Особливості моделі системи управління безпечністю харчових продуктів за ISO 22 000:2005 та необхідність впровадження стандартів ISO серії 22 000 в Україні

 

Вступ

1. Глобалізація світової економіки

2. Система управління безпечністю харчових продуктів за ISO 22 000: 2005

3. Необхідність впровадження стандартів ISO серії 22 000 в Україні

Висновок

Список літератури

 

 

Прогрес суспільства, особливо в останні десятиліття, супроводжується різким зростанням рівня ризиків для безпечного життя людини, зумовленим подальшим ростом виробництва. Одночасно та пропорційно суспільство збільшує вимоги і гарантії щодо безпечності виробленого продукту для людини.

Харчові продукти та умови і засоби їх виробництва зазвичай є основними джерелами ризиків, які в останні десятиліття були об'єктом особливої уваги фахівців.

Саме тому методології забезпечення якості що ґрунтувалися на концепціях „бездефектного виробництва” та „видів і наслідків відмов”, які в 60-х роках минулого століття широко використовувались в США, СРСР і європейських країнах для зменшення собівартості перш за все особливо важливих видів продукції оборонної та електронної техніки, були прийняті суспільством за основу формування вимог до систем управління безпечності харчових продуктів (СУБХП), заснованих на принципах НАССР (Hazard Analysis and Critical Control Points).

НАССР – Аналіз небезпечних чинників і критичної контрольної точки – сьогодні є концепцією що ґрунтується на оцінюванні і управлінні небезпечними чинниками будь-якої ланки харчового ланцюга (від вирощування, переробки до кінцевого виробництва та роздрібної торгівлі), застосування якої знижує рівні ризиків виникнення небезпек для життя і здоров'я споживачів харчової продукції.

У країнах Європейського Союзу роботи з впровадження систем управління безпечністю харчових продуктів (далі СУБХП), заснованих на принципах НАССР, інтенсивно розпочались після прийняття в червні 1993 р. Директиви про гігієну харчових продуктів [1], в якій від підприємства харчової промисловості вимагається впровадження принципів НАССР.

 

 

Відповідно Директиви у кожній країні ЄС були розроблені національні регламенти та стандарти, завдяки втілення яких стало можливим як проведення сертифікації СУБХП (як підтвердження третьою стороною впровадження принципів НАССР), так і контроль виконання вимог НАССР з боку уповноважених урядами органів.

В Україні загальнодержавна концепція впровадження принципів НАССР в стадії формування. Закон України „Про якість і безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини” регламентує здійснювати заходи щодо поетапного впровадження СУБХП на підприємствах харчової промисловості.

Принципи НАССР можуть бути складовою багатьох можливих стандартних вимог щодо СУБХП. Так до 2005 року було сформовано цілу низку національних стандартів щодо СУБХП, які дещо відрізнялися за змістом, але безумовно включали всі сім принципів НАССР. І в Україні в 2003 році вийшов національний стандарт ДСТУ 4161 [2].

Глобалізація світової економіки та формування спільних ринків збуту зумовили необхідність вирішення проблеми взаємного визнання результатів оцінки відповідності, в тому числі і результатів сертифікації СУБХП в різних країнах світу. Яскравим прикладом гармонізації вимог до СУБХП на міжнародному рівні є прийняття у 2005 році міжнародного стандарту ISO 22000 („Food safety management – Requirements throughout the food chain”) [3], який узагальнив накопичений досвід впровадження принципів НАССР в різних країнах світу в рамках існуючого спектру національних стандартів.

Вважаючи на те, що в Україні більше 30% працездатного населення так чи інакше задіяне в вирощуванні, виробництві чи реалізації саме харчових продуктів (включаючи виробництво відповідного обладнання та розробку технологій) стає зрозумілим нагальна необхідність широкомасштабного впровадження СУБХП.

Впровадження СУБХП на підприємствах розвинутих країн світу проводилося не під тиском „розпорядження зверху”, а в першу чергу з метою підвищення конкурентоспроможності, представлення замовникам та суспільству більш дійових доказів гарантій безпечності вироблених продуктів.

Одночасно міжнародні стандарти ISO серії 9000 на системи забезпечення якості та менеджменту якості [7, 8] завойовували все більшу популярність серед організацій, в т. ч. і виробників харчових продуктів. Очевидні переваги від впровадження системного підходу, циклу Демінга і взагалі принципів менеджменту, покладених в основу моделі ISO 9001: 2000, універсальність застосування, зручна можливість сертифікації (підтвердження відповідності роботи організації вимогам ISO 9001: 2000), можливість взаємного визнання результатів сертифікації за „єдиними” міжнародними вимогами обумовили як широке впровадження самого стандарту ISO 9001: 2000, так і впровадження основних ідей менеджменту якості в стандартах, що в т. ч. охоплювали і вимоги до управління (див. рис. 1). Так в 2001 р. було прийнято ISO 15161 [9] – настанови із застосування ISO 9001 у харчовій промисловості, в якому відображена спроба об'єднати принципи НАССР із загальною ідеологією систем управління моделі ISO 9001. Все ж таки наявність спектру різних національних стандартів на СУБХП не сприяло взаємному визнанню результатів сертифікації систем НАССР.

 

 

Рис. 1. Структура вимог стандартів, заснованих на моделі менеджменту якості за ISO 9001: 2000

 

Отже, накопичений досвід впровадження принципів НАССР та необхідність застосування системного підходу до управління безпечністю харчових продуктів обумовили прийняття у вересні 2005 р. підготовленого технічним комітетом ISO/TC 34 “Food Products” (Харчові продукти) міжнародного стандарту ISO 22000: 2005 [3]. У стандарті узагальнено найсучасніші міжнародно визнані вимоги до систем управління безпечністю харчових продуктів (СУБХП).

Після публікації [3] з особливою актуальністю постає питання стосовно проведення порівняльного аналізу вимог національного стандарту ДСТУ 4161 з сучасними міжнародно визнаними вимогами до систем управління безпечності харчових