Особливості використання фразеологізмів у творах В. Стефаника

У сполученні з абстрактним іменником і заперечною часткою не означає:

а) Певна особа не зважає на когось, щось: “За своє п’ю, ніхто до того рихту не має; “Як-єм з торбов за твій поріг переступила, та й я вже не твоя газдиня, нема рихту”;

б) Бути в дуже скрутному становищі: “Може би, й поміг що, якби то кров, а то хтось кинув оком на ню, бодай му повілізали, та й тепер нема ради”;

Із неозначеним займенником уживається на означення того, що хтось не зважає на кого-небудь, не рахується з кимсь: “Робив таку політику, що мужиків не мав за ніц, попам не кланявся та мав великий жаль до Польщі і до начальника станції”; “Ще боялися дуже панщини і панів, жидів отак не мали за нічо, сміялися з них”.

На означення того, що комусь потрібно що-небудь знати, уживається із інфінітивом і прислівником: “А без рук я дурень, коли маєш знати”.

Як бачимо, ФО із семою мати у художній палітрі В. Стефаника дуже поширена і кожна з них має певне значення.

Чітко вимальовується індивідуально-авторський підхід до використання семи сумління у ФО. Сполучаючись із синонімічними варіантами дієслів, означає переживання, пов’язані з усвідомленням власної несправедливості: “Ти би єму завернув худобу, поцулував би-с єго в ноги, бо-с го сплодив та й сумління ті п’є, але минаєш, ще і ховаєш від него, аби-с не чув!.. ”; “То так сумлінє точить з рода в рід”; “Сумлінє точить, а то кара над усіма карами”; “Але ви не розумієте мене, то мене сумління так пило, так докучало, що мені аж голос причувся”; “О, то як сумлінє заговорить, то такі слова памочі в кожді жилці, що ті слова скалу розсиплють на дрібен порох”.

Цілеспрямований вплив на читача мають у новелах ФО із семою камінь. Камінь – символ твердості, холодності: “Антін по цім слові гатить руками у землю, як у камінь”; “Буду свій світ різьбити, як у камінь”; “Чоловік спить, як камінь”; “Спю, як камінь, спю – не вісплюси”; “Прив’язана чорним волоссям до чорної землі, як камінь”. Але у новелах “Синя книжечка” та “Засідання” сема камінь у складі ФО передає безмір людського горя, тугу, душевну муку: “Камінь, – аби камінь, та й розпук би си із жєлю! ”; “Обтер-єм полов вікна, аби за мнов не плакали, бо дурно, та й віступив-єм цалком. Ой легко, як каміння гризти. Темний світ навперед мене”; та означає, що кому-небудь стало легше: “Радним як коли би камінь із серця впав. Всі одним голосом заговорили, що не треба бабиного лева”.

Фразеологічна система в літературно-художній спадщині західноукраїнського письменника дуже розгалужена і свідчить про його невпинні ідейно-художні шукання, про зростання майстерності від твору до твору. Показовими щодо цього є ФО, що виражають відповідне емоційно-фізіологічне відчуття. Вони передають психологічний стан персонажів на рівні фізичної відчутності: “Тото, небого, десь б’єш голов у стіни, тото до бога ридаєш! ”; “Цілував ноги сина, бив головою у плиту”; “Сама дзвонила зубами, але не відступала”; “Гриць скреготав зубами, аж гомін лугом розходився, і чув на грудях довгий огневий пас, що його пік у серце”; “Заскреготав зубами, як жорнами, погрозив жінці кулаком, як довбнею, і бився в груди”; “Сопіли оба, були помучені і ловили в груди воздух”; “Дрожала на печі зі студені і головою в стіну била”; “Гатила головою в стіну, як скажена”; “Баба тебе до хресту носила, баба плакала, як тебе до воліска виряджали, баба на твоїм весілю кісточками докупи дзоркала”.

Заслуговує на увагу також ряд фразем, які вживаються для зображення душевно-морального стану героїв: «А потім браття пішло все каміть головою». «Він, відай, нагадував собі давні літа коло тої роботи, і тому відай, так вона єму прийшла в смак».

Зафіксовані також фраземи на позначення вікової ознаки людини: «Видко діло, що вже постаріласи: і лице, як шкіра на старім чоботі, і волосє, як молоко».

Помічено, що велика кількість традиційних фразем використовується письменником для вираження різнобічних сторін діяльності людини. Так, у ряді творів В. Стефаник засуджує ненаситних у своїй жадобі збагачення і жорстоких до людей сільських газдів, показуючи їхні вчинки: «Тумана пускає, чьо він хоче», «Максиме, ви мені з хати шуруйте, аби я вас тут не видів, бо вб’ю, як горобця і гай забирайтеси. І кинулися на нього, як голодні вовки», «Ідіть, ідіть, бо ви не хлоп, а зальопана баба».

Приділяє письменник увагу і добору фразем для змалювання людських злиднів («Новина»), які виконують зіставно-контрастну функцію: «Дєдо, ми хочемо їсти... Та й дав їм кусень хліба, а вони, як щенята коло голої кістки, кого того хліба заходилися... Здавалося, що ті очі важили би так, як олово, а решта тіла, якби не очі, то полетіла би з вітром, як пір’я».

Письменник послуговується також фразеологізмами, що відображають релігійну свідомість, національно-духовні погляди людей, які стали стилем життя: «Матінко Христова, усім добрим людям стаєш на поратунок Николаю свєтий…», «Коби бог позволив.. «, «Господа воля», «Бог знає, як з нами буде», «Але господь милосердний знає, що робить», «Отак кожний ішов між люди». «Славуйсу» – «Навіки слава» – та й сідав на лаві, що стояла довкола хати», «Та просю божої ласки», «Славуйсу Христу люди добрі».

Заслуговують на увагу ФО з компонентом «як». Вони у творах В. Стефаника проявляють різноманітні типи категоріальних значень, або, як ми їх називаємо, типи семантики.

Найбільшу групу складають ФО якісно-обставинної семантики. Такі ФО означають образ, спосіб дії, ступінь проявлення дії: «Ой, дитинко божа, минув вік, як у батіг траснув! (раптово, швидко) «. «Ні, то я вам мая дякувати, бо я ходив по вашій кривді, як по м’якій подушці (легко) «. «Вітер вив, як гнаний пес (сильно) «. «Закашляв, як у великі труби заграв (міцно, дуже голосно) «. «А люди плещуть йому в долоні, а він так говорить, як у книжці (гарно, розумно) «.

Другу групу складають ФО предикативної семантики. Такі ФО означають ознаки та властивості суб’єкта як граматичного, так і логічного: «Годило, у руки йшло, як з води йшло» (легко, швидко). «Спю як камінь (міцно), спю – не висиплюси». «Вони такі тихонькі на міськім ринку, як риба (тихі), розкидана по дорозі».

Третю групу ФО з компонентом «як» становлять ФО модальної семантики, які не означають поняття, а містять у собі натяк на різнобічні відношення мовця до дійсності: як на гріх, я на сміх, як якийсь казав, як має звичій у такім антересі. «Може, кажу, бог вам поможе, як здастеси на него; най вам баг дать якнайліпше. «Є, каже, в мене і їсти, і пити, як якийсь казав: і хліб і до хліба, – та ще забавтеся, бо безпешно, як умру, то в ці хаті не мете напиватиси». «А ти, боже, як можеш, то прости, а не воля твоя, то жбурни мене в твій вічний кримінал».

Семантичний об'єм перерахованих ФО може бути тільки приблизно переданий словами та словосполученнями із підсиленим значенням «дуже», «сильно», «у вищому ступені» тощо. ФО з компонентом «як» поєднується із вузьким кругом слів, стилістично прикрашені.

Понад те, часто вживаними у творчості В. Стефаника є фразеологічні конструкції із семою світ. У сполученні з дієсловом вживається з такими значеннями: 1. Дати життя: “Я з богом за барки не ловлюси, а нащо він того пускає на світ, як голе в терня?!! ”; 2. Здивування і т. ін. ; “Він їсть із циганами здохле мнєсо. Такого ще світ не видів; 3. Позбутися життя: “Гуцул поклав-таки церкву в Луговиськах, а мене світа збавив, збавив навіки”.

Аналіз фразеологічних конструкцій у новелах В. Стефаника показує, що входячи до складу тексту, фразеологічна одиниця сприймається як компонент тексту. У контексті реалізуються потенційні особливості семантики фразеологізму. ФО у творах досліджуваного автора достатньо продуктивні і виражальні, а їх семантика виявляє майстерність письменника у володінні мовою.

 

До питання про словотвірні особливості мови творів В. Стефаника // Стефаниківські читання. – Вип. 1. – Івано-Франківськ. – 1990.

Епітет у новелах Василя Стефаника // Василь Стефаник і українська культура: Тези. – Ч. 2. – Івано-Франківськ. – 1991.

Євтушина Т. О. Семантичний аспект фразеології новел В. Стефаника // Вісник Південноукраїнського державнго педагогічного університету імені К. Д. Ушинського. – 2005. – №. 5.

Засоби вираження атрибутивності у новелі Василя Стефаника «Новина» // Стефаниківські читання. – Вип. 2. – Івано-Франківськ. – 1993.

Фонетичні діалектизми в новелах В. Стефаника // Василь Стефаник і українська культура: Тези. – Ч. ІІ. – Івано-Франківськ, 1991.