Педагогічні умови формування навчальної мотивації учнів 6-го віку

 

 

Любов учнів до вчителя, як правило, поширюється і на процес навчання. Нерідко буває, що інтерес до навчального предмету, пробуджений вчителем, переростає в глибокий інтерес до певної галузі науки і визначає вибір життєвого шляху. Те, що говорить улюблена вчителька, сприймається зовсім по-іншому, ніж те, що говорить дитині чужа людина.

Видатні педагоги всіх часів виділяли кілька таких рис, як найважливіших в цій справі. На їх думку, справжній вчитель має насамперед досконало володіти знаннями тих предметів, яких навчає, любити дітей, знати їх вікові особливості, враховувати їх у своїй роботі, вчити так, щоб пробуджувати в учнів прагнення до знань.

Зацікавлений своїми предметами, з творчим підходом до їх викладання, широкою обізнаністю та ерудицією вчитель власним прикладом впливає на учнів. Школярі, коли їх запитують про те, що їм подобається в улюблених для них учителях, крім цих вмінь та знань підкреслюють такі риси їх особистості, як чуйність, сердечність, уважність до запитів та інтересів дітей. Поведінка вчителя, його моральне обличчя – все це важливі фактори виховання позитивного мотиву учіння.

Формування повноцінних мотивів навчальної діяльності багато в чому залежать від взаємин між учителем та учнем, які регулюються педагогічним тактом вчителя. Необережно кинуті вчителем слова, репліки, окрики („ледар», „нероба», „із тебе нічого не вийде», „ти ні на що не здатний», „хіба ти можеш зробити що-небудь путнє» тощо) пригнічують дитину, підривають її віру в свої сили, боляче ранять душу дитини.

Нетактовність вчителя часто пов'язана з його психічним станом, яким він не вміє керувати (злість, роздратування, нервозність, хворобливий стан здоров'я). В таких випадках йому слід навчитися раз і назавжди володіти собою, мімікою, жестами, рухами, щоб його психічний стан не гальмував розумову діяльність учнів.

Ніщо в роботі вчителя не повинно викликати у молодшого школяра сумніву і упередження. Справжній учитель кожним своїм словом і дією має переконувати їх у своїй щирості, доброзичливості і справедливості. Тільки за цієї умови можна виховати позитивні мотиви до навчання, як до відповідальної, цікавої і радісної праці.

 

 

Керуючи організованою дитячою працею, педагог спочатку формує у дітей достатній рівень виконавської дисципліни і виконавських дій. З цією метою, починаючи з молодшого дошкільного віку, він застосовує близьку розумінню і потребам самих дітей мотивацію праці, зразок способу виконання основних дій і користування приладдям, пояснює послідовність операцій, допомагає у об’єднанні дітей для спільного виконання завдань та розподілі обов’язків, у виконанні трудових дій, підтримує кожну дитину вагомими для неї заохоченнями, схваленнями, у т. ч. в присутності однолітків чи батьків, при необхідності дає коректні поради і зауваження. Старших дошкільників необхідно послідовно і систематично підводити до більшої самоорганізації, самоконтролю. Для цього вихователь частіше звертається до досвіду самих дітей, пропонуючи їм обґрунтувати важливість задуманої або дорученої справи, обрати раціональні способи виконання трудового завдання й попіклуватися про забезпечення своєї діяльності необхідним інвентарем та матеріалами, об’єднатися у групи й розподілити роботу з урахуванням можливостей та уподобань кожного, заохочує будь-які прояви співчуття, взаємодопомоги, ініціативи.

Підводячи підсумки дитячої праці, важливо акцентувати увагу дітей на ретельно, старанно виконаній роботі, що не лише приносить користь, а й піднімає настрій як іншим людям, так і самим виконавцям. При цьому не слід обходити ситуації, коли в результаті чиєїсь недбалості постраждали чи могли постраждати інші. Це сприятиме запобіганню подібних прорахунків у майбутньому, адже переживши неприємні відчуття ніяковості, провини, сорому, дошкільники чіткіше уявлятимуть негативні наслідки безвідповідального, формального виконання завдання, прагнутимуть надалі уникати помилок.

Використання різних видів і форм організованої трудової діяльності дошкільників змалку пробуджує у них стійкий інтерес і потребу в продуктивній діяльності, що є основою для свідомого наповнення власного буття змістовною, особисто й суспільно корисною самостійною трудовою діяльністю.

Відповідно до чинної Державної базової програми не слід зводити буття дітей лише до участі в організованій діяльності, а натомість націлюватися на наповнення їхнього буття цікавою та змістовною діяльністю самостійного, вільного типу упродовж кожного дня, в межах якої малюкам надається право вибору: де, коли, скільки часу, з ким і як діяти [10, 58].

Особистісний спосіб життя дошкільника не може бути забезпечений поза визнанням дитини як суб’єкта власного життя, а отже поза розвитком її свідомості і самосвідомості, спільності й самобутності, діяльності і самодіяльності. Ця суб’єктивність найповніше реалізується у діяльнісному бутті дитини, а найбільш діяльним малюк виявляє себе в умовах нерегламентованої, вільної діяльності за наявності ряду умов.

Самостійний, вільний тип діяльності – це специфічний спосіб організації життєдіяльності дітей, яка розгортається у час, вільний від організованих форм освітньої роботи (в ранкові