикаментів (снотворних або заспокійливих).

Галюцинації, ототожнення з померлим або відчуття його присутності.

Нетипові симптоми (патологічні) :

Тривалі переживання горя (кілька років).

Затримка реакції на смерть близького (немає вираження страждань протягом 2 і більше тижнів).

Сильна депресія, яка супроводжується безсонням, напруга, гіркі докори на свою адресу і необхідність самокритики.

Поява хвороб психосоматичного характеру, таких як виразковий коліт, ревматичний артрит, астма.

Іпохондрія: розвиток симптомів, від яких страждав померлий.

Гіперактивность: людина починає розвивати кипучу діяльність, не відчуваючи болю втрати.

Яскрава ворожість, спрямована проти конкретних людей, часто супроводжувана погрозами, однак тільки на словах.

Неадекватна нормальному соціальному і економічному існуванню поведінка. Може бути повна зміна стилю життя.

Стійкий дефіцит ініціативи, нерухомість.

Слабковиражені емоції; нездатність емоційно відчувати.

Різкі переходи від страждань до самозадоволення за короткі проміжки часу. Можливе виношування суїцидальних планів.

Зміна відношення до друзів і родичів; подразливість, небажання набридати, відхід від соціальної активності; прогресуюча самотність.

Розмови про суїцид, возз'єднання з померлим, про бажання з усім покінчити.

Кліше, яких варто уникати консультантові під час сеансу:

«На все воля божа». Людина не є настільки всезнаючою, щоб визначати волю божу, до того ж більшості людей це ні до чого. Така заява змальовує бога як якусь жорстоку і порочну силу, що забирає людину від її близьких без усякого розбору.

«Мені знайомі Ваші почуття». Кожна людина унікальна, і всі взаємині єдині у світі. Ми не можемо знати, що почуває інша людина, зіштовхнувшись зі смертю, оскільки ніколи не зможемо пережити її почуття.

«Уже пройшло три тижні з його/її смерті. Ви ще не заспокоїлися?» Не існує ліміту часу, відпущеного стражданню. Прийнято вважати, що переживання горя може тривати від шести місяців до двох років, хоча не виключені відхилення і у один, і в інший бік.

«Дякуйте богові, що у вас є ще діти (дитина) «. Навіть якщо в родині є ще діти, батьки важко переносять смерть дитини. Це не зменшує їх любові до дітей, що залишилися, а просто відбиває втрату конкретних взаємин.

«Бог вибирає кращих». Це означає, що всі на землі, включаючи і цю конкретну людини, не настільки гарні в очах бога. І знов-таки бог не піклується про страждання, які заподіює близьким.

«Вибачте». Це дуже розповсюджена автоматична реакція на повідомлення про чиюсь смерть. Ми просимо вибачення за те, що життя закінчене, що люди переживають горе, за те, що нам нагадали про те, що всі ми смертні. Однак, для людини, яка переживає втрату близького, ці слова вимагають відповіді, яка пролунала б недоречно. Що можемо ми сказати у відповідь на «вибачте», «дякую», «усе в порядку», «розумію»? У цій ситуації немає адекватної відповіді, і коли людина знову і знову чує «вибачте», ці слова швидко стають порожніми і безглуздими.

«Ви повинні бути сильними заради своїх дітей, дружини (чоловіка) і т. д. «. Страждаючій людині немає необхідності бути сильною заради будь-кого, крім самої себе. Переконуючи людей бути сильними, ми тим самим вмовляємо їх відректися від реальних емоцій. Це може привести до інших проблем.

Наведемо основні прохання до телефонного консультанта людей, які пережили втрату:

«Дозвольте мені просто поговорити». Ці люди хочуть говорити про померлого, причину смерті, і про свої почуття у зв'язку із цим. Їм хочеться проводити довгі години в спогадах, сміючись і плачучи. Вони хочуть розповісти про життя померлого однаково кому, тільки б слухали. У випадку насильницької смерті їм необхідно ще раз перебрати всі дрібні подробиці доти, доки вони перестануть лякати їх і дадуть їм спокій, тоді вони зможуть оплакувати свою втрату.

«Запитайте мене про нього/неї». Ми часто уникаємо розмов про померлого, але близькі інтерпретують таку поведінку як забуття або небажання обговорювати саму смерть. Це демонструє рівень нашого дискомфорту, але не нашої турботи про близьких померлого. «На кого він/вона був схожий?», «Чи є у Вас фотографія?», «Що він/вона любив робити?», «Які Ваші найприємніші спогади пов'язані з ним/нею?». Це тільки кілька питань, задавши які, консультант може виявити свій інтерес до проблеми.

«Підтримайте мене і дозвольте мені виплакатися». Немає більшого подарунка, який консультант може подарувати вбитій горем людині, чим сила моральної підтримки. Люди плачуть, їм необхідно плакати, і набагато краще робити це в обстановці розуміння, ніж наодинці. Страждаюча людина завжди вправі не прийняти допомогу, що не заважає щонайменше запропонувати її.

«Не лякайтеся мого мовчання». Бувають випадки, коли люди ніби завмирають, беззвучно дивлячись у простір. Немає потреби заповнювати тишу словами. Ми повинні дозволити їм поринути у свої спогади, якими б болючими вони не були, і бути готовими продовжити розмову, коли абонент повернеться в стан «тут і зараз». Консультанту не потрібно знати, де людина була і про що думала. – він повинен потурбуватися, щоб людині було комфортно. Більшу частину часу люди навряд чи можуть виділити свої спогади у підходящі слова і будуть вдячні за те, що ви просто були з ними поруч у цій тиші.

 

 

Белановский С. А. Методика и техника фокусированного интервью. – М. : Наука, 1993.

Кристенсон Т. Модель решения проблемы. //Вестник РАТЭПП. – СПб. – 1993. №1-2.

Моховиков А. Н. Телефонное консультирование: 2-е издание, переработанное и дополненное. – М. : Психея, 2001.

Руководство по телефонному консультированию. Metro Crisis Line, Москва-Портленд, 1996.

Хэмбли. Г. Телефонная помощь. Руководство для тех, кто желает помогать по телефону. / пер. Ю. Донец, ред. Моховиков А. М. – Одесса: Шпиль, 1993.