Особливості заселення території сучасної України в епоху кам'яного віку. Епоха міді, бронзи

Своєрідним фундаментом перших протодержав у Східній Європі були великі союзи слов'янських племен – дулібів, полян, волинян. Поступово з розкладом родоплемінного ладу і появою класів у VIII- IX ст. набирає силу процес об'єднання окремих племен та їхніх союзів. Саме на цьому ґрунті і виникають державні утворення – племінні князівства та їхні федерації. За свідченням арабських авторів, уже в VIII-IX ст. існувало три осередки східнослов'янської державності: Куявія (земля полян з Києвом), Славія (Новгородська земля) і Артанія (Ростово-Суздальська, а можливо, Причорноморська і Приазовська Русь). Найбільшим було державне об'єднання, яке літописець називає Руською землею (арабські автори асоціюють його з Куявією) з центром у Києві. Як вважають фахівці, саме воно і стало тим територіальним і політичним ядром, навколо якого і зросла Давньоруська держава. Показово, що існування ранньодержавного осередка в дніпровських слов'ян з єдиновладним правителем на чолі підтверджується численними вітчизняними і зарубіжними джерелами. Зокрема, французька урядова придворна хроніка «Бертинські аннали» повідомляє про послів «народу Рос», які 839 р. прибули до імператора франків Людовика Благочестивого в Інгельгейм.

У V-VI ст. суспільний лад слов'ян перебував на стадії становлення, відбувався перехід від первісно-родового до класового суспільства. Це була доба військової демократії, суть якої полягала в тому, що реальна влада належала племінним зборам, а не концентрувалася в руках знаті (старійшин та князів). Проте з часом глибокі зміни в суспільному житті, що відбулися в VII-IX ст., підштовхнули процес державотворення. Становлення державності східних слов'ян логічно випливало з їхнього суспільного розвитку:

- еволюція родоплемінної організації, збільшення об'єднаних територій, постійна воєнна активність зумовили необхідність переходу до нових методів і форм управління. Роль народних зборів поступово занепадає. На передній план у політичному житті дедалі впевненіше виходить князівська влада (спочатку виборна, а пізніше – спадкова) ;

- зростаюча зовнішньополітична активність перших осередків державності. Посилення соціально-політичної ролі князівської влади сприяли виділенню дружини на чолі з князем у відособлену привілейовану корпорацію професійних воїнів, що стояла поза общиною і над нею. Будучи спочатку лише силовою опорою для князів і племінної аристократії, дружина з часом перетворилася на своєрідний самостійний орган публічної влади;

- прогресуюча соціальна диференціація суспільства зумовила появу постійних органів примусу.

Сфера культури та побуту. Протягом усього І тис. матеріальна культура східних слов'ян зберігала спільні риси. Як правило, слов'янські поселення мали площу 1-2, 5 га і розташовувалися на південних схилах річок та інших водоймищ цілими групами недалеко одне від одного. Житлом для людей служили напівземлянки або землянки із плетеними чи зрубними стінами і вогнищем, а з V ст. – пічкою-кам'янкою. Кераміка була ліпною, інколи оздоблювалася врізними узорами. Тенденції до формування спільної матеріальної культури посилювалися спільністю діалектних говорів, створюючи сприятливий ґрунт для консолідації слов'ян [3, 59].

Отже, зміни, що відбулися в суспільному житті східних слов'ян у VI-IX ст. (удосконалення техніки та технології землеробства, піднесення ремесла, пожвавлення торгівлі, розклад родово-общинного ладу, класова диференціація, виділення дружини на чолі з князем у відособлену привілейовану корпорацію, формування спільної культури, поява перших протодержав) сприяли створенню фундаменту, на якому в IX ст. зросла могутня будова Давньоруської держави. Подальше становлення державності в східних слов'ян було закономірним підсумком внутрішньої еволюції їхнього суспільства. У процесі державотворення помітну роль відіграли зовнішні сили: варяги, які сприяли активізації політичного життя східнослов'янського суспільства, та хозарський каганат, який, постійно загрожуючи агресією, підштовхував слов'янські землі до консолідації. Водночас історичні факти свідчать, що перші протодержавні утворення – князівська влада та інші елементи державотворчого процесу – мають переважно місцеве походження і виникли задовго до утворення Давньоруської держави.

 

 

Первіснообщинний лад у межах території нинішньої України співвідноситься з такими археологічними періодами, як палеоліт (стародавній кам'яний вік), мезоліт (середній кам'яний вік), неоліт (новий кам'яний вік), енеоліт (мідно – кам'яний вік), бронзовий вік (залізний вік).

Первісні люди на території України з'явилися не менше як 1 млн. років тому в період стародавнього кам'яного віку (палеоліт). Вони жили стадами, вміли застосовувати камені і дерев'яні палиці, а також виготовляли примітивні знаряддя праці (гостроконечники, рубила, скребла тощо).

Первісне людське стадо стало першою суспільною формою об 'єднання людей, первісний колектив прийшов на зміну зоологічному групуванню предків людини. На сучасній території України виявлено чимало слідів діяльності первісних людей: на Хмельниччині, Запоріжжі, Житомирщині. Залишки кісток того часу – неандертальців радянські археологи виявили в Криму (1924 р.). Сліди діяльності давніх людей збереглися у вигляді залишків поселень і жител, майстерень, поховань, різноманітних знарядь праці, зброї, предметів домашнього вжитку, витворів мистецтва.

В археологічному відношенні територія України належить до найбільш досліджених регіонів.

Людське суспільство протягом багатьох століть існування переборювало труднощі боротьби з силами природи і водночас безупинно підвищувало рівень розвитку виробництва, побуту та культури.

Розвиток скотарства, землеробства, ремесла й обміну привів до значних змін у стародавньому суспільстві. Головну роль в господарському житті стали відігравати чоловіки. Домашня робота жінки втратила своє значення у порівнянні з промисловою працею чоловіка; його праця була всім, її робота незначним придатком.

Внаслідок цього утворилась патріархальна організація суспільства, спорідненість і спадкування велися по батьківській лінії. Господарською основою стала патріархальна сім'я, що складалася з кількох поколінь родичів по батьківській лінії.

Освоєння виробництва заліза на початку І тисячоліття до н. е. сприяло подальшому розвитку продуктивних сил, загальному прогресу суспільства. Завдяки поширенню різних ремесел та успіхам землеробства відбувся другий великий суспільний поділ праці: ремесло відокремилося від землеробсва. Розвиток скотарства ремесла і торгівлі прискорив розклад первіснообщинного ладу в племена. З появою майнової нерівності, соціального розшарування в суспільстві з'явилися умови для експлуатації людини людиною, поділу суспільства на класи та виникнення держави, й означало початок цивілізації. В повсякденному спілкуванні ми часто вживаємо слова «цивілізація» і «культура» як синоніми, що в науковому розумінні невірно. Культура виникла разом з людиною і буде існувати стільки, скільки існуватиме рід людський. Якщо культура виникла разом з людиною до цивілізація народилась всього 5 тис. років тому (держави-міста Єгипту та Месопотамія). Для цивілізації характерні суспільний поділ праці, розквіт товарного виробництва, розкол суспільства на антагоністичні класи, експлуатація людини людиною і наявність держави.

Таким чином, первіснообщинний лад на території України – важливий період історії. Багато тисячоліть люди жили в безкласному суспільстві, яке пройшло довгий шлях розвитку від первісного стада до матріархальної і патріархальної общин. Люди прийшли до класового суспільства озброєні великим трудовим і духовним досвідом, що зумовило прогрес у наступні епохи.

 

 

1. Борисенко В. Курс української історії. – К., 1997.

2. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ – ХХ століття. – К., 1996.

3. Дорошенко Д. Нарис історії України. Т. 1-2. – К., 1994.

4. Ісаєвич Я. Україна давня і нова. Народ, релігія, культура. – Л., 1996.

5. Історія України. Конспект лекцій. / Кер. авт. кол. В. Британ. – Д. : НМетАУ, 2001.

6. Історія України: Навчальний посібник / Під ред. В. А. Смолія. – К., 2000.

7. Новітня історія України ХХ століття. – К., 2002.

8. Полонська-Василенко Н. Історія України. У 2-х томах. – К., 1993.

9. Рибалка І. Історія України. Ч. 1-2. – Х., 1995, 1997.

10. Світлична В. В. Історія України. – К. ; Л., 2003.

11. Субтельний О. Україна: історія. – К., 1996.

12. Українська діаспора у світі. Довідник. – К., 1993.

13. Українці в зарубіжному світі. – К., 1991.

14. Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. – К., 1997.