Особистість практичного психолога

Наведемо приклад того, як не слід поводитись психологу. До нього часто звертається відомий психолог І. В. Дубровіна.

Збиралися гуси-лебеді восени летіти до теплих країв. Жабі теж захотілося туди потрапити і почала вона просити птахів узяти її з собою. Ті й раді б, але як це зробити? І жаба придумала. «Хай два птахи в дзьобах гілочку тримають, а я зубами за неї вчеплюся посередині, так і полетимо». Пролітають птахи над різними країнами, а люди всюди дивляться і дивуються: «Подивіться, гуси-лебеді жабу несуть! І хто ж це придумав? Хто до цього додумався?!» Жаба летить, і її розпирає від самоповаги – це ж вона все придумала. І дуже образливо їй, що люди там, внизу, не знають, що це саме вона така розумна. Терпіла, терпіла жаба, не витримала і закричала: «Це я придумала!» Випустила вона з рота прутик, і упала в болото, так і не потрапивши до теплих країв.

Психологи в чомусь схожі на цю жабу, коли починають вихвалятись: «Це я придумала, як працювати з дитиною! Це я навчила вихователя (батьків), що слід робити!» В такому випадку психолог втрачає довіру, пошану й надію на підтримку людей, з якими він працює, потрапляючи в болото власної пихи, так і не набувши професійної майстерності й не заслуговуючи на людську вдячність.

Як наслідок – у самого психолога виникає величезна кількість образ, комплексів і розчарувань. М. М. Пришвін не випадково відзначав, що «найбільше щастя – не вважати себе особливим, а бути як усі люди».

Практичному психологу повинні бути притаманні:

• широта інтересів і незалежність поглядів;
• готовність до контактів та вміння їх підтримувати;
• уміння емоційно приваблювати до себе людей;
• здатність зберігати самовладання і виражати власні емоції;
• прагнення до пізнання себе та інших;
• усвідомлення меж своєї професійної компетентності;
• адекватне почуття відповідальності за свої дії та слова;
• здатність прогнозувати наслідки того або іншого вчинку.

Спираючись на норми етичного кодексу практичний психолог повинен беззаперечно усвідомлювати факт, що будь-яка дитина унікальна вже тому, що з’явилася на світ і їй даровано життя. Кожна дитина цікава сама по собі: слухняна і неслухняна, красива і не дуже, розумна і не дуже. Кожний дорослий також унікальний, незалежно від професії, посади, соціального статусу. Колектив або група дітей, колектив або група дорослих не можуть бути метою в діяльності як психологів, так і педагогів. Проте група однолітків або колег може створити умови для розвитку особистості кожного з учасників групи.

Звідси і основний принцип роботи практичного психолога – підхід до кожної людини як до цілісної і неповторної. В основі цього принципу лежать найважливіші психологічні закономірності, про які не можна забувати:

• поступовість;
• нерівномірність;
• асинхронність психічного розвитку;
• індивідуальні варіанти проходження вікових етапів онтогенезу.

Тому так важливо надавати дитині шанс, можливість створювати себе, підтримувати почуття того, що у неї все гаразд і в неї вірять.

Ще зовсім недавно в навчанні та вихованні основна увага приділялася найслабкішим місцям, «зонам відставання», притаманним дитині. Сьогодні все частіше спираються на суб’єктивно-успішну (цікаву, привабливу) для дитини сферу знань або діяльності, яка прогресивно впливає на становлення її особистості, дозволяє розвиватися її інтересам, упевненості у своїх силах, здібностях.

Годі й казати, це значно важче, ніж просто дізнатися про рівень розвитку тієї або іншої психічної функції або всіх функцій тієї або іншої психічної властивості, якості дитини тощо. Сьогодні важливим, хоча і дуже важким у роботі практичного психолога є завдання звести всі ці знання про дитину воєдино, співвіднести їх з віком дитини і з її індивідуальними особливостями й індивідуальним темпом розвитку. Безумовно, це вимагає великих інтелектуальних витрат і професійної майстерності.

Сьогодні як ніколи актуальним є попередження Л. С. Виготського про те, що «цілісне вивчення особистості дитини в її взаємодії з навколишнім середовищем повинно лягти в основу всіх досліджень».

Ще один видатний психолог С. Л. Рубінштейн звертав увагу на те, що, для того щоб зрозуміти єство особистості, треба спробувати відповісти на такі запитання:

1. чого хоче людина? Відповідь на це запитання допоможе розкрити спрямованість особистості – її потреби, мотиви, цілі, інтереси, ідеали, переконання, світогляд, установки тощо;
2. що може і вміє людина? Це питання про здібності, про їхній рівень, талант, геніальність тощо;
3. що вона є? Це питання про характер людини: можна багато чого бажати, багато на що бути здатним, але не досягти успіху в житті і діяльності через особливості характеру, який визначає етичне і вольове ставлення до себе, до людей, до світу;
4. що відчуває людина? Емоції, відчуття, переживання є підґрунтям внутрішнього світу людини і роблять цей її світ багатим або мізерним.

Останнє запитання пропонується нами як актуальне для нашого часу.

І. В. Дубровіна зазначає, що тільки відповівши на ці запитання, проаналізувавши всі взаємозв’язки і взаємовплив позначених психологічних явищ в контексті віку і статі дитини, враховуючи індивідуальні варіанти її вікових змін, можна підійти до розуміння суті її проблем в психічному розвитку і становленні особистості.

Для розробки моделі особистості психолога важливим джерелом знань виступає порівняння характеристик особистості різних фахівців (див. рис. 1).

Зокрема, американські вчені встановили, що для фізиків властиві висока інтелектуальна та емоційна енергія, недостатня соціальна пристосованість, незалежність від особистісних зв'язків.

Психологи, навпаки, більш залежні від батьків, чутливі, деякою мірою агресивні, здатні до опору авторитетам і більше цікавляться людиною.

Серед психологів виділяють підгрупи з різною професійною спрямованістю: практиків та дослідників. Порівняємо їх за допомогою наступної схеми.

Властивість

Готовність до контактівПрактик > Дослідник

Уміння підтримувати контактиПрактик < Дослідник

Загальна інтелектуальністьПрактик < Дослідник

Для практика також важливий фактор – ненасичуваність контактів з іншими.

На думку більшості дослідників (Н. В. Чепелєва, Н. І. Пов'якель, В. Г. Панок та ін.), конструювання моделі особистості психолога-практика повинно відображати комплекс його професійно-психологічних завдань:

• вектор взаємодії суб'єкта з довкіллям (змістом його є ідея про багаторівневий характер взаємодії суб'єкта з навколишнім природнім і соціальним середовищем. Тут вирізнено п'ять рівнів взаємодії та відповідних їм рівнів аналізу особистості практичного психолога: психосоматичне здоров'я, суб'єкт діяльності, особистісні риси, соціальна поведінка, значеннєвий (смисловий) ;
• вектор структурної організації суб'єкта (когнітивна, мотиваційна і операційна складові структури суб'єкта) ;
• вектор часу дає можливість простежити динаміку системи і спрогнозувати подальший її розвиток.

Модель особистості практикуючого психолога, запропонована Н. В. Чепелєвою та Н. І. Пов'якель, за включає наступні складові.

Мотиваційно-цільова підструктура особистості передбачає сформовану позитивну мотивацію до професійної діяльності, до надання психологічної допомоги, прийняття себе та інших. Базовою особистісною якістю на цьому рівні виступає діалогізм, що включає діалогічну готовність, безумовне прийняття іншого, особистісну рефлексію, розвинену систему особистісних смислів, орієнтованість на досягнення взаєморозуміння.

Когнітивна підструктура, до якої відноситься сфера знань особистості: особистісне знання, знання себе й інших; Я-концепція фахівця (адекватність і сталість самооцінки, емпатичність, асертивність, відсутність хронічних внутрішньоособистісних конфліктів, які зумовлюють проекції та психологічні захисти тощо) ; професійно важливі якості пізнавальних процесів (уважність, спостережливість, вміння помічати деталі вербальної і невербальної поведінки, тобто розпізнавати психосоматичні стани, гнучкість, пластичність та динамічність мислення, вміння виділяти суттєве та узагальнювати, прогнозувати реакції та дії клієнта, моделювати наслідки роботи). Базовими особистісними якостями когнітивної підструктури є професійна рефлексія та професійний інтелект.

Операційно-технологічна підструктура передбачає розвинену компетентність особистості фахівця-психолога. Вона включає володіння основними професійними вміннями і навичками, які забезпечують практичне використання наявних теоретичних знань. Найважливішим компонентом цієї підструктури є практичний інтелект.

Комунікативно-рольова підструктура передбачає розвинену комунікативну компетентність психолога. Вона містить соціально-когнітивні і комунікативні уміння (слухати іншого, розмовляти та вмовляти, встановлювати соціальний контакт, переконувати іншого, навіювати тощо). Ця підструктура включає також специфічні якості – акторські та режисерські, організаційні, які дозволяють ефективно впроваджувати активні психотехніки і групові засоби психокорекції. Базовою особистісною якістю єпрофесійна ідентифікація та соціальний інтелект. Остання – це здатність у процесі спілкування визначати будь-які відхилення від нормального функціонування або розвитку людини чи групи, яка є найважливішою складовою спеціальних здібностей до психологічної діяльності.

Регулятивна підструктура забезпечує толерантність до фрустрацій, високу працездатність і саморегуляцію особистості, відсутність схильності до збудження та швидкого виснаження. Провідним компонентом виступає професійна саморегуляція.

Таким чином, ефективність діяльності психолога залежить від складної системи його спеціальних здібностей.