Пареміологічний простір творчого доробку Михайла Стельмаха

Кращому їх запам’ятовуванню задля подальшого відтворення  сприяє, зокрема, і так зване римування усталених конструкцій, смисл яких являє собою продукт взаємодії узагальненого значення, дискурсивного змісту «прирощення» і прагматичної установки, що відповідає функціональному призначенню конкретного паремійного зразка. До того ж у контекстах паремії не просто реалізують своє значення у прагматично зумовленому смислі, а виступають своєрідною когнітивною базою для побудови узагальнень, ґрунтованих на виражених у відповідних одиницях стереотипах. 

Пареміологічні одиниці завжди спроектовані на суб’єкта, вони функціонують не стільки  для того, аби передавати закодовану інформацію про об’єктивну дійсність, скільки для того, аби інтерпретувати, характеризувати, оцінювати її. У пареміях відбивається пізнавальний досвід людини. У такому разі художнє мовлення є механізмом, що сприяє кодуванню та трансляції національної культури. Саме текст відображає духовний світ людини. Саме текст, відображаючи духовний світ людини, безпосередньо пов’язаний з культурою, бо він пронизаний значною кількістю культурних кодів, зберігає в собі інформацію з історії, етнографії, національної психології, національної поведінки: – Посутенiло, – глянув на небо. – I надворi, i в душi, – буркнув Данило. – Чи не рано – в душi? – засумнiвався Терентiй Iванович. – Ступач казав – не рано. – Так час iде не за годинником Ступача. А за вами знову струс. – Тi самi гостi в ту саму хату? («Чотири броди»); – Прізвище в мене просте і сухе: Корж. Як нема хліба, то і корж стає хлібом. Аби й він був на столі («Чотири броди»); – Що трохи побили його – то дарма, – виходиться. І староста пильно, з насмішкою дивиться на Романа: – Що ж, за любов не судять («Хліб і сіль»); І хоч болить, та не дрібніє серце від цього: на болях його проростає і людяність, і незрадливість, і скарби душі. А що дісталося легко, легко й сходить. Як вода по камені («Дума про тебе»); – От маю міномета: гавкає і гавкає, – беззлобно говорить про жінку. – І засинаю, і прокидаюсь під її виття. Певне, у неї під язиком дідько росте. – Усі вони змайстровані на один копил. Ти бабі про образи, а вони про гарбузи («Велика рідня»). У них лінгвокультурна спільнота ідентифікує свою національну самосвідомість. У їхній внутрішній формі здебільшого наявні такі смисли, які маніфестують національний колорит. Значення цих паремій можна інтерпретувати з позицій ціннісних настанов, які притаманні ментальності української нації (наприклад, 1. Тi самi гостi в ту саму хату – «невідступно наполягати на чому-небудь, настирливо повторювати те саме»; пор.: укр. Знову за рибу гроші і рос. Опять двадцать пять; 2. Як нема хліба, то і корж стає хлібом – «за відсутністю кого-небудь, чого-небудь кращого, годиться й той (те), що є»; пор.: укр. На безриб’ї (на безвідді) і рак риба;  У степу і хрущ м’ясо і рос. На безрыбье и рак рыба).

Згідно з когнітивними підходами, в основі семантики пареміологічної одиниці виділяється концептуальна структура, призначена для представлення стереотипної ситуації, так званий фрейм (сценарій). Сконденсованим у ньому знанням властива культурно-національна зумовленість. Нерідко абсолютно різні за своїм складом і навіть за синтаксичною структурою усталені конструкції  мають один і той же  або подібний смисл. Наприклад, уявлення про людську тупість, дурість, некмітливість і т. ін. вербалізуються в пареміях на зразок: Думати треба головою, а не копитом; Дурна баба, дурна i пiсня її; Дурня по смiху впiзнаєш; I дурiсть не завжди заборониш; І дурням треба жити  на свiтi; Краще мати бiдну кишеню, анiж бiдну голову; На ярмарку знайдеш двох дурнів: один дорого просить, другий дешево дає; Пiднявся дурень у цiнi; Як нема в язицi розуму, то його в нижчеспиннi шукають тощо. Тяжіння до естетизму, яке виявляється передусім у ставленні до жіночої вроди, маніфестоване усталеними конструкціями, як-от: Є у свiтi свята краса, але є й грiшна спокуса; Гарне личко – серцю неспокiй; Грiх родився недалеко вiд краси; Красивим доля не поспiшає важити щастя; Красу навiть розум не здолає; Перед красою і люди плачуть тощо. 

Пареміологічний простір Михайла Стельмаха, маніфестуючи етнопсихологічні особливості соціуму,  репрезентує  такі основні риси українського менталітету, як-от: працьовитість, волелюбність,  життєлюбство, богобоязливість, незламність, одухотвореність, благородство, ліризм, сентиментальність, чутливість, поблажливість, уміння любити, прощати, розуміти прекрасне і т. ін.

Завдяки своїй лінгвоментальній природі паремії максимально увиразнюють соціокультурне значення, їхні формальні моделі-символи  служать лінгвальними сигналами для соціокультурної семантики, демонструють  ціннісно-смислові пріоритети етнокультури, маніфестують національну концептосферу. 

У пареміологічному просторі М. Стельмаха базовим є концепт  «буття», «трансльований» насамперед усталеною конструкцією  філософського змісту – Усе має свій початок і свій кінець. Він є універсальним, оскільки  одночасно виступає складовою когнітивного освоєння світу й репрезентантом національної ідентичності, розкривається за допомогою таких асоціативних образів, як-от: «життя» (Бiльше пiрнай у життя, бiльше й дiждешся вiд нього; Живе має жити; Живий має думати про живе; Життя – не шовкова травичка, на якiй нiг не наколеш; Мертвим – спокiй, а живим – життя; Чотирма бродами стiкають води життя, а назад не повертаються), «смерть» (Не клади руку на смерть, вона сама покладе на тебе руку; Ніхто не знає свого часу і гробовища), «літа» (Года, як вода: пройшли – й нема; Лiта нiколи не повертаються до людини, а людина завжди повертається до своїх літ; Лiта як вода, їм нема вороття), «час» (Час i камiння ломить; Час на плечi ж людинi скидає не пір’я, а важку ношу), «день» (Скiльки не старайся, а вчорашнiй день не повернеш і вчорашньої води не доженеш), «людина» (Вiтряк має чотири крила, а людина тiльки два, i то – не кожна; На кожну голову приходить своя хуртовина; Поки людина живе − повинна чекати чогось великого; Кожен має свiй покiс – один у руках, а другий у душi), «доля» (Доля не говорить людинi про свої дороги; З щастя i горя вродилася доля; Нiхто не знає, де його доля: попереду, позаду чи збоку; Не жартуй з недолею, коли маєш сяку-таку долю), «любов»  (Кашлю і любові не втаїш; Любов – це той солодкий дар, з якого люди роблять гiркiсть; Любов спочатку любить, а роздивляється пізніш) і т. ін. Проілюстровані зразки виступають не лише актуалізаторами важливих емоційних тем, а й регуляторами поведінки соціуму, основним способом самовираження етносу, провідним індикатором культурного поступу.

Відштовхуючись від загальнолюдського уявлення про добро та зло, від загальнолюдської моралі, Михайло Стельмах уміло послуговується паремійним матеріалом, використовує його для ілюстрації позитивних / негативних характеристик своїх героїв. Оспівуючи, возвеличуючи  чесність, щирість, справедливість трудового народу загалом, він однозначно засуджує  гріховність, гордість, хвальковитість, упертість, дурість і т. ін. окремих його представників. На жаль, обмежений обсяг статті не дає змоги зупинитися на всіх аспектах розмаїтого пареміологічного простору, зокрема й на так званих індивідуально-авторських пареміях (афоризмах і модифікованих власне пареміях). Їхнє більш ґрунтовне дослідження – це тема окремої наукової розвідки. 

Висновки і перспективи подальших пошуків. Отже, національна пареміологія, репрезентована у творчому доробку Михайла Стельмаха, є невичерпним джерелом для дослідження духовного потенціалу українського народу. У ній відтворено загальнолюдські й етнічні світоглядні канони, ідеали й ціннісні орієнтири. Декодування універсальних і національно-культурних смислів, маніфестованих пареміологічними одиницями, уведеними письменником у канву художнього тексту, дасть змогу отримати більш повну суспільно важливу інформації про реальний / ірреальний світ українського етносу. При осмисленні пареміологічного масиву, збереженого зокрема й у тому чи тому художньому тексті, розкривається підхід до мови як до загальнонаціональної скарбниці інтелектуальної, філософської, естетичної думки.

 

 

1. Ткаченко Т. В. Засоби стилізації розмовності в прозі Михайла Стельмаха : автореферат дис... канд. філол. наук : 10.02.01 − «Українська мова»  / Національний педагогічний ун-т ім. М. П. Драгоманова / Тетяна Василівна Ткаченко. − К., 2006. − 19 с.
2. Пермяков Г. Л. Основы структурной паремиологии / Г. Л. Пермяков. – М. :  Наука, 1988. –  213 с.
3. Стельмах М. П. Твори : у 7-и т.– К. : Дніпро, 1983. – Т. 1–6. 

 

Колоїз Ж. В. Пареміологічний простір творчого доробку Михайла Стельмаха 

Анотація. У статті досліджено семантичні особливості паремій,  виявлено їх національно-культурну специфіку, акцентовано на їх здатності вербалізувати культурно детерміновані поняття.

Ключові слова: паремія, пареміологічна одиниця, семантичні особливості, національний характер.

 

Колоиз Ж. В. Паремиологическое пространсттво творческого наследия Михаила Стельмаха 

Аннотация. В статье исследуются семантические особенности паремий, рассматривается их национально-культурная специфика, акцентируется на их способности  вербализировать культурно детерминированные понятия.

Ключевые слова: паремия, паремиологическая единица, семантические особенности, национальный характер.

Koloiz  Zh. V. Paremiology space in the works of Mychailo Stelmach

Summary. In the article semantic features of the proverbial units. Their national and cultural specific character is examined.  Their ability to verbalize the cultural determined concepts is accented. 

Key words: proverbial expression, proverbial unit, semantic features, national character.