Особливості використання фразеологізмів у творах В. Стефаника

В. Стефаник вважається великим майстром короткої реалістичної новели про життя галицької сільської бідноти. Найхарактерніші риси його стилю вдало визначив М. Горький, зауваживши, що він пише «коротко, сильно і страшно». Теми з життя галицького села, жанр реалістичної новели, надзвичайний лаконізм в усьому, глибокий, але прихований ліризм його творів, велика увага до зображення не зовнішніх подій у житті селян, а їх переживань та настроїв у трагічні моменти, широке використання діалектизмів, особливо в мові персонажів, велика роль діалогів та монологів – так коротко можна схарактеризувати стиль В. Стефаника.

Аналіз творчості згаданого вище Василя Стефаника дозволяє простежити деякі зміни, що відбувалися у його стилі. Так, якщо в першому періоді творчості (1897-1901) у новелах Стефаника гумор і сатира майже відсутні, то в другий період (після 1916 р.) їх роль значно зростає. Тобто, стиль письменника – це не щось раз назавжди дане: він розвивається, змінюється і вдосконалюється, якоюсь мірою залежить від пануючих у певний час у літературі течій, методів, від змін у суспільному житті.

Основною характерною рисою мовного стилю В. Стефаника є викорситання даілектизмів, фразеологізмів і їх емоційно-психологічне забарвлення, яке віддзеркалюється у всіх новелах письменника. Фразеологізми складають основу семантичної моделі творів автора, відрізняють його іронічні і сатиричні прийоми від ряду його сучасників.

У цілому фразеологічні одиниці разом з іншими образними засобами новел письменника спрямовані на те, щоб донести інтенцію автора до читача, сформувати у нього аналогічні оцінки. У центрі уваги його новел стоїть людина з її духовним світом, переживаннями, болями, прагненнями. Взагалі фон новел В. Стефаника експресивно-емоційний, вони сповнені внутрішнього динамізму. Фразеологічні одиниці (ФО) є одним із художніх засобів, що беруть участь у створенні цього фону.

У новелі “Камінний хрест” знаходимо рядки: “Іван та Михайло отак співали за молодії літа, що їх на кедровім мості здогонили, а вони вже не хотіли назад вернутися до них навіть у гості”, у яких ФО на кедровім мості переплітається із ФО на калиновім мості, що пов’язана з національною символікою. Калиновий міст – символічний образ із семантикою “наприкінці життя”.

Отже, В. Стефаником у даному творі проведено асоціативно-смислові лінії між субстантивними ФО з узагальнено-предметною семантикою, об’єктивованою в граматичних категоріях роду, числа й відмінка: калиновий міст – кедровий міст.

Слід зазначити, що особливо вагому семантику мають частовживані ФО із семою голова. У кожній новелі письменника вони вживаються зі своїми окремими значеннями:

Уживаючись із прикметником, вказує на розсудливу, кмітливу, тямущу людину та утворює субстантивну ФО: “Як ти така мудра голова, то ти мені скажи, де маю іти спати; “А ти голова розумна та й усе вже знаєш”; “Мой жиде, ти вчена голова та тому з нас шкіру лупиш; скажи мені, ци є такий паруграф, аби жінка чоловіка била? ”.

У сполученні з дієсловом уживається на означення того, що: а) Хто-небудь загинув: “То ліпше, аби єго голова у старім гнізді застигла, як у яру при чужій дорозі”; “Ех, сини мої, де ваші голови покладені? ”; б) Хтось перестає нормально мислити, поводитися, виявляє нездатність обдумано діяти, стає божевільним: “Пасараби знов зачинають вішатися, не мають горазду в голові”; в) Певна особа б’є кого-небудь по голові: “І Ковалюк лиш раз свиснув по голові орчиком – та й череп хрус на місці, а Федько уснув на місці, як куря”.

Будучи у складі адвербіальної ФО, сема голова має якісно-обставинну семантику: “Але потім, браття, пішло все коміть головою”.

У художньому просторі В. Стефаника ФО з семою голова вони вражають своїм розмаїттям, виразністю, влучністю та специфікою. Ці фраземи виступають у творах автора не лише як інформаційно-насичені засоби, а й використовуються із конкретною стилістичною метою.

Спеціального розгляду вимагають також дієслівні фразеологічні конструкції із семою мати, більшість яких є індивідуально-авторськими. Проведений аналіз вживання ФО із семою мати дає можливість констатувати, що як дієслово сема мати вживається з такими значеннями:

На означення того, що хтось підкреслено виявляє свої бажання: “Щоправда, то нашила на чоловіка два хлопські одіяння, на свята і на будень, бо мала амбіцію, щоби свого чоловіка зробити газдою”.

У сполученні з абстрактним іменником та інфінітивом. Перебуваючи у стані, на який вказує іменник у знахідному відмінку, виконувати дію, виражену наступним інфінітивом: “Вже мали гадку сказати, аби потрошки давала, по шістці, по дві, як почав говорити Петро Антонів”.

Уживаючись із абстрактним іменником без інфінітива, означає, що хто-небудь плекає певні мрії, думає про когось, щось, виношує якісь плани: “Максим якусь думку мав, але боявся її виявити, а Гьоргій був неспокійний”.

Сполучаючись з абстрактними іменниками, означає володіти рисою, характеризуватися ознакою, на яку вказує іменник:

а) Бути поважною, шанованою людиною: “Молодий був, вуси добре підкручував вгору, убрання мав панське синє, подобався жінкам та вмів говорити по-польські, та, кажуть, по-німецькі і в селі мав свою повагу”;

б) Боятися: “В’язався очима, держався його і все мав страх, що повіки запруться, а він стрмголов у невидінні світ звалиться”;

и) Відчувати незадоволення ким-небудь; нарікати, ображатися, сердитися на когось: “Робив таку політику, що мужиків не мав за ніц, попам не кланявся та мав великий