Особливості тлумачення міжнародних договорів про права людини

Предмет:

Тип роботи:

Стаття

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

договорів. Вона пропонує виділити серед них такі групи [7, с. 95]: принципи тлумачення, які прямо закріплені в міжнародно-правових актах і мають юридично-обов’язкову силу (зокрема містяться у Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 р.) ; принципи, які витікають із загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (зокрема принцип єдності тлумачення прямо випливає із принципу суверенної рівності держав) ; принципи, які існують у вигляді звичаєвої норми, що закріпилася у практиці (наприклад, принцип ефективності) ; принципи, які існують у вигляді «загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями», які закріплені у п. «с» ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН; принципи, які розвиваються у практиці сучасних міжнародних судових органів (принцип «оціночних меж» або «дискреційних рамок», «принцип додаткових (домислюваних) повноважень» і тощо), і пов’язані із характерними особливостями цих органів, до юрисдикції яких віднесене тлумачення міжнародних угод як установчого характеру (установчі договори Співтовариств у Суді ЄС), так і угод, для контролю за виконанням яких, були створені судові органи (Європейська конвенція з прав людини 1950 р. у Європейському суді з прав людини) ; принципи, що випливають із специфіки міжнародних договорів, які укладаються на двох або більше мовах, тобто, принципи, які використовуються у зв’язку з багатомовністю аутентичних текстів міжнародних договорів; принципи, які відображені у практиці держав і в доктрині – їх сила – в обґрунтованості і доцільності, а також вони є проявом принципу справедливості у здійсненні певної юридичної діяльності; принципи тлумачення міжнародних договорів, які є частиною національного законодавства, і які застосовують національні судові органи.

Основні правила (підходи) до тлумачення міжнародних договорів, у тому числі міжнародних угод про права людини, визначаються у Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. До таких правил належать: договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об’єкта і цілей договору; для цілей тлумачення договору контекст охоплює, крім тексту, включаючи преамбулу й додатки: а) усяку угоду, яка стосується договору і якої було досягнуто між усіма учасниками у зв’язку з укладенням договору; Ь) усякий документ, складений одним або кількома учасниками у зв’язку з укладенням договору і прийнятий іншими учасниками як документ, що стосується договору. Поряд з контекстом враховуються: усяка наступна угода між учасниками щодо тлумачення договору або застосування його положень; наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення; будь-які відповідні норми міжнародного права, які застосовуються у відносинах між учасниками; можливість звернення до додаткових засобів тлумачення, в тому числі до підготовчих матеріалів та до обставин укладення договору, якщо тлумачення залишає значення двояким чи неясним; або призводить до результатів, які є явно абсурдними або нерозумними (див. ст. 31, 32 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

Вказані загальні правила (принципи) тлумачення використовуються при інтерпретації міжнародних угод щодо прав людини, хоча їх застосування має певні особливості. На думку Л. Г Гусейнова, особлива природа міжнародних «правоза- хисних» договорів, яка визнана як в доктрині, так і в практиці міжнародного права, не може не переломлюватися і через їх тлумачення: зокрема, вона вимагає від інтерпретатора надання вирішального значення їх об’єкту і цілям, з можливим ігноруванням при цьому інших засобів і прийомів тлумачення. Інакше кажучи, специфічна природа зазначених договорів «сповіщає» процесу їх тлумачення про цільову орієнтацію; досягнення саме ефективного захисту прав людини стає головним мірилом для «зважування» найбільш адекватної реалізації державою цих прав [8].

Важливу роль при тлумаченні міжнародних договорів щодо прав людини відіграють судові чи квазісудові органи, до юрисдикції яких належить тлумачення та застосування відповідних угод, а також комітети та інші міжнародні інституції, які складають моніторинговий механізм тих чи інших міжнародно-правових договорів. Як зазначає О. І. Вінгловська, завданням всесвітніх та регіональних міжнародних органів захисту прав людини є, насамперед, вироблення таких змістовно-визна- чених принципів і критеріїв, яким у кожному випадку мають відповідати конкретні соціальні можливості людини, а також у визначенні легітимних меж розсуду органів державної влади при встановленні останніми конкретного змісту й обсягу гарантованих нею прав людини [1, с. 6].

Особливості тлумачення ними міжнародних договорів з прав людини зумовлені унікальною природою інституту прав людини як предмету інтерпретації, адже останні торкаються засадничих загальнолюдських цінностей. Так, Комітет ООН з прав людини, створений на підставі Міжнародного пакту про громадянські та політичні права для тлумачення Пакту, заявив, що «праву на життя занадто часто дається вузьке тлумачення. Вираз невід’ємне право на життя не може бути правильно зрозуміло, якщо його тлумачити обмежено, і захист цього права вимагає від держав прийняття конструктивних заходів» [9]. Подібно до цього П. М. Рабінович та С. П. Рабінович висловлюють занепокоєність, що жоден з міжнародних правових актів не містить загального визначення поняття «людська гідність», що зумовлює неоднозначне розуміння зазначеного поняття і може призвести до його невиправдано звуженого розуміння; його чітке визначення могло б виступати формальною підставою для розширення можливостей забезпечення, охорони й захисту прав людини [10, с. 171].

У межах Європейського Союзу (далі – ЄС) Суд Європейського Союзу використовує майже усі методи тлумачення, відомі теорії і практиці застосування міжнародних договорів (буквальний, історичний, систематичний, телеологічний). Якщо історичний метод тлумачення має, як правило, обмежене значення, а буквальний використовується для визначення