Особливості мотивації політичного лідерства/керівництва

Роль особистості в політиці розглядається в умовах політичної системи, яка є структурованою і складається з певної множинності індивідів які об’єднані в групи. Проте одна справа політичні лідери чи люди, наділені різного роду політичною владою, інша річ – пересічні індивіди, з яких складається суспільство. Оскільки, різні люди виконують різні політичні ролі та функції.

Як вважає чимало дослідників, сама природа лідерства означає те, що важливими для нього є такі риси, як комунікабельність, потреби у владі і в досягненнях. Зокрема, йдеться про те, що лідерів від нелідерів відрізняють риси, які характеризують їх мотиваційну сферу: потяги (потреби в досягненнях, честолюбство, енергія, наполегливість, ініціатива) ; мотивація лідерства (персоніфікована чи соціалізована). Так, персоніфікована мотивація лідерства характерна для осіб, які прагнуть влади заради її самої, бажають домінувати над іншими і часто зацікавлені в статусі і атрибутах влади. А лідери, які мають мотивацію до соціалізованої влади, щоб досягнути бажаних цілей, більше прагнуть до співробітництва з іншими (а не до домінування над ними). Зрозуміло, що для підлеглих, учнів і організації в цілому, лідери, які прагнуть до соціалізованої влади, більш корисні [D. L. Kirkpatrick, J. D. Kirkpatrick, 2006].

Як вже підкреслювалось, поведінка і діяльність лідера є полімотивованоюю. Найчастіше науковці виділяють такі важливі для лідерської поведінки потреби: потребу в досягненнях, потребу у владі, потребу в афіліації. Розглянемо їх. Головною ознакою потреби в досягненнях є поведінка, яка спрямована на досягнення. Д. Макклелланд (2007) і Дж. Аткінсон (1964) в своїх дослідженнях проаналізували структуру потреби в досягненні, умови її формування і впливу на поведінку. На їх думку, ця потреба має відношення не тільки до досягнення своїх цілей, а й до майстерності, маніпулювання, подолання перешкод, встановлення високих стандартів роботи, змагань, перемог над кимось. За їх спостереженнями, люди, які прагнуть до певних досягнень, досить часто, щоб досягнути своєї мети, шукають саме влади. Висока потреба в досягненні може проявлятися в сильній орієнтації на задачу, при цьому, неуспіх на початку робить для них цю задачу ще більш привабливою. Вмотивовані на досягнення особи розглядають інших людей в своєму оточенні чи групу в якості чинника допомоги чи, навпаки, перешкоди для їх досягнень. При цьому, вони надають переваги своїй незалежності і уникають таких міжособистісних відносин, які можуть привести їх до залежності від інших. Поглиблюючи теорію мотивації досягнення, Дж. Аткінсон виділяє два мотиви, які пов’язані з потребою в досягненні: мотив на досягнення успіху і мотив на уникнення невдачі, причому, обидва ці мотиви розглядаються в контексті вірогідності успіху. Емоційні переживання і після успіху, і після невдачі залежать від суб’єктивних очікувань людини відносно її можливостей досягнути певного успіху. На оцінку суб’єктивної вірогідності наслідків впливає відносна сила мотивів, тобто: більш високий мотив досягнення успіху буде сприяти більш високій оцінці вірогідності цього успіху.

Потреба в досягненні потребує активності від людини. Багато в чому ця потреба формується в онтогенезі. З потребою в досягненні тісно пов'язаний рівень домагань особистості. І від того, наскільки особистісно значущою буде та чи інша мета для особистості, буде залежати і рівень вдоволення від досягнення цієї мети, а значить і рівень вдоволення самої потреби в досягненні. Щоб більш менш коректно орієнтуватися у політик чній поведінці особи необхідно знати її цілій те, на скільки вона застосовує принцип «мета виправдовує засоби» в своєму житті.

Багато цікавої інформації щодо пояснення лідерської поведінки дає такий напрямок психології, як мотивація досягнень. Треба сказати, що це один із фундаментальних напрямків в сучасній психології. В останні роки в мотивації досягнень все більшу увагу звертають на комплексні когнітивно-афективні процеси, які лежать в основі людської мотивації і впливають на успішність в продуктивній діяльності; крім того, робляться спроби побудови інтегральної картини, яка заснована на аналізі взаємодії людини з середовищем.

У сучасній психології мотивації досягнень розроблено багато моделей мотивації, деякі із них можуть поглибити наші уявлення про мотивацію лідерської поведінки. Так, Г. Мюррей, М. Селігман і інші [27] вважають, що мотивація досягення є генералізованим, стабільним утворенням, яке більш менш рівномірно розподілено по різним видам діяльності, які традиційно вважаються «досягницькими» (навчання, громадська робота, професійна діяльність, спорт, політика), так і тих, які стосуються взаємодії з людьми, міжособистісних стосунків тощо. Інші дослідники вважають, що мотиваційні змінні є багато в чому ситуаційно специфічними утвореннями і змінюються з часом.

Ще одна точка зору на це питання – мотивація досягнення має специфічні особливості, які залежать від конкретної сфери активності індивіду. Наприклад, Х. Д. Шмальт (1976) виділяє шість незалежних сфер, в яких може проявлятися мотивація досягнення: дільність фізична, музична, навчальна, спортивна, самоствердження і діяльність по наданню допомоги.

Д. Сервон (2003) показав, що при оцінці людиною власної ефективності у будь-якій ситуації