Особливості пізнавальної сфери дитини в ранньому, шкільному та юнацькому віці

Довгострокова пам'ять як відбиття колишнього досвіду, збереженого не у дзеркальному, а у зміненому вигляді завдяки виникаючій особистій позиції і емоційній оцінці того, що відбувалося, розвивається саме в той період, коли дитина починає будувати образи уяви і відчувати себе джерелом уяви.

До трьох років спогади про самого себе і про навколишніх звичайно не зберігаються, тому що до цих пір дитина не може розглядати послідовність подій у контексті часу, життя, у єдності і тотожності «Я». Тільки тоді, коли в дитини складається перший абрис дитячого світогляду, відбувається акумулювання закону амнезії раннього віку.

Перехід від дитинства до раннього дитинства пов'язаний з розвитком нового відношення до світу предметів – вони починають виступати для дитини не просто як об'єкти, зручні для маніпулювання, а як речі, які мають певне призначення і певний спосіб використання, тобто у тій функції, яка закріплена за ними у суспільному досвіді. Основні пізнавальні інтереси дитини переносяться в область оволодіння все новими і новими діями з предметами, а дорослий набуває ролі наставника, співробітника і помічника. Протягом усього періоду раннього дитинства здійснюється перехід до предметної діяльності, специфіка якої полягає в тому, що тут дитині вперше відкриваються функції предметів: призначення речей є їх прихованими властивостями. Функції предметів не можуть бути виявлені шляхом простого маніпулювання. Так, дитина може нескінченне число разів відкривати і закривати дверцята шафи, як завгодно стукати ложкою об підлогу – цим вона ні на крок не просунеться у пізнанні функцій предметів. Тільки дорослий здатний, у тій або іншій формі, розкрити дитині, для чого служить той або інший предмет, яке його функціональне призначення.

Дитина, завдяки дорослому, відразу входить у світ постійних предметів. Вона засвоює постійне призначення предметів, закріплене за ними суспільством, яке, у цілому, не змінюється залежно від даного моменту. Це, звичайно, зовсім не означає, що, засвоївши ту або іншу предметну дію, дитина завжди вживає предмет тільки за призначенням. Так, навчившись черкати олівцем по папері, вона зможе разом з тим катати олівці або будувати з них колодязь. Але важливо те, що дитина при цьому знає основне призначення предмета. Коли дворічний пустун, наприклад, надягає на голову свій черевичок, він сміється, тому що розуміє невідповідність виконуваної дії призначенню черевика.

На перших щаблях розвитку предметної діяльності дія і предмет дуже суворо пов'язані між собою: дитина здатна виконати засвоєну дію тільки з тим предметом, який для цього призначений. Якщо їй пропонують, наприклад, зачесатися паличкою або попити з кубика, вона виявляється просто не в змозі виконати прохання – дія розпадається. Таку змогу дає лише поступове відділення дії від предмета, у результаті чого діти раннього віку отримують можливість виконати дію з невідповідними їй предметами або використати предмет не за прямим призначенням.

Таким чином, зв'язок дії з предметом проходить три фази розвитку. На першій з предметом можуть виконуватися будь-які відомі дитині дії. На другій фазі предмет використовується тільки за прямим призначенням. Нарешті, на третій фазі відбувається як ніби повернення до старого, вільного вживання предмета, але на зовсім іншому рівні: дитина знає основну функцію предмета.

У зв'язку з оволодінням предметною діяльністю змінюється характер орієнтування дитини у нових для неї ситуаціях, при зустрічі з новими предметами. Якщо у період маніпулювання дитина, одержавши незнайомий предмет, діяла з ним всіма відомими їй способами, то згодом її орієнтування спрямоване на з'ясування того, для чого цей предмет служить, як його можна використати. Орієнтування типу «що таке?» змінюється орієнтуванням типу «що з цим можна зробити?».

Починаючи виконувати правила користування предметами, дитина психологічно входить у світ постійних речей: предмети виступають для неї як речі, що мають певне призначення і певний спосіб вживання. Малят навчають тому, що предмет у повсякденному житті має постійне значення, закріплене за ним суспільством. Маленькій людині ще не дають зрозуміти, що значення предмета в екстремальній ситуації може змінюватися.

Для дитини раннього віку стає важливим використати предмет за його функціональним призначенням. Результати досліджень, отримані у реальних ситуаціях, показали, що діти раннього віку міцно засвоюють суспільні способи вживання речей і порушувати правила користування предметом явно не хочуть.

Поліфункціональні предмети виступають для дитини раннього віку як засіб оволодіння заміщеннями. Дії заміщення звільняють дитину від консервативної прихильності до функціонального призначення предмета у світі постійних предметів – вона починає знаходити свободу дії з предметами.

До кінця раннього дитинства (на третьому році життя) починають складатися нові види діяльності, які досягають розгорнутих форм за межами цього віку і починають визначати психічний розвиток. Це гра і продуктивні види діяльності (малювання, ліплення, конструювання).

Гра як особлива форма дитячої діяльності має свою історію розвитку, пов'язану зі зміною положення дитини в суспільстві. Не можна пов'язувати гру дитини з так званою грою дитинчат тварин, яка є вправлянням інстинктивних, спадкових форм поведінки. Ми знаємо, що людська поведінка не має інстинктивної природи, а зміст своїх ігор діти беруть з навколишнього життя дорослих.

На перших щаблях розвитку суспільства основним способом добування їжі було збирання із застосуванням примітивних знарядь для викопування їстівного коріння. Діти з перших років життя включалися