Особливості розвитку третейського судочинства на українських землях у XII-XIX століттях

 

Котвяковський Ю. О., старший викладач кафедри правосуддя

Сумський національний аграрний університет

Стаття присвячена дослідженню проблем становлення третейського судочинства як альтернативного способу вирішення майнових спорів на українських землях у ХУП-ХІХ ст. Проаналізовано норми поточного законодавства вказаного періоду й розкрито особливості розгляду справ третейськими судами.

Ключові слова: судочинство, третейські суди, третейський розгляд, майнові спори, рішення третейських судів.

Статья посвящена исследованию проблем становления третейского судопроизводства как альтернативного способа разрешения имущественных споров на украинских землях в ХУП-ХІХ вв. Проведен анализ норм текущего законодательства указанного периода и раскрыты особенности рассмотрения дел третейскими судами.

Ключевые слова: судопроизводство, третейские суды, третейское разбирательство, имущественные споры, решения третейских судов.

Kotviakovskyi Y. O. PECULIARITIES OF ARBITRATION PROCEEDINGS DEVELOPMENT ON THE UKRAINIAN LANDS IN XVII-XIX CENTURIES

The article is concerned with investigation of problems formation of arbitration proceedings as an alternative way of property disputes settlement on the Ukrainian lands in XVII-XIX centuries. The author analyzed norms of effective legislation of the stated period and covered peculiarities of case hearings by arbitration courts.

Key words: proceeding, arbitration courts, arbitration hearing, property disputes, arbitration awards. Постановка проблеми. Питання створення ефективного механізму захисту майнових прав та інтересів на українських землях у період ХУІІ-ХІХ ст. стає актуальним у зв’язку з посиленням розшарування в суспільстві. Якщо в додержавний період функцію щодо вирішення майнових спорів між членами роду виконували старійшини як авторитетні члени общини, стаючи, по суті, посередниками між сторонами спору, вирішуючи такий спір на основі звичаїв і традицій, то з появою державних утворень вирішення спірних питань переходить до державних судів, судочинство в яких досить часто було дорогим, тривалим і часто занадто формалізованим. Саме з цих причин люди намагалися створити прості, швидкі та недорогі процедури вирішення конфліктних ситуацій, що сприяло появі третейського судочинства як судочинства публічного, швидкого, безоплатного й рівного. Таке судочинство як ефективний засіб вирішення майнових спорів має місце й на сьогодні.

Безумовно, дослідження історичного процесу становлення та розвитку альтернативних форм вирішення майнових спорів дає змогу глибше усвідомити їхню сутність, зрозуміти особливості й місце в житті суспільства. Такий підхід надає можливість не лише для вдосконалення сучасної моделі третейського судочинства, а й для розуміння його подальшого розвитку.

Ступінь розробленості проблеми. Історичні аспекти розвитку третейського судочинства були предметом дослідження О. І. Ві- цина, О. Ф. Волкова, О. М. Балашова, О. Ю. Скворцова, Н. А. Вангородської, С. Г. Ковальової, М. М. Мальського, Ю. Д. Притики, М. М. Ясин- ка та ін. Значна увага у працях вітчизняних науковців приділяється розвитку третейського суду періоду Литовсько – Польської держави й періоду козацтва. Водночас недостатньо дослідженим є процес становлення та розвитку третейського судочинства на українських землях в XVII-XIX ст.

Метою статті є дослідження розвитку інституту третейського судочинства як альтернативного механізму розгляду майнових спорів на території України в період XVII-XIX ст.

Виклад основного матеріалу. Третейське судочинство на українських землях має глибокі традиції. Перші письмові згадки про третейський порядок розгляду цивільних спорів належать до періоду Київської Русі. Так, ст. 14 Руської Правди (Короткої редакції) визначала: «аже где възыщеть на дроузе проче, а он ся запирати почнеть, то ити ему на изводъ пред 12 человека», що говорить про публічний, відкритий третейський процес [1, с. 78]. Інформацію про третейський суд містить і Договірна грамота XIV ст. великого князя Дмитра Донського із князем Серпуховським від 1362 р., за якою всі спірні відносини розглядалися полюбовно шляхом створення третейського суду із представників сторін [2, с. 5].

Значна увага процедурі третейського розгляду приділяється й надалі. Зокрема, за Литовським статутом 1529 р. при здійсненні судочинства воєводи та старости повинні були залучати обраних представників від громади: «людей добрых, а годных веры» [3, с. 108].

Близькими до третейських були полюбовні суди, завданням яких було знаходження компромісу у спорі між сторонами. Литовським статутом 1566 р. передбачалася можливість примусового виконання земським судом рішення полюбовного суду, якщо одна зі сторін відмовлялася від його виконання [4, с. 321]. Іншим Литовським статутом 1588 р. передбачалася можливість оскарження рішення полюбовного суду в земському суді.

Завданням земського суду при розгляді такої справи було встановлення відповідності рішення полюбовного суду закону й з’ясування можливостей досягнення компромісу між сторонами. Земський суд мав забезпечити виконання рішення полюбовного суду в разі, якщо одна зі сторін відмовлялася його виконувати [5, с. 180].

Третейські засади щодо розгляду спорів мали місце також у Запорозькій Січі, оскільки принцип «де три козаки – два третього судять» указує на публічність і колегіальність судового розгляду [6, с. 109].

Судочинство, основане на третейських принципах, зберігається на українських землях і після Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. Зокрема, це підтверджувалося Жалуваною грамотою царя Олексія Михайловича Війську Запорозькому від 27 березня 1654 р., у якій визначалося: «... щоб в ті їх військові суди ніхто не мішався, а щоб судились вони своїми старшими»[7, с. 147].

Водночас із другої половини XVII ст. на українські землі поступово поширюється за- гальноросійське законодавство та судоустрій.