Педагогічні умови формування навчальної мотивації учнів 6-го віку

Досліджуючи проблему адаптації до дітей до дитячого закладу, необхідно дійти висновку, що ця адаптованість визначається не обсягом знань, умінь, навичок, а тим, наскільки в дитини розвинута розумова діяльність, чи може вона аналізувати, порівнювати, узагальнювати, систематизувати, виражати це у зв’язному мовленні.

Була проведена підготовча робота: відділені діти на базі дитячого садочку №1 м. Рівне. Було обрано 60 дітей віком 6 років. Проведено опитування дітей та бесіди з батьками з приводу адаптованості дітей першого класу. На етапі констатувального експерименту вирішувались наступні завдання:

- Визначено критерії особливостей прояву адаптованості до дитячого садочку;

- Розробка БЛОКУ 1. Оцінювання психосоціального стану за тестовою бесідою;

- Розробка БЛОКУ 2. Дослідження розумового і мовленнєвого розвитку. Констатувальний експеримент складається з двох частин:

1. Підбір діагностичного матеріалу та складання, комплектування діагностичних питань.

2. Визначення стану адаптованості дітей до дитячого садочку: відбір контрольної та експериментальної групи. Діти пройшли дослідження адаптування до дитячого садочку, за розробленою програмою та провелися подальші бесіди і обстеження дітей.

На етапі формувального експерименту вирішувались наступні завдання:

Після розподілу дітей на групи, з дітьми проводилися додаткові заняття з логопедом, психологом, робота з батьками, які враховували результати дослідження, передбачали певний індивідуальний підхід щодо всебічного адаптування дітей додитячого садочку.

На етапі узагальнюючо-порівняльному нашого експерименту вирішувались наступні завдання:

Проведення повторного розширеного діагностування-опитування дітей у експериментальній групі.

Порівняння отриманих результатів.

Проведений теоретичний аналіз проблеми дозволив визначити критерії і психологічні особливості адаптованості до першого класу. Термін «критерій» у нашому розумінні це міра для оцінювання дезадаптованості, що виникли в результаті проблем у дитини, наявні у діяльності і не можуть відповідати вимогам норми. Критерії мають допомогти з’ясувати найсуттєвіші зміни, що сталися у поведінці дітей у порівнянні з бажаною нормою і виявити якісні зміни в результаті роботи з ними, який своїм поетапним протіканням забезпечує нормальний подальший розвиток та адаптування і пристосування до умов подальшого навчання у початковій школі [5, 134].

 

 

Виходячи з положення, що мотиви, організовані у шестирічних першокласників в індивідуальну систему, визначають різновиди ставлення до навчання та утворюють мотивацію учбової діяльності загалом, провівши експериментальне дослідження учбової мотивації школярів, одержали наступні результати.

В результаті узагальнення даних експерименту були виділені три типи психологічної готовності, яку визначали через ставлення до навчання: позитивне, індиферентне (байдуже, нейтральне) та негативне. Вони відрізнялися рівнем сформованості основних показників ставлення: стійкості – нестійкості; активності – пасивності; усвідомленості – неусвідомленості; домінуванням одних мотивів над іншими; емоційною спрямованістю.

У типі позитивного ставлення до навчання виділено три види. На початку року у 12% першокласників експериментального класу та 14, 3% контрольного класу виявлено І вид ставлення – стійке, позитивне, усвідомлене, активне, причому переважає навчальна мотивація, широкі, пізнавальні і соціальні мотиви. У кінці року – у 20% учнів експериментального та 10, 7% учнів контрольного класу.

ІІ вид позитивного ставлення зафіксовано у 16% учнів експериментального та 10, 7% учнів контрольного класу; у кінці року – відповідно 28% і 14, 3%. Цей вид ставлення до навчання характеризується нестійкістю, недостатньою усвідомленістю, активністю, зацікавленістю, переважанням навчальної мотивації над ігровою, широкими соціальними мотивами.

ІІІ вид позитивного ставлення визначено у 52% учнів експериментального та 50% учнів контрольного класу (на початку року) та відповідно у 40% та 42, 8% – наприкінці навчального року. Йому властиві нестійкість, малоактивність, вибірковість, переважання ігрової мотивації над навчальною, широкі соціальні мотиви.

Індиферентне ставлення до навчання зафіксовано у 12% дітей експериментального та у 17, 8% учнів контрольного класу (на початку року) і відповідно у 8% та 14, 3% учнів – наприкінці року. Воно характеризується відсутністю як позитивного, так і негативного відношення до школи, стійкістю, неусвідомленістю, вибірковістю, переважанням ігрової мотивації.

Негативне ставлення до навчання притаманне відповідно 8% та 7, 2% шестирічок: відсутність готовності до задіяності у навчальному процесі, неусвідомленість, пасивність, перевага ігрової мотивації. До кінця року цей тип ставлення усталився у 4% учнів експериментального та 17, 8% учнів контрольного класу.

У ставленні учнів 1 класу до навчання ми виділили 5 груп (див діаграму 1).

 

Діаграма 1. Різновиди ставлення до навчання

- Учні з позитивним ставленням до навчання і домінуванням пізнавальних та широких соціальних мотивів.

- Учні з позитивним ставленням до навчання і домінуванням нестійкої навчальної мотивації.

- Учні з позитивним ставленням до навчання та домінуванням ігрової мотивації.

- Учні з індиферентним ставленням до навчання і нереалізованою престижною мотивацією чи мотивами уникнення покарання.

- Учні з негативним ставленням до навчання і домінуючими мотивами уникнення невдачі та покарання [12, 95].

Позитивне ставлення до навчання першої групи першокласників (12%) зумовлена переважанням мотивів досягнення успіхів і пізнавальних інтересів. В мотиваційній системі представлені широкі пізнавальні і соціальні мотиви. Цей тип відзначається активним пізнавальним інтересом до предметів, активністю, старанністю, зосередженістю. Характерними для